Гора Жупан: природа і історія
20.12.2012
Гора Жупан знаходиться у західній частині Винник і належить до ландшафту Давидівського пасма. Давидівське пасмо за морфологією це ерозійно-тектонічний уступ, який являє собою невисоке узгір’я, що починається з Високого Замку (Княжої гори) у Львові і простягається до Чортової Скелі й далі через Винники до сіл Гончарі та Під'ярків.

Висота гори Жупан — 391, 3 м. Від підніжжя гори до вершини проходить Хресна дорога (встановлено 14 хрестів, що символізують останню земну дорогу Ісуса Христа; 1999 р.) біля гори височить фігура Божої Матері ( зведена і освячена 1994 р.).

Основна лісоутворююча порода на горі Жупан — бук європейський, який має потужну кореневу систему, але неглибоку, без ясно вираженого стрижневого кореня. Росте тут бук на кислих і вапняних грунтах.Окремі екземпляри бука на горі Жупан — заввишки 20-30 м. Деякі екземпляри мають більше ніж 200 років, а граничний вік дерева — 350 років, рідше 500. Стовбур їх вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Чисті насадження бук утворює на найбільш підвищених, захищених від вітру місцях. В інших умовах зростання до нього в значній кількості домішується граб, який на більш вологих місцезростаннях витісняє бук. У складі деревостану тут зустрічається також сосна звичайна, клен гостролистий, липа серцелиста. Трав'яний і чагарниковий яруси розвинені слабо. Під пологом лісу поодиноко виростають такі чагарники, як вовче лико, ліщина, калина, горобина тощо. У трав'яному ярусі ростуть тіневитривалі види. Але зустрічаються також, причому інколи у значній кількості, чимало типових представників карпатських лісів (крем'яник гарний, апозерис смердючий, зубниці залозиста і бульбиста, арум плямистий, живокіст серцевидний, вероніка гірська тощо).

Недалеко від гори Жупан розташований дендрологічний парк «Винниківський», який було створено в 1895 р. Вищою лісовою школою під керівництвом видатного науковця, професора С.Соколовського з метою інтродукції лісових порід ( Станіслав Соколовський у 1904-1916 рр. керував кафедрою лісівництва у Вищій лісовій школі). Уже в 1913 р. було акліматизовано 56 видів деревних порід, в тому числі береза канадська, береза вишнева, карія біла, дуб австрійський, туя гігантська, кипарисовик Лавсона, сосна скельна, дугласія голуба, ялиця кавказька. Дотепер збереглися не всі види: частина з них загинула через непристосованість до екологічних умов середовища, частина відпала внаслідок природного відбору в конкуренції з місцевими лісовими породами. Але та частина, що збереглася (вік понад 100 років) заслуговує на особливу увагу. Найстійкішими та високопродуктивними у наших умовах виявились дугласія зелена, сосна чорна, модрина японська та європейська, дуб північний. Ці види збереглись у вигляді окремих біогруп, а за продуктивністю вони перевищують місцеві породи. На Львівщині це єдине місце проростання цінних лісових порід на невеликій території. Сьогодні лісотехніки поволі відновлюють наукову роботу в дендрологічному парку.

Львівськими науковцями на г.Жупан виявлено сліди перебування носіїв культури лійчастого посуду і пізньотрипільської культури.

Історична довідка

Культура лійчастого посуду — археологічна культура нової кам'яної доби й пізнього енеоліту, що існувала на території Західної Волині, у басейні Західного Бугу та сучасної Польщі. Датується 4000 - 3000 рр. до н. е. Є найдавнішою землеробською й скотарською культурою Північної й Центральної Європи у новій кам'яній добі, що сформувалася у Південній Скандинавії на Північноєвропейській рівнині. Виділена на початку XX сторіччя; названа за типовою формою кераміки — кубку з лійкоподібною шийкою. На території сучасної України населення цієї культури зазвичай обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливих нападів чужинців. Для більшої безпеки свої периферійні поселення вздовж Західного Бугу вони обносили ровами та валами. Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство та скотарство.

Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді с. Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова.

