Рід Маркевичів у Винниках
23.10.2015

Родина Маркевичів знана не лише у Винниках. Окремі її представники відомі і у Винниках, і в Україні. Наша розмова з представником родини, батьком, дідусем, винниківчанином з діда-прадіда про історію роду, долю нашого народу і про життя загалом з паном Ігорем Маркевичем та його онуком, керівником Винниківської міської організації політичної партії «Громадський рух «Народний контроль» Володимиром Почаєвцем (фото).

- Пане Ігоре, що знаєте про свою родину, дідів, прадідів? Коли і де мешкали, чим займалися?

Ігор Маркевич: Від свого батька не раз чув про свого прадіда Михайла Маркевича, який був війтом у Винниках. На жаль, точної дати народження не знаю, а от помер він у 1928 році. Мешкав під дібровою, був заможним господарем, мав досить землі. Батько розповідав, що люди шанували діда і як господаря, і як війта. Дід мій, теж Михайло, мешкав там, де зараз стоїть пам’ятник митрополитові Іванові Огієнкові. У діда і квартирував майбутній митрополит в той час, коли уряд УНР змушений був емігрувати. Батько мій, Федір Маркевич, за родинною традицією, теж був господарем. У 1939 році, коли прийшла «большевія», батько мав 12 гектарів землі, був свідомим українцем, розумів, що сім'ї загрожує Сибір. А було нас у батьків трійко: сестри Іванка, Галя і я.

Мій двоюрідний брат, Богдан Маркевич, пам’ятник якому нещодавно встановили на стадіоні у Винниках, все своє життя присвятив розвиткові футболу, вихованню спортивної молоді. Його син Мирон Маркевич – у минулому футболіст, тепер – знаний в Україні тренер.

- Як сталося, що ви один із сім'ї залишилися в Україні після другої світової війни?

Ігор Маркевич: Я вже казав про те, що сім'ї загрожувало вивезення у Сибір. Часто доводилося ховатися по родичах. У 1944 році сім'я і ще кілька вирушили у світи. Їхали фірами через Закарпаття, Чехію. Опинилися під Віднем, далі була Німеччина, моя служба в 1-й Українській Дивізії («Галичина») Української Національної Армії (УНА). У цей час втратив зв'язок з рідними, які з Відня перебралися до Німеччини, а звідти – до США.

Закінчилася війна. Треба було вчитися жити на чужині. Працював у бауера, син якого загинув на війні. Повоєнна Німеччина кишіла агентами НКВД. Вони й забрали (мене і ще кількох хлопців) і передали в табір. Звідти нас пішки гнали через Східну Німеччину, Польщу, Білорусію. У білоруському місті Барановичі була чистка. Голодували, чимало з нас без суду і слідства були відправлені у Сибір. Решту товарними вагонами відправили в Західну Україну. Пішки з вокзалу прийшов у Винники. Пішов на Лисівку і довго-довго дивився на Винники. Розумів, що рідного дому тут у мене вже нема. Мешкав у цьотки Ціцялихи, рідної батькової сестри, потім у цьотки Опалевички. Від Сибіру мене врятувала служба в Радянській Армії. Загалом прослужив 6,5 років. Навчався на радиста, танкіста, кухаря, піхотинця. Впродовж всієї служби мене супроводжував КДБ. Не забував КДБ про мене й після служби. А жити треба було. Повернувся у Винники, влаштувався на роботу, потроху одягнувся. На Винниківському телеграфі зустрів свою долю – винниківчанку Славу Рибак, з якою прожив 60 років, народив троє дітей – Наталю, Оксану і Юрка, збудував будинок, дочекався онуків і правнуків, похоронив її у квітні 2015 р. Аж у 60-х роках налагодився зв'язок із сестрами і батьками у США. Адже востаннє їх бачив у 1944 році. У 1988 відвідав сестер, а батьки назавжди залишилися для мене молодими (померли у 1976 р.). Щиро вдячний і батькам, і сестрам за допомогу. Адже рідні з-за океану завжди підтримували мою сім’ю. .

