Допомагати людям – це покликання!
05.09.2015
Безкорислива допомога людям – це покликання, яке дається не кожному. Проте, цю приємну ношу охоче узяв на свої плечі начальник відділу кур’єрської доставки Львівського головпоштамту Назар Крисюк (депутат Винниківської МР, ред.). У часи переломних подій в Україні, він долучався до волонтерських акцій, а згодом одягнувши військовий однострій, подався захищати терени нашої вітчизни. До вашої уваги розповідь про життєву стежку волонтера та захисника вітчизни.

Щойно у Києві завирував Євромайдан, Назар Крисюк вирушив до столиці разом з друзями. Коли ж на студентів, котрі мітингували у центрі міста, налетіли «беркути», львів’янину пощастило уникнути їхніх кийків. Чоловік саме ночував у свого товариша. Щоправда, кілька його друзів потрапили під гарячу руку силовиків. Наступного дня разом з мешканцями столиці від долучився до перших масових акцій протесту на Майдані незалежності. А коли почалися події на вул. Грушевського, разом з іншими працівниками Львівського головпоштамту почав збирати допомогу та відправляти посилки для активістів Майдану. А ще організовував бензин та транспорт для тих, хто їхав до Києва. Коли ж почалася війна, поштарі активно включилися у волонтерський рух.

– У травні 2014 року ми з працівниками пошти та волонтерами організації «Допоможи фронту» почали допомагати бійцям, які стояли в під Волновахою та у Луганському аеропорту, – розповідає Назар Крисюк. – «Укрпошта» почала безкоштовно відправляти посилки у зону АТО. Згодом до цього процесу долучилися компанії перевезення та доставки вантажів «Нічний експрес» та «Нова пошта». Якось, коли сепаратистський рух почав набирати обертів, представники ЛНР конфіскували посилки львів’ян, які надійшли для українських військових до Луганська. Проте, тоді наші бійці забігли в балаклавах на пошту та відібрали посилки. Відтак луганські поштовики написали до генеральної дирекції «Укрпошти» скаргу на мене. У відповідь, керівник львівських поштовиків підтримав мене та порадив продовжувати в цьому ж дусі.

Невдовзі Назар Крисюк та його колеги взяли під опіку бійців батальйону «Львів», яких відправляли на схід. Вони закупили для цих хлопців бронежилети та амуніцію. Відтак волонтери вирушили до своїх підопічних, які перебували у Лисичанську. Подорож на Донбас дуже вразила Назара. Після спілкування з військовослужбовцями він прийняв доленосне рішення: пішов в армію добровольцем. Прийшовши до військкомату, львів’янин дізнався, що здійснюється набір в 80-у аеромобільну бригаду та інженерні війська. Цікаво, що під час відбору туди не пройшов лише цей мужній волонтер. Проте, Назар вперто не вгавав, продовжуючи переконати офіцерів взяти його на фронт. Тоді військові поцікавилися в нього:

– А що ти вмієш робити?

– Володію знаннями з програмування та зв’язку, вмію виконувати зварювальні роботи, – зазначив Назар. – Візьміть мене на підхваті, аби міг хоч якось вам допомогти!

Врешті решт впертість Назара стала йому у пригоді. Його зарахували до другого батальйону 80-ої аеромобільної бригади. Допоки військових не відправили на фронт, Назар, його колеги та волонтери спромоглися дістати для багатьох хлопців форму та взуття.

Торік одразу після святкування Дня незалежності України бійці 80-ої аеромобільної бригади виїхали на перше завдання до Луганського аеропорту. Проте, їх повернули на базу, оскільки їхні побратими вже були змушені покидати цей стратегічний об’єкт. Невдовзі Назару довелося вперше побачити перші залпи «Ураганів», вперше скакати в окопи під вибухи снарядів.

– Згодом ми вирушили на бойове завдання під Олександрівськ, де прикривали відступ артилерії, – пригадує Назар. – Виконавши це завдання, ми відійшли під селище Металіст під Луганськом, де нас мала чекати перша танкова бригада. Прибувши туди, потрапили під дуже потужний обстріл. Зранку ми отримали вказівку відступити. Потім нам знову довелося повернутися під Металіст та зайняти оборону. Ворог почав жорстко крити нас за артилерії. На щастя, обійшлося без втрат. Згодом поступила команда відійти в місто Щастя. Вже ближче до вечора мали оголосити перемир’я. За три години до цього ми вирушили маршем до цього містечка. Дорогою туди у селі Цвітні Піски нам влаштували засідку. Перед нами туди вирушили бійці добровольчого батальйону «Айдар». Їх було розбито. До нас прибився поранений «айдарівець». Ми надали солдату першу медичну допомогу, врятувавши йому життя. Під Цвітними Пісками ми потрапили під ворожий обстріл. Внаслідок попадання снаряду в один із наших бронетранспортерів, загинуло п’ятеро бійців…

Відступивши до Щастя, військові зайняли позиції на блокпостах, а відтак – лінію оборону на Луганській ТЕС. Наприкінці грудня 2014 року Назар поїхав у відпустку. Невдовзі у день святого Миколая він одружився зі своєю коханою Валентиною. Того ж дня Назар подарував дружині золоте кільце та… букет ромашок, який зуміли підшукати його друзі.

У січні 2015 року Назар повернувся на передову у місто Щастя. Невдовзі у лютому посилилися обстріли з боку ворога. Смерть чигала за десантниками ледь не щодня. На жаль, одному з них не поталанило. Боєць загинув результаті мінометного обстрілу. Його життя обірвалося у той момент, коли він пішов отримувати посилку від родичів, яку привезли волонтери.

– За час служби у нашому батальйоні склалися добрі стосунки між солдатами та офіцерами, – розповідає Назар Крисюк. – Наше командування є дружнім. У нас не відчувається різниці між солдатом та майором, немає дідівщини.

Після демобілізації з армії Назар вирішив повернутися на роботу та волонтерську службу. Як і раніше, він продовжує допомагати військовослужбовцям.

Юрій СКОБАЛО, "Тиждень і люди"


Читайте також:
Коментарі
avatar