ОУН-УПА на Винниківщині
12.10.2013
До 71-ї річниці створення УПА продовжуємо публікувати наукові розвідки доцента  ЛНУ ім. І. Франка Андрія Байцара про діяльність ОУН-УПА в нашому краї.

ОУН започаткувала  патріотична Українська військова організація (УВО), заснована у Львові у вересні 1920 р. УВО — нелегальна військова революційно-політична формація, що постала стараннями старшин різних українських армій: Січових Стрільців (ідеологічно-політичний вклад), УГА, в основному її VI бригади (бойовий та організаційний елемент) для боротьби проти польської окупаційної влади на Західній Україні.
 
Винниківчанин Семен Магаляс (співорганізатор Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР, сотник Армії УНР, начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР, начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР) був одним із засновників УВО і ОУН.

Провідним діячем УВО і ОУН був винниківчанин Євген Врецьона (псевдо: «Волянський», «Беран», «Ганді», «Турчин»;  1 жовтня 1905 р., Винники  —  4 лютого 1975 р. м. Базель,  Швейцарія). У 1942 р. брав активну участь у створенні УПА.

Видатними діячами ОУН були винниківчани Володимир Врецьона (11 червня 1907 р., м. Винники — 4 вересня 1967 р., Нью-Йорк, США)  і Ярослав Рак (29 липня 1908 р., м. Винники — 8 листопада 1989 р., Нью-Йорк, США).      

На конгресі представників націоналістичних організацій, що відбувся у Відні з 27 січня по 3 лютого 1929 р., у результаті об'єднання Української військової організації (УВО) й націоналістичних студентських організацій було створено Організацію українських націоналістів (керівник — Євген Коновалець). Членами ОУН були переважно студенти та молодь. Немає достовірних даних про чисельність організації, але за найвищими оцінками, вона сягала 20 000 осіб (1939 р.). Основна частина діяльності організації була спрямована проти польського окупаційного режиму.

Під керівництвом Крайової Екзекутиви на Західноукраїнських землях (КЕ ЗУЗ, заснована у лютому 1929 р.) ОУН здійснила в Східній Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи.

Відповіддю польської влади на посилення визвольного руху стала пацифікація, проведена у вересні 1930 р. У ході якої було задіяно близько 2 000 поліції та кілька уланських ескадронів 6-го корпусу Війська Польського. Ці каральні загони оточували села та маючи наперед готові списки найактивніших українців арештовували їх, руйнували українські сільські «Просвіти». Часто займалися побиттям українських громадських діячів, внаслідок чого спостерігалися й смертні випадки. Петро Мірчук у своєму «Нарисі історії ОУН» називає лише три випадки смерті в результаті пацифікації: на смерть закатовано: у Чижкові біля Львова 17-річного Матвія Паранку, у Гаях біля Львова 18-річного Михайла Тютька, у Селиськах повіт Бібрка 30-річного Дмитра Підгірного.

Ще одним способом пацифікації було накладання контрибуцій на села: селяни зобов’язували за певний час надати польській поліції чи війську визначену кількість продуктів, худоби або домашньої птиці. Часто вимагали голову сільської громади від імені мешканців села підписати документ, що підтверджував купівлю у селян продуктів. У випадку відмови селянам погрожували репресіями.

Пацифікація, натомість, спричинилася до збільшення впливів ОУН, зокрема серед молоді Галичини.

У 1931 р. відбувалися судові процеси, що частково стосувалися саботажних акцій 1930 р. 4 лютого 1931 р. у Львові засуджено двох членів ОУН до 5 років ув’язнення за підпали майна польського колоніста та ще двох – на 3 роки позбавлення волі. 13 лютого того ж року – ще двох членів ОУН на 5 років. 14 лютого 1931 р., у зв'язку з нападом боївки ОУН на станицю польської поліції в Гаях біля Винник, арештовано: в Гаях Володимира і Марійку Романів та Анастасію Гнатишин, у Львові Андрія і Катерину Гнатишин, Романа Романова, Петра Михалічку та Осташевського, а в Винниках Ольгу і Стефу Банах. Після слідства Андрія Гнатишина і Володимира Романова відправлено до тюрми у Львові, інших звільнено.