У 1985-1986 рр. та в 1992 р. проф. М. Пелещишином на горі Жупан проведено розкопки поселення культури лійчастого посуду, яке займало верхню площадку приблизно трикутної форми. Для спорудження жител використовувався також схили гори Жупан, які, ймовірно, колись мали більш виразні тераси. У межах жител знаходилися глиняні відкриті печі, що мали добре вимощений черінь з невисокими стінками-бортиком.

Привернула увагу дослідників відсутність виробничих відходів, які б свідчили про місцеве виготовлення знарядь, що дозволило М. Пелещишину припустити, що знаряддя доставлялися з півночі, із західнобузьких поселень культури лійчастого посуду, де їхнє виробництво було добре розвинене. До рідкісних знахідок належать черпаки з високою фігурною ручкою, одиничними є знахідки фрагментів посуду зі шнуровим орнаментом. Серед типового для вказаної енеолітичної культури керамічного посуду виявлено миски. Подібні миски вперше знайдені на поселенні культури лійчастого посуду.

Енеолітичне поселення з матеріалами двох культур – лійчастого посуду та трипільської на горі Жупан продовжувало бути об’єктом дослідження Винниківського загону археологічної експедиції Львівського національного університету імені Івана Франка під керівництвом проф. М. Пелещишина протягом 1995 (32 м2), 1996 (28 м2), 1997 (52 м2) та 1998 (64 м2) років. Результатом розкопок було суттєве поповнення джерельної бази для вивчення питань як житлового будівництва (за всі роки розкопок досліджено 15 жител), так і загалом матеріального і духовного життя носіїв культури лійчастого посуду. М. Пелещишин встановив, що поселення мало змішаний в етнічному плані склад жителів: в общину культури лійчастого посуду вливалась певна кількість трипільців з верхньодністрянських поселень.

Стосовно трипільської кераміки дослідник зауважив цікаву рису орнаменту: заглиблення у вигляді рисок, ліній, рівчаків, що нерідко пересікаються, сходяться кінцями під кутом, створюючи враження загадкових знаків, літер. Окрім фрагментів керамічного посуду серед знахідок з поселення на горі Жупан трапляються крем’яні ножі, ножі-серпи, серпи-пилки, скребки, сокири, молотки, наконечники стріл, товкачі зі скам’янілого дерева або каменю, глиняні пряслиця, тягарці, а також фрагменти пізньотрипільських фігурок.

У 1992 р. спільною експедицією ЛНУ ім. Івана Франка та ВІКМ під керівництвом проф. М. Пелещишина на горі Жупан було виявлено групове поховання (доросла людина та дитина). Череп дорослої людини було передано С. Горбенку для антропологічної ідентифікації та пластичної реконструкції за методом М. Герасимова. Дослідник встановив, що покійний – чоловік віком 35-40 років. Дані антропометрії показали повну відмінність черепа похованого від відомих краніометричних серій трипільської культури. Враховуючи ще й невластивий трипільцям обряд поховання, а також його географічне розташування, С. Горбенко робить висновок, що поховання належить територіальним і хронологічним сусідам трипільців, носіям культури лійчастого посуду.

Легенди

Існує легенда щодо походження назви – сталося так, що поляки оточили козаків у Винниках під горою. Було це в той час, коли Б. Хмельницький облягав Львів. Поки не звечоріло, козаки боронилися як могли, а у сутінках зійшли на гору. Порозвішували жупани на кущах та деревах і запалили вогні. Під покровом ночі козаки втекли Лисинецьким трактом. Поляки на світанку кинулися штурмувати гору і застали тільки попіл від вогнищ і жупани козацькі. Відтоді гору назвали Жупан.

Інша легенда виглядає ще романтичнішою. Восени тут стояли козаки Богдана Хмельницького. Як каже один з переказів, сам Богдан Хмельницький назвав тоді гору Жупаном. Якийсь час ставка гетьмана була на схід від Винник біля с. Миклашів. У тому місці досі ростуть дуби Б. Хмельницького. Якось, під’їжджаючи до Винник, Хмельницький зупинився вражений прекрасним краєвидом. Гора, що здіймалася над Винниками, виглядала, ніби гаптована золотом і пурпуром. Це виблискувало на сонці пожовтіле листя і дозрілі червоні ягоди шипшини. Милуючись горою, гетьман сказав: «Красива, як козацький жупан».

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР

Гора Жупан знаходиться у західній частині Винник

Читайте також:
Коментарі
avatar