До 110-ї річниці від дня народження українського політичного і військового діяча Євгена Врецьони
04.10.2015
Врецьона Євген (1 жовтня 1905 р., м. Винники, вул. Піддіброва, 5 — 4 лютого 1975 р., м. Базель, Швейцарія; псевдонім – Беран, Волянський, Ганді, Турчишин) — український політичний і військовий діяч, один із найближчих сподвижників Є. Коновальця, провідний діяч УВО і ОУН, керівник розвідувального відділу Штабу Карпатської Січі,член УГВР.

У часи визвольних змагань його батько був офіцером УГА. Мати походила з роду Банахів. Батьки з дитинства прищеплювали Євгену любов до України, виховували у християнському дусі.

Юність. У Винниках він був один із засновників української спортивної організації «Дніпро». Є. Врецьона в юнацькі роки навчаючись у гімназії став членом «Пласту», куреня «Лісові Чорти». У 1925 р. був керівником одномісячної прогулянки об’єднаних гуртів 1-го і 7-го пластових юнацьких куренів (головна гімназія і філія) через Чорногору, Горгани і Бескиди аж до Бубнища, де відбулася зустріч всіх пластунів Західної України. Згідно з спогадами Володимира Янева входив до самостійного Гуртка старших пластунів імені Бою під Крутами.

Є. Врецьона завжди проявляв ініціативу і організовував нові форми пластової діяльності, як, наприклад, пластовий кооператив у Винниках. Набув фах інженера-хіміка, закінчивши у 1933 р. Вищу технічну школу у Празі, дописував до професійного часопису «Технічні вісті».

Діяльність в УВО і ОУН. Член УВО, пізніше ОУН (з 1929 р.). УВО (Українська військова організація) була створена 30 липня 1920 р. в Празі у відповідь на польський терор (і не тільки польський). До початкового складу УВО увійшли колишні Січові стрільці і вояки Армії УНР, керовані полковником Є. Коновальцем.

УВО – перша політична сила, яка була організована на засадах державотворчого націоналізму. Навесні 1921 р. полковник Є. Коновалець прибуває до Львова і на перших зборах офіцерів накреслює програму і завдання нової революційної організації. «Залізний командир» розраховує на власні національні сили, скеровує боротьбу як з полонофільством, так і з москвофільством. Наприкінці 20-их років в організацію вступає молодий, але енергійний, рішучий до боротьби за волю України, Є. Врецьона. В цей період організація нараховувала близько 700-800 членів, надзвичайно відданих українській національній справі людей. Кожний член УВО – це, без перебільшення, була окрема індивідуальність, сама ж УВО була елітарною структурою.

Євген Врецьона довгий час, як чесна і порядна людина завідував партійною касою в ОУН. Був членом Студентської екзекутиви при Академічному домі у Львові, завданням якої було керувати охороною українських установ під час нападу на них польських боївок у листопаді 1928 р. Тоді українці-галичани відзначали 10-ту річницю ЗУНР. У липні 1927 р. познайомився з Є. Коновальцем і невдовзі став одним з його найближчих сподвижників. У лютому 1930 р. на скликаній у Львові Першій краєвій конференції ОУН на західноукраїнських землях обраний керівником військово-вишкільної референтури крайової Екзекутиви ОУН.

З 1930 р. неодноразово арештовувався польською поліцією. 1930 р. ОУН на відповідь на репресії у Надніпрянщині планувала здійснити замах на представника СРСР у Львові. Однак до рішучих дій справа не дійшла, і його організатори були арештовані. Під час слідчого арешту, спіткала його трагедія – померла мати. Привезли Євгена у Винники польські поліцейські у кареті в кайданах. Польські окупанти дозволили Євгенові побачити померлу маму на катафалку лише кілька хвилин у присутності поліцейських. Глибокий біль по втраті матері і ненависть до ворогів України зоріла з його очей під час тих трагічних хвилин.

Влітку 1931 р. Є.Врецьона підсудний у процесі над членами ОУН М. Ласійчуком і В. Саляком, разом з якими готував напад на радянське консульство у Львові. Слухання тривали у Львові з 18 червня по 3 липня 1931 р., і судом присяжних Євгена Врецьону було звільнено за браком доказів. У першій половині 1930-их рр. Євген Врецьона стає одним із найближчих (із числа активістів Пласту) дорадників полковника Є. Коновальця, який одночасно був керівником УВО та ОУН. Після засудження та страти Василя Біласа та Дмитра Данилишина польською владою за напад на пошту у Городку, ОУН здійснило у цій справі власне розслідування з метою встановлення осіб, винних за провал операції, за наслідками якого було виправдано фактичного керівника акції у Городку Миколу Лебедя та усунуто з посади Крайового провідника ОУН Богдана Кордюка («Нового»). На організаційному суді ОУН, який здійснював розгляд цієї справи, Євген Врецьона виконував обов'язки секретаря (Берлін, 1933 р.).