За Петром Мірчуком: «У другій половині 1938 року кількість ув'язнених за приналежність до ОУН на всьому просторі західноукраїнських земель досягла кілька тисяч осіб. Кількість арештованих у 1939 році, головно в останні місяці до вибуху війни, досягла приблизно 20 тисяч осіб... За оборону стрілецьких могил у Підберізцях, пов. Львів, перед польською поліцією, львівський суд 21 липня 1939 р. засудив: П. Царя на 10 місяців, П. Дмитерка на 8 місяців, В. Дмитерка на 7 місяців безоглядного тюремного ув'язнення, а І. Чинила, П. Ґуля, М. Коваля по 7 місяців, М. Чорного, І. Дзюбика й І. Гарапу по 6 місяців ув'язнення з тимчасовим припиненням виконання кари».

У серпні 1939 р. у Римі відбувся Другий Великий збір ОУН, на якому домінували прибічники А. Мельника, якого і було затверджено лідером організації. Відповіддю молодих радикалів на непоступливість ветеранів стало скликання в лютому 1940 р. у Кракові власної конференції, яка не тільки не визнала рішень римського збору, а й сформувала Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою. З цього моменту починається одночасне існування двох українських націоналістичних організацій: ОУН (Р) — революційна, або ОУН (Б) — бандерівська, та ОУН (М) — мельниківська.

17 вересня 1939 р.  Червона армія перетнула р. Збруч, чим ознаменувала початок окупації західноукраїнських земель. До кінця вересня 1939 р. ці землі були вже були окуповані.

Один із провідних діячів ОУН винниківчанин Євген Верцьона підкреслював: «Прийшла німецько-польська війна. Вона закінчилася для нас цілком несподівано, бо західньоукраїнські землі зайняли большевики, які формально участи в війні не брали... Всі західні етнографічні терени України (за виключенням Закарпаття) ввійшли в склад Радянської України. Створило це для нашої боротьби цілком нове положення.

Ліквідувалося два фронти боротьби і практично вся увага могла бути звернена на одного окупанта України – большевицьку Москву... Так нову Україну, з новим духовним обличчям, щойно в цих роках ми відкрили. Була вона іншою, ніж малювала її большевицька пропаганада. Але була вона теж інша, ніж ми хотіли її бачити... І коли ми не находили в ній склонності до зриву, то все ж вона була тією розгойданою масою, що була в часах Хмельницького чи опісля Коліївщини».

Друга світова війна повністю змінила українську політичну ситуацію, як в Україні, так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії.

У цей період одним із провідних діячів ОУН був винниківчанин Домазар Зенон (Зиновій) (псевдо «Діброва», «Аркадій»; 13 липня 1913 р., м. Винники  — 1943 р. (вересень) м. Київ, Бабин Яр). Зенон був крайовим провідником ОУН на Українських Землях (1940-1941 рр. — Військовий Референт Окружної Екзекутиви ОУН(М) Ярославського округу).

У січні 1941 р., в результаті повальних арештів української інтелігенції, переважно студентів львівських навчальних закладів, органи НКВС влаштували показовий політичний процес, що дістав назву «Процес —59» (за кількістю підсудних). Це була молодь від 16 до 30 років. Їх звинуватили у належності до Організації Українських Націоналістів (ОУН) та антисовєтській пропаганді. Підсудні, незважаючи на катування, трималися мужньо, заявивши, що вони борються за права українців на своїй землі, за власну державу.

Винними себе не визнали. Вирок «освободітєлєй» був жорстоким: 42 осіб (серед них — 11 дівчат) засуджено до розстрілу. Серед засуджених була винниківчанка Наталя Винників.

