Видатні винниківські просвітяни
16.01.2013
Завдяки титанічній праці просвітян о. Григорія Гірняка, Григорія Врецьони, Володимира Левицького, Антона Рака, а пізніше Ярослава Левицького (сина Володимира Левицького) населення Винник стало свідомою і добре організованою національною спільнотою.

Врецьона Григорій Захарович (псевдо: Григорій Веретено; 8 жовтня 1839 р.,м. Винники — 2 листопада 1901 р.м. Львів) – перший визначний педагог і освітній діяч з Винник, редактор і видавець педагогічних журналів та автор підручників і популярних видань.

Григорій Врецьона народився і жив у Винниках в родині чесних і працьовитих міщан. Батьки - Захарій Врецьона і Анастасія Банах проживали поблизу винниківської церкви. Початкову освіту здобув у місцевого дяка Самойловича, який навчив його української абетки (у 1850 р. шкільна влада ввела у винниківській школі години української мови).

За порадою винниківського пароха о.Степана Хомінського, батько відвіз Григорія до Львова на навчання і прилаштував його у бурсі Ставропігійського інституту. Спочатку хлопець навчався у так званій греко-католицькій взірцевій школі, потім-у бернардинській гімназії. Після закінчення навчання, Г.Врецьона записується на дворічні педагогічні курси, які і відкрили йому дорогу до учительської праці.

Практичну педагогічну діяльність Григорій Врецьона розпочав на початку 1862 р. шкільним практикантом у взірцевій греко-католицькій школі при Народному домі Львова, а з 1 березня того ж року шкільна влада (тоді це була руська митрополича консисторія) призначила його в село Підгірці Золочівського повіту, де він працював упродовж 15-ти років спочатку на посаді вчителя, а пізніше-управителя двокласної школи.

Патріотизм і завзятість молодого вчителя викликали невдоволення влади, неодноразово були причиною завданих йому прикростей. Але самовіддана взірцева праця діставала високу оцінку не лише громади, а й шкільних урядовців, від яких він щороку одержував нагороди й похвали.

Знаковим у житті Григорія Врецьони став 1877 р. З 1877 р. Григорій Врецьона — старший учитель, а наприкінці своєї праці — заступник (виконувач обов’язків) управителя в єдиній на той час українській школі вправ при чоловічій учительській семінарії у Львові.

Григорій Захарович Врецьона був відомий у Галичині не лише своєю плідною педагогічною працею, а й великою активністю в громадсько-просвітницькій діяльності. Член усіх народних українських товариств, директор Крайового Кредитового Союзу, він здобув собі славу чесної, безкорисливої, відданої національній ідеї людини. Г. Врецьона відзначився і в організації товариства «Просвіта» у Львові. Він був його членом-засновником і членом Головного виділу, фундатором стипендійного фонду для незаможної молоді при товаристві. Разом з о. Гірняком організував «Просвіту» і у Винниках (1896 р.).

У 1880 р. він видав перший професійний вчительський журнал «Школьна Часопис» з метою «розбудити» вчителів і розпочати шкільний рух. Упродовж 10-ти років Григорій Захарович Врецьона був незмінним редактором «Школьної Часописі». «Школьна Часопис» своєю багатосторонньою діяльністю зробила вагомий внесок у боротьбу за українську національну школу, в чому велика заслуга Григорія Захаровича Врецьони.Цей журнал відіграв важливу роль у розгортанні громадського педагогічного руху, солідаризації учительського загалу, в організаційному становленні, заснованого у 1881 році Руського Педагогічного Товариства.

У зв’язку з важкою хворобою, Григорій Захарович Врецьона вийшов на пенсію у вересні 1901 р. Крайова шкільна рада, враховуючи його багаторічну плідну діяльність, зробила подання до центрального уряду у Відні про нагородження педагога Золотим хрестом за заслуги.

Помер Григорій Захарович Врецьона 2 листопада 1901 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові поряд зі своїми синами.

Гірняк Григорій (1865 р. с. Мелна Бібрецького повіту – 1945 р. м. Винники) – один із визначних представників галицького духовенства, довголітній парох, декан у Винниках, член Архиєпархіяльного церковного суду, парох-консультант Митрополичого Ординаріяту, член управи священицького вдово-сиротинського фонду, почесний радник Митрополичої Консисторії. У громадському житті - член Повітової ради, один із засновників та активних діячів винниківської читальні товариства «Просвіта».

Г.Гірняк у свій час належав до найвизначніших представників молодшого духовенства Львівщини. Молодий хлопчина виявився надзвичайно талановитим, батьки віддали його до гімназії в Бережанах, яку він закінчив з відзнакою. Закінчивши гімназію, молодий Григорій вирішив присвятити життя Богові. Незабаром він потрапив у духовну семінарію «Барбареум» у Відні, куди церковна влада посилала найталановитіших студентів. Після закінчення університету з найвищими оцінками, одружився з Ольгою Колянківською, онучкою рогатинського декана о. Стрільбицького, і 1889 р. прийняв висвяту в священики з рук митрополита Сильвестра Сембратовича. Відразу після висвяти о. Гірняка іменовано співробітником хворого пароха Винник о. Хомінського. Після смерті о. Хомінського в 1890 р., став доглядачем цієї парафії, а з 1894 р. – парохом і залишався ним аж до смерті. Винники були першим і останнім місцем його душпастирської праці, яка тривала 56 років.

