Спольщений український шляхетський рід Тарло у Винниках
18.01.2014
У 1696 р. король Ян III дозволяє Дороті Замойській (вдові по Стефану Замойському) зректися Миклашева, Дворищ і Садкова на користь Адама і Дороти Тарлів, що на той час, напевно вже володіли Винниками та Підберізцями.

Отже, ймовірно, що наприкінці XVII ст. Винники разом з Підберізцями переходять у володіння родини Тарло. Тарло — спольщений український шляхетський рід герба Сокира. Відомий з XIII ст., у другій половині XVIII ст. рід Тарло втратив своє високе становище.

Історична довідка (за Святославом Семенюком «Український путівник по Польщі» (2007 р.). Рід Тарло походить із села Щекарки під Радомом (тепер Мазовецьке воєводство), який у XIV ст. згадується як боярський (бояр у польській феодальній ієрархії ніколи не було). Рід Тарло залишив вагомий слід як в українській, так і польській історії. У XIII ст. більша частина роду переселилася на Люблінську землю, і тоді утворилися дві гілки – руська (українська) і польська. З давніх давен родині Тарло належали села Ополє і Яновець (на Люблінщині). Яновець перейшов пізніше до родини Фірлеїв. Люблінські Тарло очолили боротьбу за незалежність Русі (України) від Польщі і орієнтувалися на Литву з якою організували і провели кілька походів на Польщу.

У 1351 р. люблінські бояри  Оттон Тарло і Пшонка зробили спробу включити Люблінщину, яка входила на той час до Польського королівства,  до складу Великого князівства Литовського (вони видали литовцям усі переправи через Віслу). Але з того нічого не вийшло і Люблінщина потрапила до складу Польського королівства. Тоді Тарло, як і всі інші люблінські бояри-русини, різко змінили свою позицію, і у 1387 р. навіть змусили польську королеву Ядвігу рушити на схід і приєднати інші руські землі до Польщі. За такі вчинки Тарло одержали великі маєтки, але поляки їх з часом конфіскували за  антипольські позиції. Повернув рід Тарло свої землеволодіння лише за часів королеви  Софії Гольшанської (1405—1461 рр.), що була донькою київського руського князя Андрія Івановича Гольшанського, у  XIV ст. У 1550 р. Андрій Тарло заклав поруч із Щекарками місто, яке назвав Тарлов. Відомим істориком був Станіслав Тарло, єпископ у Перемишлі, який у 1544 р. видав книгу «Дії поляків у Прусії». Станіслав вважав себе поляком, виступав за подальше окатоличення Русі.

Адам  Петро Тарло (помер у 1719 р.) — володар Винник; воєвода люблінський (1706 – 1719 рр.), стольник коронний (1703 р.), староста солотвинський, новінський. Син – Кароля Тарло (1639 р. — 1702 р.; воевода люблінський (1685—1689), підканцлер коронний (1689—1702), староста стежицький) і Софії Пшоняк. Сестри: Ядвіга Тарло (померла  після 1705 р.), Дорота Тарло (померла  1756 р.),  Тереза Магдалена Тарло (народилася  1700 р.).  У 1696 р. одружився на  Дороті Дунін-Борковській.

Предки: Заклика Тарло (помер між 1465 р. та 1466 р.) - крайчий коронний 1447 р., староста стрийський. Станіслав Закликів (син Тарло) - староста дроговизький (тепер Дроговиж село в Миколаївському районі Львівської області), охмістр королеви (1508-1515), помер після 1515. Батько - Заклика Тарло. Ян Тарло (чашник коронний) (? - 1550) - польський державний діяч, крайчий великий коронний (1522 - 1546), підчаший великий коронний (1546 - 1550), чашник великий коронний (1550), староста Пільзновський. Батько - Станіслав Закликів (син Тарло). Ян Тарло (воєвода люблінський) ( — (бл. 1527 - 1587) - державний діяч Речі Посполитої, войський львівський (1553 - 1554), дворянин королівський (1554), секретар королівський (з 1556, каштелян малогощський (1563 - 1565) та радомський (1565 - 1574), воєвода люблінський (1574 - 1587), староста ломжинський і пільзновський.Батько - Ян Тарло (чашник коронний) . Петро Олександр Тарло (? — 1649) - каштелян люблінський в 1618—1630 рр., воевода люблінський з 1630 р., староста Пільзновський. Батько - Ян Тарло (воєвода люблінський)

Маріанна Потоцька (Яблоновська, Тарло) — володарка Винник після смерті чоловіка  Адама  Петра Тарло. Батько — Фелікс Казимир Потоцький (1630 р. — 15 травня 1702 р.) — воєвода київський 1682 р. (у Києві не знаходився, мав лише титул), воєвода краківський 1683 р., гетьман польний коронний 1692 р., каштелян краківський і великий коронний 1702 р., староста белзький, красноставський,  хрубешівський, тлумацький, сокальський, ніжинський; мати — Христина Любомирська (Потоцька), померла 1669 р. Маріанна двічі виходила заміж. Перший раз у 1701 р. за Станіслава Кароля Яблоновського, який помер у 1702 р. і в цьому ж році за Адама  Петра Тарло.

Сама ж Маріанна померла у 1749 р. У хроніках «Географічного словника королівства польського» згадується про Маріанну Потоцьку (Тарло), воєводину люблінську і володарку Винник. Каспер Несецький (релігійний, науковий та освітній діяч Речі Посполитої, історик, дослідник генеалогії та геральдики) на перших сторінках II-го тому «Корони польської…» (1738 р.) написав їй присвяту.

Михайло Влох так описує період володіння Винниками Маріанною:  «Вперше згадується про замок у Виниках де жила Мар’яна, і правдоподібно за її часів побудовано при дерев’яних фільваркових забудованнях муровану палату, названу замком. Про Мар’яну у Винниках залишилися народні перекази і записи у львівських хроніках.

Найдавніші перекази про Винники відносяться якраз до часів Мар’яни. І так Семен Маґаляс, уродженець Винник, подав до  нашого збірника  таке оповідання:
«Я їхав у поле «Під Дібровою» через обійстя мого стрийка, де народився мій батько. Обійстя дотикає лісу «Діброви». Тоді їхав зі мною мій старший брат Олекса і оповідав мені, за переказом бабуні віком понад 90 літ, що тут на краю лісу є вал.

- Не бійся, коли б ти сам уночі туди переїжджав, бо можеш побачити кремезного пана на валі. Він прохожим нічого не робить і не звертає на нікого уваги. Він чекає на свого брата, якого він уб’є, щоб позбутися свого суперника.

Обидва брати були синами власника замку. Був колись слід гробу того вбитого брата, а потім земля вирівнялася. Старші люди пам’ятають місце гробу. При «Діброві» правдоподібно, крім оборонного валу, були ще додаткові укріплення з оборонною вежею.

Переказ Семена Магаляса згадує про вал під «Дібровою», що його молодше покоління вже не бачило, і дає підставу для архео¬логічних дослідів. Братовбивство під «Дібровою» кидає світло на даровизни Мар’яни...».

На початку XVIII ст. володарем Винник був Кароль Тарло (1697—1749 рр. ?) – ленчинський староста (син Адама  Петра Тарло і Дороти  Дунін-Борковської), який продав Винники брату своєї мачухи Станіславу Потоцькому.

16 січня 1730 р. Винники викупив за 370 тис. гульденів белзький староста Станіслав Потоцький (за Станіслава Потоцького Винники вже згадуються як село).

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І.Франка

На фото герб Сокира роду Тарло

Шляхетський рід Тарло у Винниках

Читайте також:
Коментарі
avatar