Родовід винниківських шляхтичів Тарло
21.08.2015
Ймовірно, що наприкінці XVII ст. Винники разом з Підберізцями переходять у володіння родини Тарло. Тарло — спольщений український шляхетський рід гербу Топор. Відомий з XIII ст., у другій половині XVIII ст. рід Тарло втратив своє високе становище.

Історична довідка (за Святославом Семенюком «Український путівник по Польщі», 2007 р.). Рід Тарло походить із села Щекарки під Радомом (тепер Мазовецьке воєводство), який у XIV ст. згадується як боярський (бояр у польській феодальній ієрархії ніколи не було). Рід Тарло залишив вагомий слід як в українській, так і польській історії. У XIII ст. більша частина роду переселилася на Люблінську землю, і тоді утворилися дві гілки – руська (українська) і польська. З давніх давен родині Тарло належали села Ополє і Яновець (на Люблінщині). Яновець перейшов пізніше до родини Фірлеїв. Люблінські Тарло очолили боротьбу за незалежність Русі (України) від Польщі і орієнтувалися на Литву з якою організували і провели кілька походів на Польщу. У 1351 р. люблінські бояри Оттон Тарло і Пшонка зробили спробу включити Люблінщину, яка входила на той час до Польського королівства, до складу Великого князівства Литовського (вони видали литовцям усі переправи через Віслу). Але з того нічого не вийшло і Люблінщина потрапила до складу Польського королівства. Тоді Тарло, як і всі інші люблінські бояри-русини, різко змінили свою позицію, і у 1387 р. навіть змусили польську королеву Ядвігу рушити на схід і приєднати інші руські землі до Польщі. За такі вчинки Тарло одержали великі маєтки, але поляки їх з часом конфіскували за антипольські позиції. Повернув рід Тарло свої землеволодіння лише за часів королеви Софії Гольшанської (1405—1461 рр.), що була донькою київського руського князя Андрія Івановича Гольшанського, у XIV ст. У 1550 р. Андрій Тарло заклав поруч із Щекарками місто, яке назвав Тарлов. Відомим істориком був Станіслав Тарло, єпископ у Перемишлі, який у 1544 р. видав книгу «Дії поляків у Прусії». Станіслав вважав себе поляком, виступав за подальше окатоличення Русі.

Заклика Тарло (помер між 1465 р. та 1466 р.) — крайчий коронний 1447 р., староста стрийський, староста дроговизький з 1465 р.(тепер — село Дроговиж в Миколаївському районі Львівської області). Наступними дроговизькими старостами були сини Заклики — львівський підстолій Андрій Тарло (1472—1508 рр.) та його молодший брат Станіслав.

Станіслав Тарло (староста дроговизький) — староста дроговизький, охмістр королеви (1508—1515 рр.), помер після 1515 р. Батько — Заклика Тарло, дружина — Маргарита Магієра. Діти — єпископ Перемишльський Станіслав Тарло (бл. 1480—1544 рр.), войський львівський Павло Тарло (пом. 1553 р.), каштелян радомський Габріель Тарло (пом. 1565 р.) і Ян Тарло (чашник коронний).

Ян Тарло (чашник коронний) (? — 1550 р.) — польський державний діяч, крайчий великий коронний (1522—1546 рр.), підчаший великий коронний (1546—1550 рр.), чашник великий коронний (1550 р.), староста пільзновський. Батько — Станіслав Тарло (староста дроговизький). Був одружений на Дороті Тарновській (пом. до 1540 р.), дочці каштеляна садецького Яна Тарновського (пом. 1527 р.), від шлюбу з якою мав двох синів і двох дочок:

• Ян Тарло (воєвода люблінський);

• Микола Тарло (пом. 1571 р.) — секретар королівський, хорунжий сандомирський (1553 р.), підчаший польської королеви Барбари;

• Анна Тарло — дружина хорунжого галицького Станіслава Фредруса Гербурта;

• Ельжбета Тарло — дружина гетьмана великого коронного Єжи Язловецького-Монастирського (1510—1575 рр.).

