До 97-ї річниці ЗУНР. Винниківщина в часи ЗУНР (Частина I)
19.10.2015
Передісторія

Напередодні Першої світової війни значна частина українських земель — Східна Галичина, Буковина та Закарпаття — перебували у складі Австро-Угорщини. 28 липня 1914 р. Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії — початок Першої Світової війни.

У серпні-вересні 1914 р. на Галичині Головна Українська Рада створила Центральну Бойову Раду, яка звернулась до уряду країни з проханням дозволити сформувати легіон УСС. Невдовзі згоду було отримано, правда, командування австро-угорської армії, як і уряд, без ентузіазму поставились до цієї ініціативи галичан. На прохання Управи відкликати з війська для формування легіону 100 українських старшин цісарське командування виділило лише 16.

У серпні-вересні 1914 р. на Галичині із добровольців створено легіон УСС. До легіону входили юнаки воєнезованих українських організацій: «Сокіл», «Січ», «Пласт». У м. Стрий прибуло 28 тис. добровольців, але австро-угорський уряд дозволив формування легіону — 2,5 тис. Військову присягу солдати давали два рази. Перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні.

Винниківчани не лишились байдужими до долі України. Поіменний список винниківчан, які служили в 1 полку УСС (дані на 1 червня 1916 р.):

Підлисецький Володимир, 1898 р. н. – підхорунжий; Гаврилюк Омелян, 1893 р. н.; Федишин Григорій, 1899 р. н.; Голіян Василь, 1892 р. н.; Олексів Василь, 1897 р. н.; Голіян Омельян, 1898 р. н.; Філь Юрій, 1889 р. н.; Бойчук Іван, 1895 р. н.; Гарапа Дмитро, 1894 р. н.

Це безумовно не весь список наших земляків, які служили в УСС.

Події I світової війни розвивалися дуже швидко і непередбачувано. Розвалюється ще недавно могутня Австро-Угорська імперія. Перед галичанами постало питання: зберегти незалежність, чи віддатися в руки нового окупанта. Вибір був один – воля, або смерть. Наприкінці вересня 1918 р. у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Дмитра Вітовського.

18 жовтня 1918 р. у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.

19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Євген Петрушевич.

31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 р. у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УГВК 31 жовтня 1918 р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

Листопадовий чин

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові відбувся Листопадовий переворот, який здійснили очолювані Дмитром Вітовським 1410 вояків при 60 старшинах, зміцнені ще 3, 11, 2 куренями УСС з Буковини. Галичани проголосили Українську Державу (з 13 листопада 1918 р. назва – Західноукраїнська Народна Республіка). Подібні виступи були підготовлені у Станіславі, Коломиї. Золочеві та інших містах Східної Галичини. Особливо активну роль в їх підготовці брала студентська та учнівська молодь, українські січові стрільці і члени нелегальних військових організацій.

Не залишились осторонь і Винники: першими виступили 24 чоловіки під керівництвом підхорунжого Володимира Підлісецького. За спогадами колишнього січового стрільця, учасника винниківського повстання Степана Копача: «Напередодні повстання патріотично настроєна молодь близько 50 чоловік зібрались таємно і обговорили події того часу. За день до виступу Дмитро Пивовар привіз зі Львова своїми кіньми зброю, яку сховали у Народному домі під сценою».

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада зібралися повстанці у будинку «Просвіти». Серед них були: Григорій Пивовар, Василь Олексів, Василь Обаранець, Іван Весна, Теофіл Дмитерко, Степан Копач, Дмитро Пивовар, Микола Губка, Теодор Домазар, Григорій Швець, Пилип Мисько, Теодор Гуль, Володимир Домазар, Василь Губка, Володимир Губка, Петро Обаранець, і правдоподібно Володимир Голіян та ін.

О 3-й годині ночі повстанці вийшли у центр міста і без будь-якого опору роззброїли жандармерію (будинок по вулиці Галицькій, 50). Комендантом «постерунку» був німець Келер. Далі повстанці роззброїли наказного війта Винник Качковського. А пізніше винниківчани роззброїли австрійський запасний батальйон 41 Коломийського піхотного полку, де офіцерами були українці (казарми знаходились в приміщенні тютюнової фабрики). Вояки-украінці цього батальону залишилися з повстанцями, а в поляків забрали зброю і відпустили.

Літопис «Червоної Калини» (Львів, 1930. Липень–серпень. Ч. VII–VIII. С. 30.) у звіті з Винник подає: «Дня 1 листопада 1918 р. рівночасно з проголошенням Української держави; відбулися збори українців у Винниках. Тоді вибрано повітовим комісаром проф. Пилипа Миська. Він зарядив перейняття урядів та військових інституцій на річ Української Держави і перевів організацію війська в цілому судовому повіті Винники. Секретарем комісаріату був іменований Володимир Домазар, а урядовцем Василь Дверій. При комісаріяті створено повітовий харчовий уряд з Євгеном Гавришем на чолі. По відступі українського війська зі Львова Пилип Мисько подався на схід і працював спочатку в Кам’янці Подільському, а пізніше у Києві, де помер у березні 1959 р.».

У навколишніх селах  українську владу встановили теж в перші дні листопада 1918 р. С. Витвицький, котрого було призначено повітовим комісаром ЗУНР у Львові, одночасно виконував обов’язки секретаря УНРади та уряду. В адмініструванні повітом йому допомагав Ілько Лисий. Організаторами Львівського повіту були: Теодор Ґелемей, управитель школи в Сороках (судовий повіт Львів) та Пилип Мисько (судовий повіт Винники). Південними селами львівського повіту керував учень гімназії Опока.

Комісаріат судового округу Винники перебував до 22 листопада 1918 p. y Винниках, згодом до 15 березня 1919 р. – у селі Миклашів, до 15 квітня 1919 р. знову у Винниках, до 6 травня – в Яричеві Новім, до другої половини травня – в селі Журавники.

Осідком комісаріату судового округу Львів після втрати українцями міста були з 14 грудня 1918 р. послідовно село Запитів, містечко Яричів Новий, село Журавники. З другої половини квітня 1919 р. даний судовий округ був тимчасово об’єднаний з округом Винники.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

І частина  ІІ частина  ІІІ частина

Далі буде


Читайте також:
Коментарі
avatar