Мирон Маркевич - з Винник до Ліги чемпіонів!
06.06.2013

Мирон Маркевич з батьком
Життєвий і спортивний шлях Мирона Маркевича, Заслуженого тренера України, в’ється з «малої Швейцарії», як часто в народі називають місто Винники, яке вважається своєрідною перлиною Львівщини. До того ж Винники видали футбольній родині чимало знаменитостей. До війни знаменита родина Банахів робила славу місцевому «Дніпру». Після війни місцевий футбол піднімали Богдан Маркевич і Володимир Ханенко, а команда «Харчовик» користувалась популярністю не тільки в Галичині, але й в інших кутках України. Наприкінці 50-60 років цей колектив виступав у республіканських змаганнях за першість і кубок УРСР.

Саме на винниківській осяяній теплими сонячними променями землі, зросли і розвинули свій талант такі легенди львівського футболу, як Ростислав Поточняк, Роман Покора та Роман Весна. Коли ці парубки починали вчитися гри у футбол, то у Львові на передовій перебувала команда офіцерів.

В роки незалежності у Винниках за ініціативи родини Маркевичів засновано футбольний клуб «Рух» і врятовано від …заглади місцевий стадіон, при якому зараз працює дитяча футбольна школа. Це сучасна візитна картка цього мальовничого міста.

Саме у Винниках в четвер 1 лютого 1951 року в сім’ї Богдана і Любомири Маркевичів народився карапуз, який від батьків отримав ім’я споріднене з миром – Мирон.

Любов до м’яча закладена генетично татом, який почав привчати свого сина до гри мільйонів з ...пелюшок. Так, так, бо батько-тренер неодноразово у возику їхав на стадіон, де давав своїм підопічним настанови і уроки футболу, а малий Мирон на ходу ловив слова вчителя-тата і невдовзі зметикував, що копаний м’яч, як часто говорив батько, має в собі щось життєдайного і одночасно багато радісного. Зрештою, кожному з нас варто згадати свою пригоду з м’ячем і все стає зрозумілим, як ясний день, що це таке.

На дитячо-юнацькому рівні Маркевич молодший зірок з неба не хапав, але у дев’ятнадцятилітньому віці отримав запрошення до львівських «Карпат». Для покоління Мирона Маркевича футболісти, які виступали у складі цієї команди, були зірками першої величини. Щоб там не казати, але у попередній, 1969, рік «Карпати» привезли у Львів кубок Радянського Союзу, а в рік, коли Мирон потрапив до головної команди міста Лева 1970 року, «зелено-білі» вибороли путівку до вищої ліги СРСР.

Пробитися до основи колективу Ернеста Юста було справою неможливою, навіть для такого настирливого гравця, яким себе зарекомендував Маркевич у матчах за команду дублерів і на …спарингах. Якось у двосторонній грі Мирон кинув поміж ноги м’яча самому Сирову. Це було щось (!). Але на окремих епізодах чи зборах навіть з першою командою кар’єра футболіста не будується. Хоча вихованець винниківського футболу й з дублерами 1972 року здобув бронзові нагороди.

1973 року розпочалася строкова військова служба у лавах львівського СКА, яка змінилась запрошенням до складу «Спартака» (Орджонікідзе), де футболіста-Маркевича підстерегла травма, яка й спричинилася до передчасного завершення ігрової кар’єри.

Повернення на Батьківщину не забарилось і Маркевич подався у педагоги. Працював вчителем фізкультури, де зрозумів, що черговим його покликанням є тренерська робота. До того ж нога не турбувала, а запрошення від луцького «Торпедо» послужило доброму початку тренерської діяльності.

А те, що найкраще посягати педагогічні ази в дитячому футболі Маркевич зрозумів, коли протягом трьох років працював у ДЮСШ «Карпати». Але тоді бракувало знань.

Тож 1981 року Мирон Маркевич поїхав до Москви і вступив до Вищої Школи Тренерів, де отримав інформацію і знання щодо вимог сучасного футболу. Допоміг йому й колишній карпатівець Володимир Булгаков, який своє тренерське сходження проходив поруч з Євгеном Лемешком. А далі все, як по нотах. Маркевич, який повсюди віддавав перевагу науці, проходив нові школи і стажування навіть закордоном у провідних футбольних клубах. Не соромився сідати за підручники, бо хотів вчитися і освоювати все нові методи тренерського фаху. Перфект оволодів англійською і польською мовами.

З літа 1992 року Мирон Богданович Маркевич у ВЕЛИКОМУ професіональному футболі. Це за його керівництва «Карпати» 1993 року виступали у фіналі національного кубка і стартували на міжнародній єврокубковій арені у матчах з ірландським «Шелбурном». Згодом були й бронзові нагороди українського чемпіонату та матчі з шведським «Гельсінгборгом». Але попри ці приємні епізоди траплялись й неприємні розлуки з львівськими «Карпатами». – Очевидно така моя тренерська доля. Однак, я ніколи на нікого не тримав образи, - якось сказав мені пан Маркевич.

Врешті поступила пропозиція з Харкова, куди Маркевич подався на порятунок місцевого «Металіста», який на той час перебивався з води на хліб. На щастя, вдалий альянс Мирона Маркевича з Олександром Ярославським зробили з 2005 року з цього посереднього клубу гіганта європейського футболу, де тренер з «Металістом» накрутив понад півсотні матчів. Більшість з яких стали окрасою не тільки українського, але й континентального футболу.

Тренер Маркевич, немов вправний інженер будівничий, цегла за цеглою мурує імперію «Металіста» і харківський клуб з року в рік шість разів поспіль задовольнявся бронзовими медалями Премєр-ліги України.

Були у тренерській кар’єрі Маркевича і матчі на посту національної команди України, щоправда не з власної вини Мирону Богдановичу довелося …зосередитись на клубній роботі.

Врешті бронзова ера змінилась на сріблу, яка дала змогу «Металісту» дебютувати у найпрестижнішій футбольній лізі Європи - Лізі чемпіонів. Нічого страшного пане тренер, головне щоб вдалося успішно взяти розбіг з кваліфікаційного раунду. Отак тренер з Винник досяг чергової вершини.

Одразу після фінального свистка Юрія Можаровського, до речі – львів’янина, у принциповому матчі з дніпропетровським «Дніпром» Мирон Маркевич, не приховуючи своєї радості, сказав: «Ми йшли до цієї мети вісім років. Довго не вдавалось подолати бар’єр третього місця. Тепер ми дуже раді, що будемо виступати в Лізі чемпионів».

З нового євросезону 2013/14 українська мова стане ще більш відомішою на континенті, а все завдяки Мирону Маркевичу, який не тільки ревно дбає про інтереси вітчизняного футболу, але й про національні традиції.

На особистому рахунку Мирона Богдановича, головного тренера команд України у вищій/Премєр-лізі, понад 550 поєдинків. На черзі нові та ще більш відповідальні поєдинки зі ще більш вимогливими суперниками та нові випробування на міцність.

Автор: Олександр Паук, Галичина спортивна

Фото: Винники Plus

Читайте також:
Коментарі
avatar