Ян Тарло (воєвода люблінський) (бл. 1527—1587 рр.) — державний діяч Речі Посполитої, войський львівський (1553—1554 рр.), дворянин королівський (1554 р.), секретар королівський (з 1556 р.), каштелян малогощський (1563—1565 рр.) та радомський (1565—1574 рр.), воєвода люблінський (1574—1587 рр.), староста ломжинський і пільзновський. Батько — Ян Тарло (чашник коронний).

Активний кальвініст. 1573 р. підтримала створення Варшавської конфедерації. Надалі виступав проти Габсбургів і підтримував кандидатуру трансільванського князя Стефана Баторія на королівський трон Речі Посполитої. Був двічі одружений з кальвіністами. Перша дружина — Ганна Гостомська (пом. після 1565 р.), дочка воєводи равського Ансельма Гостомського (бл. 1508—1588 рр.), від шлюбу з якою дітей не мав. Друга дружина — Агнешка Шафранець (пом. після 1601 р.), дочка каштеляна і воєводи сандомирского Станіслава Шафранця (пом. 1598 р.) та Анни Дембіцької.

Діти від другого шлюбу: • Петро Олександр Тарло; • Ян Амор Тарло (пом. 1594 р.) — староста пільзновскій (1588 р.); • Олена Тарло — дружина ротмістра королівського Станіслава Браницького; • Анна Тарло — у першому шлюбі одружена з Ієронімом Ходкевичем, у другому — з Ієронімом Сенявським.

Петро Олександр Тарло (? — 1649 р.) — каштелян люблінський (1618—1630 рр.), воєвода люблінський (з 1630 р.), староста пільзновський. Батько — Ян Тарло (воєвода люблінський). 1613 р. Петро Олександр Тарло був обраний послом (депутатом) на сейм. Був двічі одружений. Перша дружина — Софія Дзялинська, від шлюбу з якою мав четверо дітей. Друга дружина — Ядвіга Лянцкоронська, з якою теж мав четверо дітей, серед яких і Кароль Тарло.

Після смерті свого батька (1587 р.) Петро Олександр і його старший брат Ян Амор перейшли під опіку їхнього рідного діда, каштеляна і воєводи сандомирського Станіслава Шафранця (1525/1530 р. — 1598 р.), власника замку Пєскова Скала. Початкову освіту здобув у кальвінській школі в Сециміні. 1605 р. Петро Олександр відправився на навчання в протестантське місто Страсбург, де пробув два роки. 1606 р. включений до списку студентів Женевського університету. Після повернення на батьківщину Петро Олександр Тарло відмовився від кальвінізму і перейшов у римсько-католицьку віру (бл. 1615 р.). Незважаючи на це, він не полишав зв'язків з дисидентами, у тому числі з учителем своїх синів Анджеєм Вишоватим.

Кароль Тарло (1639 р. — 4 вересня 1702 р.) — державний діяч Речі Посполитої, сенатор, воєвода люблінський (1685—1689 рр.), підканцлер коронний (1689—1702 рр.), великий канцлер коронний (1702 р.), староста стенжицький. Батько — Петро Олександр Тарло, мати — Ядвіга Лянцкоронська. 1697 р. підтримав обрання саксонського курфюрста Августа Сильного на польський королівський престол.

Перед 1674 р. одружився на Софії Пшоняк, від шлюбу з якою мав сина (Адама Петра Тарло) і трьох дочок.

Адам Петро Тарло (? — 1719 р.) — державний діяч Речі Посполитої. Володар Винник (1696— 1719 рр.), воєвода люблінський (1706—1719 рр.), стольник коронний (1703 р.), староста люблінський, солотвинський, янівський, стенжинський. Батько — Кароль Тарло, мати — Софія Пшоняк.

