Винниківський некрополь
18.12.2013
На сучасному винниківському цвинтарі знаходяться могили видатних людей, які залишили вагомий внесок в історії та культурі нашої держави.

Старий винниківський цвинтар заснований на прикінці XVIII ст. У 1748 р. Галицьке губернаторство опублікувало декрет, котрий постановляв, що «мають бути скасовані всі кладовища біля храмів, а кожна громада має виділити протягом чотирьох тижнів частину грунтів за містом, яких би вистачило на поховання покійників без різниці віросповідань (крім євреїв) на 10 – 20 років». Але видно, що й у ті часи не дуже ретельно виконувалися постанови, бо губернаторство через декілька місяців змушене було опоблікувати цей декрет ще раз.

У Винниках вибрали місце під цвинцар, де він знаходиться й досі. Про це свідчать і найдавніші пам’ятники, які тут збереглися. Це скульптури XVIII ст. роботи Шимзерів, дуже відомих на той час майстрів.

До цього цвинтар знаходився біля сучасної церкви Воскресіння Господнього (1842 р.), яка була збудована на місці старої дерев’яної церкви (1515 р.). Раніше померлих хоронили біля церкви. Вперше документально зафіксовано існування при церкві цвинтаря у Винниках у 1753 р. Церковний візитор, описуючи парафіяльну церкву Воскресіння Господнього, згадав про церковний місцевий цвинтар. Тоді цвинтар простягався до підніжжя г. Лисівка. Про це свідчать як спогади старожилів міста, так і поодинокі знахідки людей, що згодом забудували цю територію.

У XVIII–XIX ст. кладовище розширювалося і було перенесене на південний схил гори Лисівка, у своєрідне природне урочище. Починався винниківський цвинтар де розміщена стара польська каплиця. Саме там були перші поховання. А оскільки польська громада мала кошти, то, щоб утвердити себе, збудувала каплицю і захоронюючи поблизу неї своїх громадян, таким чином «посувала» можливість поховань українців значно далі. У XIX–XX ст. винниківське кладовище поділилося на польське і українське, яке обслуговувало 2 грабарі.

Протягом багатовікового періоду похоронено не одне покоління жителів, їх могили після ліквідації при церкві цвинтаря австрійським урядом, були забуті і затерлися  в пам’яті винниківчан.

Винники одними з перших виконали свій обов'язок стосовно полеглих воїнів: за одностайною згодою винниківської громади 24 квітня 1921 р. відбувся великий стрілецький похорон,  останки 16 воїнів перевезено на місцевий цвинтар і поховано у спільній могилі.

Українське  товариство допомоги інвалідам у 1922 р. придбало будинок у Винниках (на тодішній вулиці Собєського) для хворих на туберкульоз, бездомних інвалідів – учасників цієї війни. Спочатку там жило 7 інвалідів. Серед них поручних Шафран (похований біля стрілецької могили, з правої сторони), чотар Балич (похований біля стрілецької могили, з правої сторони). З правої сторони біля цієї могили похований винниківчанин, булавний УСС з 1914 р. Василь Олексів (1897 р.н.).  1916 р. він захворів в армії і був комісований. Брав участь у розброєнні австрійського гарнізону у Винниках 1 листопада 1918 р., відзначився в боях за Львів. У складі УГА перейшов р. Збруч, був поранений у ногу (від вибуху гранати).

Біля стрілецької могили (з правої сторони, перед могилою) похований січовий стрілець, Почесний громадянин Винник, винниківчанин Степан Титович Копач (1902—1991 рр.).

З лівої сторони похований січовий стрілець, винниківчанин Тимофій Макар (1894—1967 рр.).

Біля могили січових стрільців похований Іван Липа (літературні псевдоніми: Петро Шелест, Іван Степовик; 24 лютого 1865, м. Керч — 13 листопада 1923, м. Винники) — громадський і політичний діяч (міністр управління культів — 26 грудня 1918 р. — 13 лютого 1919 р.; міністр віровизнання — 13 лютого 1919 р. — 9 квітня 1919 р.), письменник, за фахом лікар. З 1 березня 1922 р. жив і провадив лікарську практику у Винниках. Тут він написав повісті «Кара» та «Утома».