Крім настоятельства, о. Гірняк займав ще й інші церковні посади: був членом Архиєпархіяльного Церковного Суду, парохом-консультантом Митрополичного Ординаріяту і членом управи священицького вдово-сиротинського фонду. У 1912 р. став заступником декана, а в 1914 р. був іменований шкільним комісаром на Львівський повіт. І в громадському житті брав о.Гірняк активну участь. Він підтримував очолюваних Юліаном Романчуком народовців у їхній боротьбі за рівноправність українців з поляками, за відповідне українське представництво в Галицькому сеймі і Віденському парламенті, а опісля за реформу виборів до цих установ. Отець Гірняк подбав про заснування у Винниках «Просвіти». 19 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк.

Г.Гірняк організував гуртки «Сільський Господар» і «Сокіл», кооператив «Товариство господарсько-кредитне» (28.11.1909 р.).

Про отця Г.Гірняка згадує у своїх споминах (листопад 1993 року) виходець з Винник отець-канцлер Кияк Роман-Андрій: «Великий знавець обрядів, дуже величаво він відправляв, знаючи деталі наших церковних церемоній. Чудово співав, а ще краще проповідував».

Саме о.Гірняк запровадив традицію використання української вишивки в церкві Воскресіння Господнього. У його листі до головного Виділу «Просвіти» читаємо: «... я власне тепер веду борбу з фабрикою і поляками о рускі свята. Кожда справа з релігійного церковного життя, котру поляки з якої небудь причини потрафляють некорисно, або сьмішно представити, причиняється до ослаблення нашого обряду, а тим самим і народности (деякі сполячені Русини (а тих у мене не бракує) тільки чекають на яку нагоду, щоби свій перехід на обряд латинський перед сьвітом оправдати). Се у мене дуже важлива справа. ...поляки попре усіх інших штуках передовсім і головно косцьолами і косцюлками наш нарід нищать і на тим поли чекає нас найбільша, але і найтрудніша боротьба».

Левицький Володимир Лукич (2 вересня 1856 р. с. Белзці (тепер с. Гончарівка
Золочівського району) — 6 жовтня 1938 р. м. Львів), псевдонім Василь Лукич - нотар у Винниках, письменник і громадський діяч, дійсний член НТШ (з 1926 р.), голова товариства «Просвіта» у Винниках (1907 – 1914 рр.).

Закінчивши юридичний факультет Львівського університету (1880 р.), Володимир три роки займався судовою практикою, потім працював нотаріусом у Болехові, Стрию, Станіславові та Винниках. З 1875 р. брав активну участь в українському літературному процесі Галичини. У 1875 р. в альманасі «Ластівка» з'явилися невеликі оповідання «Премудрий жид» та «Музика у вовчій ямі», загадки для дітей. У 1880 р. Василь Лукич опублікував у журналі «Зоря» історико-літературознавчу розвідку про Марусю Чурай. Левицький значну увагу приділяв налагодженню літературних і культурних взаємин з Наддніпрянською Україною.

Співредактор журналу «Друг» і альманаху «Дністрянка», разом з Іваном Франком склав антологію української поезії (1881 р.). Редактор альманаху «Ватра» (1887 р.), журналу «Зоря» (1890 –1896 рр.), у якому ввів фонетичний правопис і зробив його всеукраїнським журналом.

Другу половину свого трудолюбивого життя Володимир Левицький провів у Винниках, він жив у віллі кін. XIX — поч. XX ст. , яка збереглася дотепер ( вул. Галицька 71). У 1897 р. Левицького призначають нотарем у Винниках. До його обов’язків належали спадкові справи,шлюбні угоди, різні правові акти, тощо. Діловодство Володимир Левицький вів виключно українською мовою. Цей факт мав великий вплив на селян, які вперше на практиці бачили рівноправність української мови в уряді. Українці Винник звернулися до нотаря Левицького з проханням очолити товариство « Просвіта». В 1907 році його вибирають головою місцевої «Просвіти».

Вибух війни 1914 року припиняє діяльність Левицького у Винниках з великими втратами для української справи. Знаючи, що може чекати його від московських «визволителів», він переховується у Львові. Після відходу московських військ зі Львова в 1915 р., Левицький відразу зголосився до «Просвіти» для відновлення припиненої царськими заборонами діяльності.

Перша світова війна завдала великої шкоди Винникам, частина будинків згоріла разом з тютюновою фабрикою, дім Левицького також зазнав ушкоджень.

