Листопадовий чин 1918 р. у Винниках та околицях.
25.10.2013
До 95-ї річниці створення  ЗУНР і УГА продовжуємо на сайті Винники Plus публікувати статті доцента  ЛНУ ім. І. Франка Андрія Байцара про події Листопадового чину в 1918 р. у Винниках та околицях.    

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові відбувся Листопадовий переворот, який здійснили очолювані Дмитром Вітовським 1410 вояків при 60 старшинах, зміцнені ще 3, 11, 2 куренями УСС з Буковини. Галичани проголосили Українську Державу (з 13 листопада 1918 р. назва – Західноукраїнська Народна Республіка).

У селах та містечках українську владу встановили переважно в перші дні листопада 1918 р. С. Витвицький, котрого було призначено повітовим комісаром ЗУНР у Львові, одночасно виконував обов’язки секретаря УНРади та уряду. В адмініструванні повітом йому допомагав Ілько Лисий. Орга¬нізаторами Львівського повіту були: Теодор Ґелемей, управи¬тель школи в Сороках (судовий повіт Львів) та Пилип Мисько (судовий повіт Винники). Південними селами львівського по¬віту керував учень гімназії Опока.

У цю ніч не лише у Львові, але по всіх західних землях прокотились заклики до боротьби, не залишились осторонь і Винники: першими виступили 24 чоловіки під керівництвом підхорунжого Володимира Підлісецького. Зібралися  повстанці о 24 год. у будинку «Просвіти». Серед них були: Григорій Пивовар, Василь Олексів, Василь Обаранець, Іван Весна, Теофіл Дмитерко, Степан Копач, Дмитро Пивовар, Микола Губка, Теодор Домазар, Григорій Швець, Пилип Мисько, Теодор Гуль, Володимир Домазар, Василь Губка, Володимир Губка, Петро  Обаранець,  і правдоподібно Володимир Голіян та ін.

О 3-й годині ночі повстанці вийшли у Винники і без будь-якого опору роззброїли жандармерію (будинок по вулиці Галицькій, 50). Комендантом «постерунку» був німець Келер. Далі  повстанці роззброїли наказного війта Винник Качковського. А пізніше винниківчани роззброїли австрійський запасний батальйон 41 Коломийського піхотного полку, де офіцерами були українці (казарми  знаходились в приміщенні тютюнової фабрики). Вояки-украінці цього батальону залишилися з повстанцями, а в поляків забрали зброю і відпустили.

Літопис «Червоної Калини» (Львів, 1930. Липень–серпень. Ч. VII–VIII. С. 30.) у звіті з Винник подає:

«Дня 1 листопада 1918 р. рівночасно з проголошенням Української держави; відбулися збори українців у Винниках. Тоді вибрано повітовим комісаром проф. Пилипа Миська. Він зарядив перейняття урядів та військових інституцій на річ Української Держави і перевів організацію війська в цілому судовому повіті Винники. Секретарем комісаріату був іменований Володимир Домазар, а урядовцем Василь Дверій. При комісаріяті створено повітовий харчовий уряд з Євгеном Гавришем на чолі. По відступі українського війська зі Львова Пилип Мисько подався на схід і працював спочатку в Кам’янці Подільському, а пізніше у Києві, де помер у березні 1959 р.».

Комісаріат судового округу Винники перебував до 22 листопада 1918 p. y Винниках; згодом до 15 березня 1919 р. – у селі Миклашів, до 15 квітня 1919 р. знову у Винниках, до 6 травня – в Яричеві Новім, до другої половини травня – в селі Журавники. Осідком комісаріату судового округу Львів після втрати українцями міста були з 14 грудня 1918 р. послідовно село Запитів, містечко Яричів Новий, село Журавники. З другої половини квітня 1919 р. даний судовий округ був тимчасово об’єднаний з округом Винники.

Без кровопролиття відбувалася передача влади до рук українців і в навколишніх селах.

Львівське командування 2 листопада доручило молодому історикові Миколі Чубатому роззброїти жандармерію у с. Миклашів. З допомогою місцевого пароха о. Володимира Семкова, М. Чубатому вдалося переконати коменданта відділку, поляка, скласти зброю перед українцями. Ось як згадує про роззброєння жандармерії в с. Миклашів професор Микола Чубатий, який в часи пам’ятного  Листопадового чину  виконував розвідчу та кур’єрську службу (в Миклашеві в цей час жандармерія складалася з 15 осіб). Розмова М. Чубатого з комендантом Миклашева виглядала так:

«Пане коменданте! Я приходжу тут до вас від українського уряду, який від учора перейняв владу у Львові і в цілім краю. Від нього поручаю вам та вашим підчиненим жандармам, щоб ви зараз склали зброю до рук Н.Н., який обійме ще нині командування постерунку з ваших рук і з призначеними селянами буде від сьогодні виконувати службу безпеки в селі та околиці. Я скінчив, хочу почути слово від вас.»