За І.К. Патриляк («Військова діяльність ОУН (Б) у 1940-1942 роках (2004 р.)»): «23 червня в лісових масивах поблизу містечка Винники (тепер фактично східне передмістя Львова) оперував загін бандерівців, особовий склад якого налічував коло 40 бійців. Із заздалегідь підготовленого табору вони робили свої напади на колони відступаючих радянських військ і після короткочасного обстрілу червоноармійців з автоматичної зброї відходили до лісу, де займали завчасно обладнані оборонні позиції. Напади із Винниківського лісу були особливо дошкульними, бо здійснювалися на важливих трасах Львів-Золочів і Львів-Самбір, які є, відповідно, південною та північною межами лісового масиву.

30 червня повстанці вийшли з лісу й зайняли с. Чижиків, у якому поповнили особовий склад свого загону ще 41 бійцем із підльвіських сіл: Гаї, Дмитровичі, Чижиків, Підсоснова. Сотня партизанів озброєна двома кулеметами, рушницями, гранатами та револьверами зайняла містечко Винники, а потім, перетнувши фронт, вийшла на зустріч передовим німецьким частинам у Білці Шляхетській».

24—28 червня 1941 р. у Львові українські націоналісти вели бої з частинами Червоної армії. 30 червня бандерівці оволоділи радіостанцією і за підтримки українського батальйону «Нахтігаль» («Соловейко»), який увійшов до міста на сім годин раніше від австрійської дивізії вермахту, передали звістку про створення уряду Української держави на чолі з прем'єр-міністром Я. Стецьком.

Під час німецької окупації у Винниках (вересень 1941 р.) знаходилася «Школа молодших командірів СБ ОУН Винники». Подібна школа молодших командирів ОУН розташовувалася в с.Батятичі  Кам'янко-Бузького району, у 1942-1943 рр.

Влітку  1943 р. у Винниках перебував Провід ОУН (Б). Працівником відділу інформації і пропаганди при Проводі був Володимир Макар («Вадим»). Він з лiта 1942 р., працює у пресово-iнформативнiй референтурi Проводу ОУН пiд псевдом «Вадим». Володимир Макар впорядковував звiти та iншi пiдпiльнi матерiали, робив огляди й виписки для iнформацiї провiдним дiячам ОУН i редакцiй пiдпiльної перiодики. Відділом інформації і пропаганди керували Михайло Палідович («Карпатський») і Мирослав Прокоп («Володимир»).

Офіційною датою народження УПА став день 14 жовтня 1942 р., приурочений до дня покровительки Війська Запорозького Покрови Святої Богородиці. З серпня 1943 року роз'єднані українські військові формування (загони М. Боровця, А. Мельника і Р. Шухевича) об'єднуються у єдину військову силу, чисельність якої зросла до 20 тис. бійців. УПА вела активні форми боротьби на три фронти – проти німецьких окупантів, радянських партизан (часто відбувалися і спільні, погоджені акції), польських формувань Армії Крайової. Восени 1943 р. внаслідок масової мобілізації УПА мала понад 40 тисяч бійців, не враховуючи озброєного підпілля.

На терені Галичини вже в 1942 р. сформувались боєві групи ОУН в Українську Народну Самооборону (УНС). Назва стала популярною і хоч, з моменту створення УПА, УНС влилась в її ряди, та вживання назви УНС залишилась аж до кінця 1943 р. Від перших днів 1944 р. назва УНС зникає зовсім, щоб зробити місце загальній назві УПА-Захід. Станом на 1944 р. до складу УПА-Захід входило 8 воєнних округ. Територія Винниківщини входила до складу ВО-2 «Буг». У складі ВО-2 «Буг» у червні 1944 р. діяло 6000 повстанців, а в червні 1945 р. — 3000 повстанців.

У листопаді  1944 р. була сформована сотня УПА «Жубри-2» (у лісах між Львовом і Миколаєвом), відповідно до вказівок командування Львівської військової округи «Буг». Командиром цього підрозділу був Петро Лагода «Громовий» (до квітня 1945 р.), його заступником і політвиховником – Степан Стешин «Січовик». Від весни до осені 1945 р. сотня була розділена на дві самостійні чоти, а у жовтні знову об’єднана під керівництвом нового сотенного Мирона Браницького «Бурі». Замість «Жубри-2» вона отримала назву «Сурмачі» і номер 42а та надалі діяла у лісах тодішніх Винниківського, Бібрецького, Новострілищанського і Ходорівського районів, територія яких входила до тактичного відтинку УПА «Яструб» у складі ВО «Буг». Розформування сотні  – осінь 1946 р.