У 1926 р. Головна управа «Просвіти» іменувала Василя Лукича своїм почесним членом. Володимир Левицький помер 6 жовтня 1938 р. у Винниках і похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Рак Антін ( 1876 р. с. Сурохів Ярославського повіту (Галичина) – 1958 р. м. Відень (Австрія). Був суддею апеляційного суду у Львові, засланий в Сибір (1915-1921 рр.). Голова Товариства прихильників мистецтва у Львові (1930-1939 рр.), співробітник журналу «Життя і право». Громадський діяч у Любачеві, Стрию, Львові а також у Винниках.

Антін Рак належав до найзаслуженіших для української справи людей у Винниках і повіті. Весною 1908 р. А.Рака призначено до повітового суду т.зв. комісаром для спростування ґрунтових книг (приміщення суду знаходилося на теперішній вулиці Івасюка, 5). Населення не німецьких країв тодішньої австро-угорської монархії не могло погодитися з німецькою доктриною, за якою перенесення прав на нерухомість може наступити тільки на підставі писемної згоди і запису в ґрунтові книги. В селах і далі мав силу старий слов'янський звичай переносити речеві права усно, зокрема ж права власності. З часом дійшло до того, що фактичний стан не збігався з записами в ґрунтових книгах. Це мав виправити новий закон.

Роль комісара для спростування ґрунтових книг у галицьких умовах була важлива, бо чесний суддя міг допомогти нашим часто неграмотним селянам. Незабаром виявилося, що суддя Рак - це „білий крук" між суддями-українцями. Це були часи австрійсько-польської влади, за якої державного урядовця вважали великим патріотом, якщо він ходив до церкви, вживав рідну мову, читав свої часописи, тощо. Тому здавалося дивним, коли суддя Рак влився в українське патріотичне життя у Винниках та навіть став провідником його.

З українськими сторонами в суді він вживав українську мову і нею ж видавав судові рішення. На закид тодішнього начальника cуду - москвофіла, що в суді немає стільки писарських сил, які знали б українську мову, холодно відповів, що треба змінити мовні закони або – писарів. Читальня «Просвіти» була йому другим домом, тоді як австрійському судді було небезпечно брати участь у народній праці. Коли в неділю 12 квітня 1908 року прийшла вістка про атентат на намісника Галичини Потоцького, суддя Рак сказав у читальні: «Добре зробили! Те належалося вже давно тому лайдакові (Потоцькому), як і всім старостам та іншим польським цуцикам». На такі слова тоді треба було мати відвагу.

Суддя А. Рак проводив свою діяльність у Винниках і в цілому повіті, дбаючи про національне й економічне піднесення селян. Його стараннями читальня «Просвіти» у Винниках одержала велику площу (2 га) з будинком у центрі містечка від Крайового виділу. В цей час з 1907 р. по 1914 р. головою винниківської «Просвіти» був Володимир Левицький. А. Рак був заступником голови - секретарем «Просвіти». У Винниках він створив відділення Національно-демократичної партії. За сприянням А. Рака відновлюється винниківський хор під дерегуванням абсольвента Музичного інституту ім. Лисенка у Львові Василя Согора, пізніше дирегента різних хорів у Львові й хориста оперного театру у Львові. У цьому хорі активну участь бере і А. Рак.

У 1910 р. А. Рак створює у Винниках Господарсько-кредитове товариство для Винниківського повіту ( у 1914 р. на його рахунку було 20 000 крон).По закінченні праці над ґрунтовими книгами, у 1912 р. А. Рака переведено до окружного суду в Тернополі. Від 1944 р. жив у Відні. Помер там же в 1958 р.

Левицький Ярослав Володимирович (14 квітня 1897 р. м. Винники – 28 січня 1961 р. м. Трентон) – син Володимира Левицького – активний діяч у Винниках та натхненник національної ідеї, правник, старшина української армії. Свої спогади висвітлив у книзі М. Влоха «Винники. Звенигород. Унів та довкільні села» у розділі V «Від національного відродження до визвольної боротьби».

На поч. 1900-х рр.навчається у Львівському університеті на юридичному факультеті.

1918 – 1920 рр. – старшина УГА, бере активну участь в українсько-польській війні. У жовтні 1920 р., як демобілізований старшина УГА, повертається до Винник.

Взимку 1920-1921 рр. разом з однодумцями готує перепоховання січових стрільців, створює разом з о. Г.Гірняком похоронний комітет. І вже 21 вересня 1921р. тіла січових стрільців урочисто хоронять на винниківському цвинтарі, а в червні 1922 р. – урочисте відкриття першого на Україні пам’ятника січовим стрільцям.

Велика заслуга Я. Левицького і в тому, що восени 1932 р. у Винниках відкрито перший на Західній Україні Народний університет (120 слухачів щодня відвідували вечірні лекції).

На фото: Просвіта. Свято Крилошанства о.Гірняка (поч. ХХ ст.)

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР

Читайте також:
Коментарі
avatar