«Пане комісарю, я домагання українського уряду виконую та зложу зброю враз із моїми жандармами. Опиратися не буду, бо це не має цілі. Я зачував про щось таке. Нині вранці я післав до Львова мого жандарма, щоб подивився, що там діється, і мені доніс. Він уже повернувся і сказав, що на ратуші міста Львова на місці цісарської фани вже повіває українська фана. Все скінчене.».
 22 листопада  1918 р. о. В. Семків організував у с. Миклашів комісаріат Винниківського судового округу, який діяв тут  до 15 березня 1919 р.

У селах Городиславичі, Гаї, Чижиків, Підберізці та інших було вибрано громадських комісарів і Прибічні Комітети.

Вранці 6 листопада 1918 р. п’ятеро УССів прибули до Звенигорода й заохочували молодих хлопців зголошуватись до українського війська у Львові. Зі села вирушило на оборону Львова 15 сімнадцятирічних юнаків та сорокарічний селянин Іван Лущ.

До Української Національної Ради делеговані: від міста Львова – підприємець-кахляр Михайло Галібей, від повіту Львів – Щирець – залізничник Никола Сушко.

І  вже 2 листопада Винники послали до Львова перші три сотні, які приймали участь в боях на станції Сихів – Персенківка. Протягом багатьох днів Винники були тим збірним пунктом куди приходили добровольці з навколишніх сіл, щоб вступити в ряди УГА (Української Галицькою Армії).

 За спогадами колишнього січового стрільця Степана Копача з Винник пішло приблизно 500 чоловік до війська. Це дуже великий показник (в цей час у Винниках проживало біля 4500 жителів). Так, наприклад, по теперішніх вулицях: Руській, Львівській, С. Крушельницької – не було жодної української хати, де хоча б один мужчина чи юнак не був в армії. До УГА пішли з таких родин, як Кучаків, Рибаків, Домазарів, Лепаків та багатьох інших. В кожній хаті, де тільки був здатний до ношення зброї чоловік, всі були в армії. У Винниках не було випадків, щоб хтось навмисно відмовлявся від служби в армії.
         
Командантом Повітової команди доповнень у Винниках був сотник  Петро Бакович. 

Петро Бакович ( 1893 р., с. Дідилів, Кам'янка-Бузький район, Львівська область -  1978 р., Нью-Йорк, США) - сотник Армії УНР i УГА, крайовий комендант УВО. Служив в Українській Галицькій Армії, командант полку 3-ї Бережанської бригади. Згодом командувач 1–ї Cтрілецької бригади ім. Сірка 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З  1921 р. член УВО, бойовий референт Начальної Команди організації протягом  1921 - 1922 рр. У 1923 р. займав посаду крайового коменданту УВО. Активний діяч української кооперації, довголітній інспектор Ревізійного союзу українських кооперативів у Львові та член багатьох Товариств. Після Другої Світової війни на еміграції у США.

22 листопада польське військо зайняло увесь Львів.

23 листопада польське військо зайняло Винники, але не надовго. Вже між 6 і 8 грудня УГА вибиває поляків з міста.

Сотник Осип Букшований із січовиками, зібравши свої боєздатні сотні, зі Львова не відступив. Він, з власної ініціативи, зайняв оборону приміської лінії Підбірці–Лисиничі–Винники–Чишки і перекрив залізничні шляхи Львів–Підгайці, Львів–Красне. Завдяки січовикам і численним стихійним бойовим групам навколо Львова одразу ж почав формуватися фронт.

16 квітня 1919 р. поляки в друге здобули Винники і Чортову скелю, на якій були позиції артилерії УГА.
Так поразкою ЗУНР і її молодої армії закінчилася перша фаза дев’ятимісячної українсько-польської війни. Ще багато пролилося крові в цій війні. Багато виниківчан не повернулося додому. Але життя вони віддали не даремно – Україна стала незалежною.

 Андрій Байцар

Читайте також:
Коментарі
avatar