Брав участь у Конференції Проводу ОУН з представниками Крайової Екзекутиви ОУН, яка відбулася у період з 3 по 6 червня 1933 р. у Берліні, як співпрацівник Проводу. З червня по вересень 1934 р. (1 вересня польська влада закрила її) редактор перших 6 номерів спортивної націоналістичної газети «Готові» (Львів). Дописував до часописів «Технічні вісті» і «Студентський шлях». У другій половині 1930-их рр. влаштував у Винниках нелегальну лабораторію з виготовленням вибухівки для ОУН. Є. Врецьона був політв’язнем концентраційного табору у Березі Картузькій (липень 1934 р. — квітень 1936 р.). Після звільнення влаштувався на роботу у новоствореному банку для української кооперації під назвою «Промбанк», згодом виїхав до Праги. Проживаючи у Празі, бере активну участь у житті української громади у Чехії.

У Карпатській Україні. 1938—1939 рр. нелегально перебув на Закарпатті, де брав участь у визвольних змаганнях закарпатських українців. Був одним із організаторів військових частин (Карпатська Січ) у Карпатській Україні. Разом з колишніми членами Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях Іваном Габрусевичем («Джоном»), Михайлом Колодзінським («Гузаром»), Зеноном Коссаком («Тарнавським»), Романом Шухевичем («Щукою»), Олексою Гасином («Лицарем») та іншими входив до так званої групи «крайовиків», яка вважала, що у своїй діяльності ОУН має керуватися лише українськими інтересами без огляду на інтереси інших сторонніх сил . Був одним з членів Генерального штабу Карпатської Січі, який очолював полковник Михайло Колодзінський («Гузар»), та керівником розвідувального відділу.

Наказом Генерального штабу Карпатської Січі від 6 лютого 1939 р. Є. Врецьоні було присвоєно звання чотар. Згодом був призначений на посаду інспекційного старшини Хустського гарнізону Карпатської Січі, в обов'язки якого входило здійснення регулярних перевірок та оглядів стану гарнізону, контроль за проведенням підстаршинського інструкторського та інструкторського курсів жіночих відділів Карпатської Січі у Хусті. 4. січня 1939 р. Є. Врецьоні надано громадянство Карпатської України. У ніч з 13 на 14 березня 1939 р., коли вирішувалося питання щодо озброєння частин Карпатської Січі для протидії угорським військам, які розпочали наступ на територію краю, Євген Врецьона разом з чотаром Л. Криськом («Крісом») передав коменданту Хустського коша Карпатської Січі наказ відрядити Першу булавну сотню до будинку Уряду Карпатської України для отримання зброї зі складу чехословацької жандармерії.

15 березня 1939 р. на заклик Начальної команди новостворюваних збройних сил незалежної Карпатської України зголосився до штабу Національної Оборони Карпатської України. Після поразки Карпатської України та програного бою під Буштином потрапив у середині березні 1939 р. у мадярський полон. Зі споминів його сестри Іванни Врецьони відомо, що мадярські фашисти катували його до смерті, перебивши йому дві ноги. Подумавши, що він мертвий, кинули його до трупарні. Але Бог був на його боці і вночі йому вдалося виповзти на животі з неї (це була тимчасова польова тюрма). Після звільнення проживає у Відні і Празі.

Діяльність під час Другої Світової війни. Коли «розкололася» Польща в 1939 р., переїжджає до Кракова, долучається до фракції ОУН(б), яка була створена у лютому 1940 р. Одружується з Ольгою Лобшинецькою (уродженкою с. Підберізці). Зі споминів його племінника п. А. Костіва, Є. Врецьона в цей період по 2 рази на добу переходив р.Сян (тогочасний радянський кордон). Будучи невисокого росту носив довгий пороховик, чорний капелюх і масивний портфель (у портфелі завжди був наган).

