До 97-ї річниці ЗУНР. Винниківщина в часи ЗУНР (Частина II)
21.10.2015
Без кровопролиття відбувалася передача влади до рук українців і в навколишніх селах. Львівське командування 2 листопада доручило молодому історикові Миколі Чубатому роззброїти жандармерію у с. Миклашів. З допомогою місцевого пароха о. Володимира Семкова, М. Чубатому вдалося переконати коменданта відділку, поляка, скласти зброю перед українцями.

Ось як згадує про роззброєння жандармерії в с. Миклашів професор Микола Чубатий, який в часи Листопадового чину виконував розвідчу та кур’єрську службу (в Миклашеві в цей час жандармерія складалася з 15 осіб).

Подаємо розмову М. Чубатого з комендантом Миклашева: «Пане коменданте! Я приходжу тут до вас від українського уряду, який від учора перейняв владу у Львові і в цілім краю. Від нього поручаю вам та вашим підчиненим жандармам, щоб ви зараз склали зброю до рук Н. Н., який обійме ще нині командування постерунку з ваших рук і з призначеними селянами буде від сьогодні виконувати службу безпеки в селі та околиці. Я скінчив, хочу почути слово від вас». «Пане комісарю, я домагання українського уряду виконую та зложу зброю враз із моїми жандармами. Опиратися не буду, бо це не має цілі. Я зачував про щось таке. Нині вранці я післав до Львова мого жандарма, щоб подивився, що там діється, і мені доніс. Він уже повернувся і сказав, що на ратуші міста Львова на місці цісарської фани вже повіває українська фана. Все скінчене».

22 листопада 1918 р. о. В. Семків організував у с. Миклашів комісаріат Винниківського судового округу, який діяв тут до 15 березня 1919 р. У селах Городиславичі, Гаї, Чижиків, Підберізці та інших було вибрано громадських комісарів і Прибічні Комітети. Вранці 6 листопада 1918 р. п’ятеро УССів прибули до Звенигорода й заохочували молодих хлопців зголошуватись до українського війська у Львові. Зі села вирушило на оборону Львова 15 сімнадцятирічних юнаків та сорокарічний селянин Іван Лущ.

До Української Національної Ради делеговані: від міста Львова – підприємець-кахляр Михайло Галібей, від повіту Львів – Щирець – залізничник Никола Сушко.

2 листопада Винники послали до Львова перші три сотні, які приймали участь в боях на станції Сихів – Персенківка. Протягом багатьох днів Винники були тим збірним пунктом куди приходили добровольці з навколишніх сіл, щоб вступити в ряди УГА (Української Галицькою Армії). Збірний пункт для мобілізування добровольців до армії був організований по вул. Івасюка (сучасна назва).

За спогадами колишнього січового стрільця Степана Копача з Винник до війська пішло приблизно 500 чоловік. Це дуже великий показник (в 1925 р. у Винниках проживало 5000 осіб, серед них 2300 поляків, 2150 українців, 350 євреїв та 200 німців). Так, наприклад, по теперішніх вулицях: Руській, Львівській, С. Крушельницької – не було жодної української хати, де хоча б один мужчина чи юнак не був в армії. До УГА пішли з таких родин, як Кучаків, Рибаків, Домазарів, Лепаків та багатьох інших. В кожній хаті, де тільки був здатний до ношення зброї чоловік, всі були в армії. У Винниках не було випадків, щоб хтось навмисно відмовлявся від служби в армії.

Командантом Повітової команди доповнень у Винниках був сотник Петро Бакович. Петро Бакович (1893—1978 рр.) — сотник Армії УНР i УГА, крайовий комендант УВО. Служив в Українській Галицькій Армії, командант полку 3-ї Бережанської бригади. Згодом командувач 1–ї Cтрілецької бригади ім. Сірка 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 1921 р. член УВО, бойовий референт Начальної Команди організації протягом 1921—1922 рр. У 1923 р. займав посаду крайового коменданту УВО. Активний діяч української кооперації, довголітній інспектор Ревізійного союзу українських кооперативів у Львові та член багатьох Товариств. Після Другої Світової війни на еміграції у США.

Ось як описує українсько-польське воєнно-політичне протистояння у Львові 1-21 листопада 1918 р. Микола Литвин (доктор історичних наук, професор, керівник Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України):

«Значна перевага в силах дала можливість підполковнику Токаржевському, котрий очолив польські війська у Львові, о шостій ранку 21 листопада перейти до активних дій. Чотири групи під командуванням офіцерів Сікорського, Борути, Тшешньовського, Пом’ян-Цеповського, при підтримці артилерії і двох бронепоїздів ударили головними силами на півночі та півдні з метою оточити місто, знищити частини Галицької армії і полонити Український уряд. Сильне угрупування В. Сікорського атакувало Підзамче та Високий замок з метою вийти до Личакова й замкнути оточення. Утім, це угруповання протягом дня так і не подолало опір українських підрозділів. Вони відкинули аж до Голоська групу капітана Віктора, що проривалася до Збоїськ.

Дві сотні УСС, скріплені загоном А. Долуда, сміливим контрударом у районі Замарстинівської викликали паніку серед польських частин, які наступали на Підзамче. Особливо відзначилися сотні січовиків, адже вони несли на своїх плечах головний тягар оборонних боїв. Завдяки цьому вдалося утримати важливі стратегічні вузли: Цитадель, Оссолінеум, будинок Сейму, Підзамче, Високий замок. У той час, коли на півночі полякам не вдалося реалізувати своїх намірів, південне угрупування через Персенківку і Стрийський парк підійшло до Погулянки і Пасік. Подолавши заслони розгублених українських підрозділів, поляки відкинули їх на Винники і зайняли район Личакова, де захопили 6 гармат та досягли церкви Св. Петра і Павла. Дві сотні новобранців з Винник були затримані поляками біля Чортової скелі. І знову врятували становище січовики, які не пропустили ворога далі залізниці на Личакові й не дали йому можливості відрізати шлях на схід. Полякам вдалося вийти у район Личаківського цвинтаря, точилися запеклі бої на Підзамчі та в центрі міста. Ситуація погіршувалась і полковник Гнат Стефанів (командувач воєнними діями) розгубився.

О 14.30 він навіть запропонував полякам тимчасове перемир’я. Під вечір полковник несподівано повідомив Костя Левицького (керівника уряду ЗУНР) про намір здати Львів. Більшість старшин висловилися проти цього. Але командувач наполягав на своєму, обіцяючи якнайшвидше повернення столиці. Він не знав, що саме в той момент генерал Болеслав Роя прийшов до згоди із Токаржевським припинити наступ, чекаючи на допомогу. Та наказ про відступ українські частини уже отримали. Чимало старшин і стрільців, особливо з тих підрозділів, які міцно утримували свої позиції, сприйняли цей наказ як зраду. Як зазначалося, поляки теж готувалися до відступу. Тож евакуація українського війська зі Львова пройшла без перешкод до ранку 22 листопада.

Разом з військовиками увечері 21 листопада, через Красне–Золочів, до Тернополя виїхали Державний Секретаріат та інші установи ЗУНР, за винятком групи громадських діячів, які мали захищати права українського населення галицької столиці. 22 листопада польське військо зайняло увесь Львів. Багатьох українських діячів, що не встигли евакуюватись, було інтерновано. У північних дільницях міста польські вояки та міське шумувиння організували єврейські погроми, під час яких було вбито 73 мирних мешканців, ще 433 особи важко поранено».

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

І частина  ІІ частина  ІІІ частина

Далі буде


Читайте також:
Коментарі
avatar