Винники в період радянсько-німецької війни (Част. I)
20.06.2015
Нові важкі випробування випали на долю винниківчан з початком радянсько-німецької війни. Уранці 22 червня 1941 р. тисячі німецьких гармат спрямували вогонь на прикордонні радянські застави й містечка Львівщини.

Армади Люфтваффе здійснили масовий наліт на Львів та інші українські міста. 57 дивізій і 13 бригад вермахту найчисельнішої і найбоєздатнішої на Східному фронті групи «Південь» під командуванням фельдмаршала Г. Рундштедта увірвались на українські землі. Згідно з німецькими оперативними планами вже 23 червня Львів повинна була зайняти 18-та армія. Але її військо зустріло відчайдушний опір прикордонників Сокальського, Рава-Руського й Перемиського загонів, які билися часто до останнього бійця. Заскочені несподіваним нападом, частини 6-ї армії генерал-лейтенанта І. Музиченка, які прикривали львівський напрямок, зазнали важких втрат і з боями відходили на схід.

Наприкінці дня 29 червня німецькі передові частини підійшли впритул до околиць Львова і почали обходити його з півночі, загрожуючи оточенням. Дислоковані у Львові частини 4-ї дивізії протиповітряної оборони спішно покидали місто. Разом з ними — міські і обласні партійні, державні органи, структури НКВС, інші органи радянської влади (233-й полк НКВС останнім покинув Львів о 2. 00 год.30 червня 1941 р.).

30 червня о 4.00 год. до Львова увійшли гітлерівські війська разом із батальйоном «Нахтіґаль», що складався з українських солдатів, і з відділами Sonderkommando 4a, 4b. Цього ж дня німці були вже і у Винниках.

На окупованій території встановили військову адміністрацію. Військовим комендантом Львова став полковник Міттерґерст, але за кілька днів його замінив генерал Ренц. У районних містах організували фельдкомендатури. У такий спосіб під контроль узяли життя всього суспільства окупованого краю. Процес формування української міліції як органу, покликаного підтримувати правопорядок та безпеку в краї був непростим. Вона виникла зразу ж, коли Львів зайняли німецькі війська. Одначе згодом припинила своє існування, а на її місці, згідно з розпорядженням губернатора, створено допоміжні відділи німецької поліції, що складались і з членів української міліції, які виявили бажання служити в цих формуваннях.Українська допоміжна поліція створювалась з метою підтримання загального порядку і громадської безпеки.

Українську міліцію 15 серпня 1941 р. було переорганізовано в Українську допоміжну поліцію, яка на осінь 1941 р. нараховувала 6 000 осіб. Причому 415 українських поліцаїв з десятьма старшинами на чолі несли службу по охороні правопорядку та підтриманню безпеки у Львові. Комендантом Львівської поліції був Володимир Пітулай, його заступником Лев Огоновський. Повноваження української поліції поширювались лише на українське, польське та єврейське населення. Всі справи про порушення правопорядку німцями українська поліція була зобов'язана передавати німецьким колегам. Особовий склад Української допоміжної поліції формувався з молодих людей, які закінчили курси Поліційної школи у Львові.

У Винниках Українська допоміжна поліція знаходилася у приміщенні на вул. Галицькій, 17 (коли Винники були районним центром, у цьому приміщенні знаходився райвійськомат). Комендантом Української допоміжної поліції у Винниках був Юрій Венгльовський. У 1942 р. Винники були приєднані до Львова. Начальником VIII дільничного уряду (до якого належили Винники) був Харкевич — колишній сотник УСС. Коли в червні 1941 р. совєти покидали Львів і знищували всіх в’язнів у тюрмі на Лонського, пан Харкевич чудом уцілів (упав разом з убитими і так вижив). Правління VIII дільничного уряду і німецїкої адміністрації знаходилося у приміщенні де сьогодні розташоване 2-ге поліклінічне відділення комунальної 6-ї міської поліклініки Львова (вул. Галицька).

З приходом німецької армії громадськість очікувала повернення законної влади Української Народної Республіки, вітаючи німецьку армію, яка пішла війною проти СРСР. Жителі Галичини вважали початок німецько-радянського збройного протистояння як час, на котрий чекали протягом 22 місяців більшовицької окупації. Незнайомі люди кидалися в обійми, цілували один одного і не хотіли вірити, що це дійсність, що панування більшовиків закінчилося, що починається нове життя. У багатьх містечках і селах влаштовувались привітальні брами, прикрашені українськими і німецькими прапорами.

Населення Винник радісно вітало німецьких вояків квітами та окликами «Гайль Гітлер!» та «Слава Україні!», вбачаючи в них визволителів від більшовицького ярма. Поведінка українського населення Східної Галичини в перші дні німецько-радянської війни рівнялася масовому плебісцитові проти радянського режиму і терору як форми влади. Величезна більшість населення на початковій стадії не ставилася до нового окупанта як до ворога, з яким більшовицький режим був у стані війни. Однак, пройде небагато часу і ставлення українців до німецької окупаційної влади різко зміниться і зведеться до відомого прислів'я: «Та сама свита, на інший бік шита».

Як згадував голова Львівського відділення Українського Центрального Комітету Кость Паньківський: «Три роки і один місяць тривала німецька окупація Галичини. Без особливих ілюзій, але все ж таки з надіями на краще, зустрічали українці в червні-липні прихід німців. Та доля посміялася з нас. Роки німецької окупації не записалися в житті українського народу багато краще, ніж роки більшовицької окупації».

Українське життя у Галичині, під німецькою окупацією, детально описано Василем Офіцинським у історико-політичному нарисі «Дистрикт Галичтна (1941-1944)». 1 серпня 1941 р. відділ освіти міської управи Львова став державною установою для шкільних справ при губернаторстві дистрикту. Суворо заборонялося приймати до українських та польських шкіл єврейських дітей.

У Винниках була відкрита вселюдська (виділова) 7-класна школа з українською мовою навчання (директор Ярослав Левицький) і 7-класна школа з польською мовою навчання. Школи знаходилася в сучасному приміщенні Школи мисецтв (вул. Ринок). На першому поверсі вчилися поляки, а на другому — українці. Така ситуація була лише один рік. Пізніше, зі школи німці зробили військовий шпиталь, а учні вчилися по приватних приміщеннях (переважно в будинках, де колись проживали євреї).

Ступінь початкової школи залежав від кількості дітей шкільного віку: наявність менше 120 дітей передбачала утворення школи І ступеня (1—4 класи), 120—220 дітей — школи II ступеня (1—6 класи), понад 220 дітей шкільного віку — школи III ступеня (1—7 класи). Також за польським зразком встановлювався шкільний вік — 7—14 років, тож в 1941 р. школи повинні були відвідувати діти 1927—1934 років народження. Матеріальне становище вчителів українських та польських шкіл у період німецької окупації було вкрай складним. Визначаючи заробітну плату, німецькі власті передовсім орієнтувалися на розмір платні, котру отримував конкретний вчитель до 31 серпня 1939 р. З огляду на це, в дещо кращому становищі опинилися польські вчителі. Організація навчально-виховного процесу народних шкіл порівняно з попереднім (радянським) періодом також зазнала суттєвих змін. Шкільний рік було поділено на три періоди: перший тривав з вересня до грудня, другий — від січня до березня, третій — із квітня до червня. Кожен такий «триместр» закінчувався «класифікацією» (підбиттям підсумків успішності учнів), а також «вивідною конференцією», на якій батьків та опікунів повідомляли про результати «класифікації». Наприкінці першого і третього періодів видавалися свідоцтва з оцінкою.

Зимові канікули у 1941/42 навч. році тривали 15 днів (з 6 до 20 січня включно), Великодні — 7. Крім того, 4 вільні дні припадало на Зелені свята. «Великі ферії» (літні канікули) тривали 62 дні — від 1 липня до 31 серпня включно. Однак нерідко зимові канікули, з огляду на морозу погоду й нестачу палива, тривали понад два місяці. Зміст навчання у початкових школах визначали такі предмети шкільної програми: релігія (викладалася священиками), українська (для українських шкіл) або польська (для польських шкіл) мови, німецька мова, рідний край, природа, рахунки і геометрія, рисунки, практичні заняття, спів, жіночі роботи. Тижневий навчальний час початкової школи не поступався розподілу годин у радянській школі. Для прикладу, в 4 класі української народної школи на тиждень припадало уроків: релігії — 1, української мови — 6, німецької мови — 5, науки про рідний край — 2, каліграфії — 1, природи — 4, рахунків і геометрії — 5, рисунків — 1, співів — 1, руханки — 1. Усього — 27 год. (у 4 класі радянської початкової школи — 26 год./тижд.). За вказівкою окупаційних властей, зі шкіл цілковито усунуто предмети “патріотичного характеру”: історія, географія, література.