У 1945-1946 pp. УПА (чисельність 20-25 тис. вояків) взяла під контроль значні території Західної України. Після завершення бойових дій у Європі проти УПА були кинуті війська МВС-МДБ.
 
15 лютого 1946 р. відбулося зіткнення ОУН-УПА  з НКВС (19 березня 1946 р. перейменований на МВС) у селі Гаї Винниківської району  (загинув райпроводнік ОУН-Винники Михайло Бурий-Дунай).

22 березня 1946 р. оборонний бій ОУН-УПА з МВС у селі Підберізці Винниківської району  (загинули: райпроводнік ОУН-Винники і оргреферент надрайону ОУН-Сокаль Беркут, бойовики охорони Каган, Байда, командир райбоївки СБ? Дмитерко-Козак).

2 квітня 1946 р. оборонний бій ОУН-УПА з МВС в селі Германів (Тарасівка) Ново-Яричівского району  (загинули: райпроводнік ОУН-Винники Михайло Піщур-Лютий, заступник райпроводніка Петро Закаль-Ленін-Л (!), райреферент СБ-Винники Віктор Вовк-Орел, бойовики СБ Стефан?-Пивкун, Петро, Володимир, Іван Вовк, райпровідниця жіночої сітки ОУН-Винники Іванка Басса-Піщур-Чорногор, кущовий ОУН-Тарасівка Сокіл).
 
Про героїчну боротьбу наших земляків у післявоєнний період, дізнаємося зі спогадів винниківчанина Осипа Покосінського – члена ОУН з травня 1939 р., в’язня концтабору «Освєнцим» з лютого 1941 р. по лютий 1942 р., бойовика УПА, політв’язня сталінсько-московських таборів смерті. У своїй книзі «За Україну, за її волю ...» О. Покосінський описує події на Закерзонні та у нашому краю, куди він був переселений літом 1945 р.

З його розповіді дізнаємося, що невелика група сімей поселилася в с. Чишки Винниківського району. Крім сім’ї О. Покосінського, сюди були переселені сім’ї Миколая Берка, Мирона Миська, Тимофія Войтовича, Степана Манька, Антона Лісного, Володимира Черняка. Всі вони були членами ОУН – УПА і прикріплені  до проводу ОУН Винниківського району.

Провідником ОУН у 1947 р. у Винниківському районі був Михайло Швед (псевдо Орлик) ; провідником Служби Безпеки  – Іван Цар (псевдо Ірод); референтом  – Михайло Лемішко (всі троє  – мешканці с. Підберізці).
 
Місцеве Винниківське НКВC час від часу проводило облави на підпільників. Начальником Винниківського відділу НКВC був кат Гончаренко, його кривавими помічниками – майор Пшенічкін і капітан Шевцов. Приміщення Винниківського відділу НКВC знаходилося по вул. Леніна (сьогодні – вул. Галицька, 14а ), а райвідділ міліції був розміщений по вул.1-го Травня (сьогодні – вул.Стуса, 10).

У листопаді 1947 р., НКВC знищує провідника ОУН Винниківського району Михайла Шведу (Орлика). Після загибелі Орлика, на його місце нікого не призначили. Так, що ОУН – УПА у Винниківському районі припинила своє існування в кінці 1947 р.

У 1947 р. у Винниках енкаведисти створили провокаційну ОБЗУ (організація борців за волю України), очолив її Роман Плюта. ОУН попередила його, що ця організація сфабрикована НКВД. Плюта не повірив цьому і згубив себе та своїх товаришів. Повірив аж тоді, коли військовий трибунал засудив їх всіх до 10 р. позбавлення волі у концтаборах.

Вічна пам’ять Героям!  Слава Україні!

Андрій Байцар

Читайте також:
Коментарі
avatar