Цікавим сакральним об’єктом є капличка, де поховані визначні постаті національно-духовного відродження – о. Григорій Гірняк (1865–1945 рр.) і о. Стефан Хомінський (1815–1890 рр.) з родиною. Поряд з капличкою похована дочка о. Гірняка – Ірина, яка померла у 1980 р. (працювала вчителем молодших класів ).

На цвинтарі також знаходяться могили:

•    Гуглевича Аркадія (1876—1961 рр.) — священика УГКЦ, громадського діяча і його сина Данила (1910—1983 рр.) — священика УГКЦ, в’язня більшовицьких таборів;

•    Полєка  Миколи (1880—1960 рр.) — професора-філолога, вчителя;

•    Лиско Володимира (1882—1964 рр.) — священика УГКЦ, релігійного і громадського діяча;

•    Шпаківського Євстахія  (1884—1974 рр.) — багатолітнього дяка та керівника хору Святовоскресенської церкви у Винниках, члена «Просвіти», керівника просвітянського хору;

•    Федюка Миколи (1885—1962 рр.) — живописця, графіка, мистецтвознавця, педагога та його дружини Меланії (1898—1979 рр.).

•    Нагляка Якова (1889—1959 рр.) — доктора, січового стрільця та його дружини Константи (з Зелеських) (1891—1977 рр.);

•    Сидурко Василя (1891—1959 рр.) — скульптора першого на Україні пам’ятника січовим стрільцям у Винниках та його дружини Карії (1891—1958 рр.);

•    Любич Парахоняк Олександри (1892—1977 рр.) — оперної та камерної співачки;

•    Богонюка Василя (1894—1965 рр.) — священика, доктора і його дружини Олени (1899—1976 рр.);
•    Керницького Михайла Васильовича (1896—1979 рр.) — краєзнавця, вчителя;

•    Зубрицького Гната Антоновича (1897—1989 рр.)  — учасника національно-визвольних змагань 1918—1921 рр., педагога;
•  Підлісецького Володимира (1898—1972 рр.) — січового стрільця, політичного і громадського діяча;

•    Барана Петра (1904—1986 рр.) — українського священика, багатолітнього пароха у Винниках (1959—1986 рр.) і його дружини Меланії (1907—1983 рр.);

•    Мороза Володимира (1913—1996 рр.) — українського греко-католицького священика, в’язня сталінських концтаборів, Почесного громадянина Винник (1998 р., посмертно);

•    Чеславського Михайла Степановича (1921— 2003 рр.) — видатного педагога, багатолітнього директора СШ №29 і його дружини Лідії (1922 —2008 рр.);

•    Калитовського Івана (1922—1986 рр.) — хірурга;

•    Слоти Зеновія Григоровича ( 1922 — 2011 рр.) — громадського діяча, педагога, Почесного громадянина Винник;

•    Кипріяна Богдана (1922—1943 рр.) — члена ОУН, редактора самописного ілюстрованого журналу для дітей «Дитячий шлях», що виходив у Винниках у 1934—1935 рр. (рідний брат Мирона Кипріяна);

•     Йосифіва Петра Миколайовича ( 1923—2012 рр.) —  громадського діяча, члена ОУН  і його дружини Софії Іванівни (1927—2002 рр.)  — Почесних громадян Винник;

•    Маркевича Богдана (1925—2002 рр.) — українського футбольного тренера, Почесного громадянина Винник;

•    Білоуса Богдана Дмитровича  (1949—1994 рр.) — майстра спорту з вільної боротьби та самбо, багаторазового переможця і призера першостей України та СРСР;

•    Божик Євгенії Дмитрівни (1936—2012 рр.) — прозаїка;

•    Теофілії Осташевської (Лиско) — дружини отця Йосифа Осташевського (1890—1948 рр.) — видатного діяча УГКЦ, декана Винниківського з 1927 р. по 1945 р., пароха с.Підберізці з 1927 р. Могила має  незвичний напис: «В пам’ять родини Осташевських». Поховано там лише Теофілію Осташевську, а о. Йосифу Осташевському (помер у Харківській тюрмі), Володимиру і Мирославу Осташевським (синам, які загинули у 1944 р. по дорозі фронт) не судилося мати власних могил.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка
На цвинтарі знаходяться могили видатних людей

Читайте також:
Коментарі
avatar