Історична довідка:(за — Роман Луців. «Матеріали до історії шкільництва у Винниках (кінець XVIII ст.-1939 р.)». "За часів польською панування у Винниках не було навчальних закладів, За Австро-Угорщини 1785 р. у Винниках вже було дві школи, одна з яких - українська. На 1811 р. у Винниках були тривіальна школа при тютюновій фабриці і школа в колонії Вайнберген.У 1850 р. шкільна рада ввела у винниківській школі години української мови. На 1868 р. тут була одна школа, що існувала при латинській парафії. Це викликало супротив української громади, оскільки раніше таких шкіл було дві - польська та українська. З 29 липня 1868 р. у Винниках почала діяти єдина для дітей українців і поляків тривіальна двокласна школа. 21 грудня 1882 р. Крайова шкільна рада реорганізувала двокласну школу в чотирикласну з 6 - річним навчанням (3 і 4 класи ділилися нижчий і вищий рівень), мова викладання - польська. Українську мову вивчали як предмет з 2-го класу.. Хоча в школі навчались діти як польської, так і української громади, але загалом тут панували полонізаційні настрої. З вересня 1913 р. у Винниках запрацювали українські паралельні класи.

До 1918 р. уже діяло чотири паралельних класи з українською мовою навчання, до яких перейшли усі українські діти. Польська окупація Західної України принесла і нові реалії. Українцям знову доводилось боротись за право навчати своїх дітей рідною мовою, протистояти полонізації. 1922-1923 навчального року народна школа у Винниках підійшла у такому стані: працювали польські жіноча і чоловіча шестикласні школи та чотирикласна українська паралельна з шестикласним навчальним планом на п'ять відділів. Непроста ситуація, у котрій опинилось українське шкільництво краю у міжвоєнний період, ще більше погіршилась у вересні 1923 р., коли було оприлюднено план міністра освіти та віровизнань Гломбінського в справі ліквідації українського шкільництва. Він передбачав введення польської мови як обов'язкового предмету з третього класу народної школи, заміну українських учительських семінарій на утраквістичні (двомовні), викладання ряду предметів (польської мови, історії і географії) вчителями-поляками, заміну українських директорів на поляків, відібрання права публічності всім українським приватним школам . На виконання цього рішення в листопаді 1923 р. повітові шкільні ради видали розпорядження усім школам Східної Галичини вести шкільні акти (протоколи, щоденники, екзаменаційні відомості тощо) польською мовою.

На території Львівського шкільного, округу, до якого належали і Винники, було скасовано посади греко- католицьких катехитів та позбавлено українських дітей права вивчати релігію рідною мовою. З 1924 р. українські школи безцеремонно замінювались польськими. Українські вчителі звільнювались з посад та переводились до суто польських шкіл на заході країни. У 1927 р. польська влада зліквідувала українську школу та ввела семикласну з польською мовою викладання, поділивши її на школу для хлопців і дівчат. Спроби змінити щось не увінчалися успіхом, а після запровадження у 1930 р. польським урядом семирічного мораторію на шкільні референдуми, така ситуація зберігалась до радянської окупації 1939 р., коли школу було поділено на українську і польську та введено нову навчальну програм".

Початок навчального року в українських навчальних закладах припав на 1 жовтня 1941 р. Відповідно до визначеного терміну розпочалося навчання і у Винниках. Усі школи в дистрикті Галичина згідно з розпорядженням відділу науки і навчання отримали статус державних навчальних закладів. Розпорядженням шкільної влади із вжитку вилучались польські та більшовицькі підручники українською мовою.На їх місце запроваджувались підручники, видані Українським Центральним Комітетом, який крім того, що мав великий вплив на навчання та виховання дошкільнят і позашкільної молоді, тримав під своїм контролем навчальний процес у школах, не дивлячись на їхній статус державних навчальних закладів.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

фото: http://strubcina.org/

І частина  ІІ частина


Читайте також:
Коментарі
avatar