- Складна у вас доля. Але ви зуміли вистояти, дочекалися незалежності України. Як оцінюєте наше сьогодення?

Ігор Маркевич: Прожив на світі 89 років, але такого безвладдя ще не бачив. Була Польща, німці, совєти. Боляче про це говорити. Хотів би ще побачити нашу державу справді вільною і незалежною. А у Винниках так хочеться побачити у кріслі мера гідну людину, чесну і справедливу.

- Як ставитеся до того, що Ваш онук Володимир Почаєвець вже не перший рік активно займається громадською діяльністю, є кандидатом у мери на цьогорічних виборах?

Ігор Маркевич: (Після паузи) Позитивно. Може, має небагато життєвого досвіду… Нічого. Нашій державі потрібні чесні люди. Хотів би, щоб Володя продовжив справу мого прадіда війта Михайла Маркевича. Щоб був суворий і справедливий. Щоб він, і я, його дід, могли спокійно дивитися людям в очі. Коли люди побачать, що ти чесно працюєш, то окремі помилки пробачать, і багато в чому допоможуть і підкажуть. А не робити так, як деякі діячі: перед виборами обіцяють золоті гори, ремонт доріг, різні реконструкції. А після виборів їм не до того. І виборців хочу щиро попросити бути відповідальними за свій вибір. І ще одне. Перед виборами завжди кажуть, що вибори будуть чесними. Де вони, ті чесні вибори? Щодо мого внука, Володимира Почаєвця, обіцяю: суворо питатиму за його дії. Якщо зможу, якщо Бог дасть ще пожити, і підкажу, і допоможу.

- Володю, що скажете після діда Ігора?

- Володимир Почаєвець: Мені 29 років, з них – 15 займаюся громадською діяльністю. Все почалося з мого знайомства зі Святославом Шереметою, який був кандидатом до обласної ради Народного руху України і приїхав у Винники з метою створення осередку «Молодого народного руху». Я дуже зацікавився, а мій дід мене підтримав. Я відчув сили і потребу бути. У 2010 році обставини змусили взяти на себе відповідальність у складний період для організації і очолити винниківський осередок «Народного руху України».

- Нещодавно на ЗІКу побував наш діючий винниківський мер С.І. Уваров, який піддав доволі гострій критиці молодих кандидатів на посаду мера у Винниках Володимира Почаєвця і Богдана Шустера. Володю, ваша реакція?

Володимир Почаєвець: Взяв до уваги. Будь-яка згадка про кандидата, окрім некролога, це позитив перед виборами. Особисто не вважаю С.Уварова за конкурента. Вважаю його людиною колишньої влади.

- Які проблеми у Винниках треба вирішувати першочергово? Що вдалося зробити?

У час, коли в Україні триває війна за цілісність України, у Винниках нікуди не зникли комунальні проблеми. Одним із моїх перших кроків з «Народним контролем» було питання ремонту світлофора на центральній вулиці Галицькій, де з обох боків вулиці розташовані школи, щодня велика кількість школярів переходить в цьому місці дорогу. Далі довелося порушувати питання щодо незаконної діяльності кіосків, у результаті один кіоск демонтований. Ініціювали ми протест проти незаконного будівництва багатоповерхівки на місці, відведеному під будівництво дитячо-спортивного комплексу. Після нашого втручання прокуратура відкрила кримінальне провадження. Вирішували ми питання і щодо освітлення вулиць, водопостачання і т.д. На цьому, звичайно, не зупинятимемось. Казав і кажу: наша справа – об’єднувати людей задля досягнення спільної мети – права жити гідно і комфортно у своєму місті і, головне, – без фальші посадовців! А без Вас, дорогі мої винниківчани, я не зможу цього зробити. Не олігархи, не чиновники, не бандити, а ми всі є господарями свого міста. І це ми підтвердимо не лише своєю явкою на вибори 25 жовтня, а й своїм вибором гідних і достойних кандидатів.

О. Ярославенко


Читайте також:
Коментарі
avatar