Після початку Другої світової війни у Кракові увійшов до референтури Служби безпеки ОУН(б), керівником якої був Василь Турковський-«Павло». Був одним з організаторів Українського національного комітету у Кракові у 1941 р. 14 червня 1941 р. разом з іншими українськими політичними та громадськими діячами підписав Відозву до українського народу з закликом до об'єднання для всіх патріотичних сил для відновлення Української держави. Після вибуху німецько-радянської війни у червні 1941 р. Євген Врецьона у складі похідної групи ОУН (б) на чолі з Ярославом Стецьком та Василем Куком переходить лінію кордону і 30 червня 1941 р. опиняється у Львові.

2 липня 1941 р. вступив до Української народної міліції та очолював міську команду УНМ до моменту її розпуску 11-12 (за іншими даними 15) серпня 1941 р. Частина працівників була арештована, інші пішли у підпілля. Важливу роль Євгена Врецьони у створенні української міліції Львова разом з Іваном Равликом улітку 1941 р. відзначав й інший учасник подій Василь Кук. Ярослав Стецько згадував, що Євген Врецьона перебрав пост «президента поліції» від Івана Равлика. Певний період був заступником М.Лебедя (шефа служби-безпеки ОУН) по службі безпеки ОУН. У 1942 р. став одним з активних організаторів УПА. Член реферантури зовнішніх зв’язків ОУН (1943-1944 рр.).

1943 р. разом з М. Лебедем вів перемовини між УПА та польською АК у Львові. Збройні напади УПА на угорців на Волині в 1943 р. призвели до того, що угорці, які не бажали гинути за інтереси Німеччини в чужих землях, пішли на встановлення зв’язку з повстанцями. В результаті відбулося кілька зустрічей, і були вироблені умови тимчасового перемир’я. яке дотримувалося обома сторонами. Переговори відбувалися також у Львові і Будапешті. На початку грудня 1943 р. українська делегація у формі угорських гонведів відбула на військовому літаку з аеропорту Скнилів зі Львова до Будапешта. У групі були М. Луцький (голова), Є. Врецьона («Волянський») та майбутній віце–президент підпільного українського парламенту — Української Головної Визвольної Ради (УГВР) отець Іван Гриньох («Герасимівський»). Як згадував Іван Гриньох прийом української місії в столиці Угорщини: «Здивувало мене таке парадне привітання на порозі будинку генерального штабу. Здивувало тому, що, з одного боку, ми виконували таємну місію й, отже, боялись розконспірування (... ) Проте відчув я в собі якесь внутрішнє задоволення. Це ж вітали мадярські достойники не нас, тих кількох осіб у ролі недосвідчених дипломатів, а наш народ, що в злиденних умовах бореться з найбільшими імперіями світу. Це вони, мадяри, відповідальні керівники суверенної держави, бачать у нас наших вояків, підпільників, революціонерів і віддають нам шану за них. Ми зростали в очах чужинців, нам було чим пишатися! Це ж було як–не–як досягнення нашої підпільної боротьби, досягнення хоч і недержавної нації, але яка водночас мислила та діяла по–державному».

Покликаний до участі у Великому Зборі УГВР (який проходив 11-15 липня 1944 р. біля с. Сприня Самбірського повіту на Львівщині) стає членом УГВР, однак участі в роботі Великого Збору УГРВ з технічних причин взяти не міг. УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) – політичний орган керівництва українським визвольним рухом, який оголосив себе «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі».

На еміграції. В серпні 1944 р. переїжджає з родиною на Захід. В жовтні 1944 р. висланий ЗП УГВР до Італії для налагодження контактів із західними альянтами. В місті Трієст, де вже була група місії ЗП УГРВ для цього завдання, залишається до березня 1945 р., а згодом при переході до Швейцарії кордону Комо-Кясо 13 березня 1945 р., інтернований швейцарською владою і утримуваний в таборах праці. Після звільнення з табору йому вдається перевезти сина, дружину та дружину Степана Бандери на тимчасове проживання до Швейцаріїї, а згодом – і отримати громадянство. Член ЗП УГРВ.

1948-1950 рр. Є. Врецьона замість М. Лебедя виконував обов’язки президента ЗП УГРВ. Працював як інженер-хімік у фармацевтичній фірмі «Ціба-Гайгі» до емеритури. Активний дописувач до часописів «Сучасна Україна» та «Сучасність». Мандруючи з наплічником горами Швейцарії, помер від серцевого нападу 4 лютого 1975 р. Похований у місті Базель (Швейцарія).

У 2006 р. у видавництві «Гадяч» вийшла праця Є.Врецьони «Фрагменти з життя та боротьби». Зараз у Винниках проживають нащадки його рідної сестри Іванки. На честь Євгена Врецьони названа одна з вулиць Винник.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar