До 97-ї річниці ЗУНР. Винниківщина в часи ЗУНР (Частина III)
22.10.2015
За Кузьмою О. («Листопадові дні 1918 р.»): «Щоб ратувати ситуацію на Личакові, команда українських військ висилає такий телєґрафічний приказ:

«Військова команда у Винниках. Вислати три сотні на Личаків і прогнати звідтам ворога. 21. XI. год. 10.45. Полк. Стефанів.».

Минули дві години, які не принесли ніякої зміни. Вправді з Винник вирушили в сторону Львова дві сотні добровольців, що прибули були попереднього дня з Жовкви, але далеко не зайшли. Біля Чортівської скали ждала на них засідка. Польська кавалерія, що оперувала в околиці Маріївки, під засло¬ною залізничого насипу наготовила на похідні чвірки жовківських добровольців два скоростріли. Вивязалася з обох сторін довша стрілянина, після якої противник сховався в ліс, все таки здержавши на кілька годин похід винницької допомоги. Командант її львівського терену зовсім не знав і щойно під вечір зайняв бровар Ґрунда та обсадив залізничий шлях...

А команді ґрупи Личаків, що самовільно «перенеслася» з частиною 19 п. стрільців до Винник, вислано такий приказ:

«Всіми силами, якими тільки розпоряджаєте, вдарити в напрямі личаківської рогачки й очистити личаківську дорогу. 21/ХІ. год. 12 м. 50. вз. Букшований сот. УСС».

Рішено скомбінувати наступ на личаківську рогачку з двох сторін: від Винник і з міста... Тому вкопалася на другому боці залізничого шляху і тут пролежала до 8 год. вечером, чекаючи на український наступ від Винник. На жаль Винники цього дня цілковито не дописали. У хвилі, коли рішалась доля українського Львова, ні командант розбитої ґрупи Личаків, чет. Караван, що схоронився до Винник, ні інший місцевий старшина не зорґанізував та не перевів допомоги для головної команди, щоб ратувати втрачену позицію, хоча людського матеріялу у Винниках дещо було (Тудиж подалася частина залоги касарень 19 п. стрільців).

А преці основа до успішного протинаступу з Винник була покладена, під личаківським двірцем засіли українські відділи і тільки треба було смілого, енергійного удару від Винник, щоби зліквідувати противника в цих сторонах... Саме тоді прийшла з Личакова вість, що від Винник чути український наступ. Ведений був, що правда, малими силами і дуже осторожно, щоби на карки українців не впала польська кавалєрія, але все таки збентежив противника. Успіх був такий, що противник, боячись відрізання від своєї бази на півдні, не тільки занехав свій натиск з Личакова на Знесіння, але й подався в сторону Пасік, так, що личаківська рогачка лишилася зовсім вільна. Факт, про який в Начальній Команді довгий час не знали, а як довідались, то не хотіли вірити».

За Євгеном Куртяком («Спалені обози»): «Головна група — десь півтори тисячі вояків, стягнулася до Лисинич. Тут опинився і штаб на чолі з полковником Стефанівим. Після короткого перепочинку стрільці перебазувалися до Винник. Але йшли байдужим маршем, ніби війна закінчилася. І за цю байдужість вельми поплатилися: коли перші відділи виходили на дорогу, польський броньовик раптом примчав зі Львова, посипав кулеметними чергами і викликав таку паніку, що ніяка сила не годна була вдержати вояків: рвонули увсібіч, а далі порозбігалися по селах… Решта потяглася гостинцем до Курович — згодом тут почне формуватися група «Схід» як складова частина Галицької Армії, що мала відбити Львів. Лише січові стрільці зберегли майже в цілості свої ряди, хіба що перебрались з Винник до Миклашева, діставши наказ полковника Стефаніва укріпитися на лінії Підбірці — Лисиничі — Винники — Чижки, — почався другий період українсько-польської війни…».

22 листопада польське військо зайняло увесь Львів. Багатьох українських діячів, що не встигли евакуюватись, було інтерновано. У північних дільницях міста польські вояки та міське шумувиння організували єврейські погроми, під час яких було вбито 73 мирних мешканців, ще 433 особи важко поранено. 22 листопада 1918 р. всупереч наказу полковника Гната Стефаніва відступити до Борщович і перекрити залізницю Львів-Броди, сотник Осип Букшований відвів УСС на лінію Підбірці-Лисиничі-Винники-Чишки, започаткувавши фронт блокади Львова.

Спомини отця А. Базилевича, духовника Українських Січових Стрільців, про листопадові події у Винниках і околицях: «Вже 2-га вночі (22 листопада). Ми взяли напрям вулиця Академічна, Чортківська скала, Лисиничі. Ніхто не знав Львова, бодай околиці. Йшли на сліпо і зайшли десь, де годі було фірам переїхати… По 6-тій рано опинився я в Лисиничах і зайшов до священика Оляновича. Тут переспав я три години мертвецьким сном. Священик приймав всіх, що приходили до нього, старшин і вояків. Около 11-ої подався я у Винники і прийшов там за годину. Тут безлад. Крім Українських Січових Стрільців і військових частин під проводом Газдейка, Рудницького Івана і високого четаря Левицького, все проче йшло юрбою. Старшини, підстаршини, мужва стояли і чекали.

Над’їхав польський панцирник і зачав обстрілювати Винники із скорострілів. Великий переполох, вояки врозтіч. Ми всього не бачили, бо зайняли фабрику тютюну І та ІІ поверх і зачали з крісів стріляти на панцерник. Це були курені Микитка і Билинкевича. Я був при 6-ій сотні Дзюбака в партері, дім заслонював нас від панцерника. Не вспіли ми розвипутись, коли одержали огонь в плечі. Стріли ззаду падали з ліса, противного від Львова. Шлях опанований панцерником спереду. Отже, треба взад перебитися. Дзюбак каже: «Мусимо перебитись, або я собі в лоб дам. Інакше поляки переріжуть нас». Хлопці подались за ним на Винники скоком, як сернюки. Критикують за найменший уривок, бо вогонь з двох боків. Були б вигинули всі від наших різних куль, бо з лісу не стріляли поляки, але свої, що скорше втекли наперед.

Стріляли на тих, що хотіли боронити Винник. Билинкевич пішов з вояками висадити шини, щоб панцерник не вернувся до Львова. Але ж зрозумів небезпеку і втік. Настав спокій. О годині 3-ій з полудня вийшов я пішки з Винник, щоб найти обоз і мого чуру з церковними речами. Багато вояків вертало у Винники, завертані польовими жандармами, а ще більше стрінув я тих, що перші дали ногам знати. По дорозі полишали кріси, наплічники. В однім місці розсаджували вояки шлях ручними гранатами на приказ Стефанова. Утікачі почули гук: «Польська артилерія б’є» і втікали дальше».

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

І частина  ІІ частина  ІІІ частина

Далі буде


Читайте також:
Коментарі
avatar