Сестри: • Ядвіга Тарло (пом. після 1705 р.), дружина з 1688 р. каштеляна радомського Яна Казимира Лянцкоронського (пом. 1698 р. ); • Дорота Тарло (пом. 1756 р.), 1-й чоловік — воєвода мазовецький і гетьман польний коронний Станіслав Хоментовський (1673–1728 рр.) , 2-й чоловік воєвода люблінський Адам Тарло (1713–1744 рр.); • Тереза Магдалена Тарло (народилася 1700 р.), 1-й чоловік з 1691 р. підстолій коронний Олександр Пшиємський (бл. 1650–1694 рр.), 2-й чоловік воєвода краківський Францишек Велепольський (помер 1732 р.).

1696 р. Адам Петро Тарло одружився з Доротою Дунін-Борковською. 1702 р. одружився (вдруге) з Маріанною Яблоновською (Потоцькою).

Маріанна Потоцька (Яблоновська, Тарло) (? — 1749 р.) — воєводина люблінська і володарка Винник у 1719—1749 рр. (з перервами) після смерті чоловіка Адама Петра Тарло. Батько — Фелікс Казимир Потоцький (1630 р. — 15 травня 1702 р.) — воєвода київський 1682 р. (у Києві не знаходився, мав лише титул), воєвода краківський 1683 р., гетьман польний коронний 1692 р., каштелян краківський і великий коронний 1702 р., староста белзький, красноставський, грубешівський, тлумацький, сокальський, ніжинський. Мати — Христина Любомирська (Потоцька), померла 1669 р.

Брати: • Міхал — волинський воєвода, староста красноставський, сокальський; • Юзеф — староста белзький, ропчицький; • Станіслав Владислав — белзький воєвода, староста грубешівський; • Єжи — староста тлумацький, грабовецький.

Маріанна двічі виходила заміж. Перший раз у 1701 р. за Станіслава Кароля Яблоновського, який помер у 1702 р. і в цьому ж році за Адама Петра Тарло. Дітей в шлюбах не мала. Сама ж Маріанна померла у 1749 р.

У хроніках «Географічного словника королівства польського» згадується про Маріанну Потоцьку (Тарло), воєводину люблінську і володарку Винник. Каспер Несецький (релігійний, науковий та освітній діяч Речі Посполитої, історик, дослідник генеалогії та геральдики) на перших сторінках II-го тому «Корони польської…» (1738 р.) написав їй присвяту.

Михайло Влох у свому збірнику описує період володіння Винниками Маріанною: «Вперше згадується про замок у Виниках де жила Мар’яна, і правдоподібно за її часів побудовано при дерев’яних фільваркових забудованнях муровану палату, названу замком. Про Мар’яну у Винниках залишилися народні перекази і записи у львівських хроніках. Найдавніші перекази про Винники відносяться якраз до часів Мар’яни. І так Семен Маґаляс, уродженець Винник, подав до нашого збірника таке оповідання: «Я їхав у поле «Під Дібровою» через обійстя мого стрийка, де народився мій батько. Обійстя дотикає лісу «Діброви». Тоді їхав зі мною мій старший брат Олекса і оповідав мені, за переказом бабуні віком понад 90 літ, що тут на краю лісу є вал. - Не бійся, коли б ти сам уночі туди переїжджав, бо можеш побачити кремезного пана на валі. Він прохожим нічого не робить і не звертає на нікого уваги. Він чекає на свого брата, якого він уб’є, щоб позбутися свого суперника. Обидва брати були синами власника замку. Був колись слід гробу того вбитого брата, а потім земля вирівнялася. Старші люди пам’ятають місце гробу. При «Діброві» правдоподібно, крім оборонного валу, були ще додаткові укріплення з оборонною вежею. Переказ Семена Магаляса згадує про вал під «Дібровою», що його молодше покоління вже не бачило, і дає підставу для археологічних дослідів. Братовбивство під «Дібровою» кидає світло на даровизни Мар’яни...».

У 1720-их рр. володарем Винник був Кароль Тарло (1697—1749 рр.) – ленчинський староста (син Адама Петра Тарло і Дороти Дунін-Борковської), який продав Винники брату своєї мачухи Станіславу Владиславу Потоцькому.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar