Баран Петро Семенович (22 серпня 1904 р., с. Сушно, Радехівщина —24 червня 1986 р., м. Винники) — український священик, діяч «Просвіти», багатолітній парох у Винниках. Народився о. Петро в селянській родині Семена Барана (1871 р. н.) і Марії (дівоче прізвище Іщук, 1878 р. н.).

Початкову освіту здобував у рідному селі, середню — у Львівській Академічній гімназії. 1919—1925 рр. — військова служба в польській армії. 1928—1933 рр. — студії у Львівській Богословській Академії.

1934 р. прийняв святі тайни священицтва і був призначений катехитом школи у Новому Виткові (Радехівщина) та сотрудником (асистентом) при священику похилого віку о. Т. Корчинському. Тут, крім душпастирських обов'язків, ак¬тивно займався культурно-громадською роботою. Вчив дітей катехизму, давав морально-етичні настанови, займався з ними в церкві, в читальні «Просвіти», а навіть в себе вдома вчив їх віршів, декламацій на релігійну та виховну тематику.

Дружина Меланія активно працювала у товаристві «Союзу українок» Виткова. Подружжя виховувало трьох дітей: Романа (1934 р. н.), Уляну (1935 р. н.) і Юрка (1943 р. н.).

1935 р. був обраний головою читальні «Просвіти» у Старому Виткові. Організовував культурно-виховні заходи, зокрема ювілей 40-ліття читальні «Просвіти». Працював там до  1938 р., пізніше — на інших парохіях.

Довгий час служив у Винниках (з 1959 р. по 1986 р.). Разом з дружиною проживав на плебанії біля Святовоскресенської церкви. Був великим патріотом і добрим душпастирем. Розумів потреби винниківчан, знаходив спільну мову з підлітками та дорослими.  В умовах московського православ’я старався зберігати греко-католицький обряд (під час служби Божої тихенько згадував Папу Римського). За свої вчинки зазнавав переслідування КДБ. Помер  і похований у Винниках.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка