Винниківчани брати Йони - борці за Україну
05.11.2015
Йона Володимир Григорович (1890 р., м. Винники — 1969 р., м. Винники) — рідний брат Йони Ярослава (стрільця УГА), в’язень сталінських концтаборів.

Володимир з 1901-1902 н. р. по 1903-1904 н. р. навчався у Львівській академічній гімназії разом з Огоновським Любомиром (військовий діяч, один із організаторів Листопадового чину 1 листопада 1918 р. у Львові, сотник УГА). В паралельному класі вчилися Євген Коновалець і майбутній сотник УГА Степанів Ананія (брат Олени Степанів).

За спогадами винниківчан Олени Комендяк та Михайла Харчишина: «Володимир був студентом у Львові. То було в двадцятих роках... Митрополит Шептицький, щоб врятувати студентів від польських розгромів, відправив велику групу молодих людей вчитися до Чехії. З ними був і Володимир Йона. Там вони закінчили навчання. Хоча чехи пропонували їм лишитися працювати, але вони не погодилися, а всі разом поїхали «будувати Україну» до Харкова. ... група хлопців, яку Шептицький врятував від поляків, потрапила під сталінську катівню... їх розстріляли, як «ворогів народу». При розстрілі був присутній сам П. Підгорний... Підгорний стояв з офіцером, який керував розстрілом, і вів очима по шерензі приречених — думав, що хтось може заплаче і буде просити помилування. Погляд зупинився на Володимирі Йоні. Підгорний сказав офіцеру, щоб вивів Йону. Його поставили навпроти тих хлопців, де стояв офіцер і Підгорний. На очах Володимира розстріляли всіх хлопців одним залпом. Енкаведисти думали, що після такого жахливого видовища Володимир зламається духом, що він стане слухняним рабом і буде працювати на них. Але Володимир не пішов на зраду... І пішов Володимир на Соловки.... Хрущовська амністія — і Йона Володимир на волі, повернувся додому».

Проживав з братами у Винниках на вул. Піддіброва. Помер і похований у Винниках на старому цвинтарі.

Йона Ярослав Григорович (29 січня 1900 р., м. Винники — 1970 р., м. Винники) — стрілець УГА (з 1 січня 1919 р.), козак 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

Дід — Іван, батько — Григорій (9. 10. 1853 р. — 10. 11. 1933 р.), мати — Марта Дмитерко (19. 11. 1868 р. — 7. 11. 1944 р.). Йони — корінні винниківчани, жили на вулиці Замковій, 1 (від вул. І. Франка до міської ради). 1944 р. в їхню рідну домівку «совєти» заселили інших людей. (брати в цей час перебували поза межами України). Мамина братова (мати письменника Любомира Дмитерко), жила по вулиці Піддіброва. Вона віддала частину хати для Йони Ярослава, де поселився і брат Євген.

Згодом, після сталінських концтаборів, до них приєднався Володимир. Навчався Ярослав у Львівській академічній гімназії (1912–1918 рр.). Після шести років навчання у гімназії пішов служити до війська.

В «Описі життя» зазначав: «Кампанію українсько-польської війни перебув на фронті в 1 курені УСС (УГА). По переході Армії за Збруч я захворів на тиф і пролежав 2 місяці в шпиталі в Кам’янці, звідки повернувся назад до частини. По розоруженню Галицької Армії вступив до 3-ї дивізії генерала Удовиченка Військ УНР.

В цій дивізії перебув на фронті до єї ліквідації. По звільненню в 1920 році працював декілька місяців в садівничо-огородній школі товариства «Просвіта» в Милованю. Після того вернув домів. В 1922 році зложив іспит зрілости. Примусову службу в польській армії відбув у роках 1923-24. З того часу працюю в народних установах і перебуваю стало у Винниках біля Львова. 15 падолиста 1926 року».

17 листопада 1926 р. прийнятий на агрономічний відділ агрономічно-лісового факультету Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина). 16 лютого 1928 р. викреслений із списків студентів.

В сталінські часи був ув’язнений, звільнений лише в хрущовську «відлигу». Помер і похований у Винниках на старому цвинтарі.

Двоюрідний брат - письменник Дмитерко Любомир Дмитрович

Йона Євген Григорович (31 жовтня 1900 р., м. Винники — 1 квітня 1988 р., м. Винники) — краєзнавець, художник. Навчався Євген у Львівській академічній гімназії (з 1913 р.).

За спогадами винниківчан Олени Комендяк та Михайла Харчишина: «Євген був наймолодший. Він хворів, і за станом здоров'я його не брала до війська жодна влада. У 1944 р., як німці відступали, то були люди, що з німцями втікали від москалів. Євген теж з ними, бо знав, на що москалі здатні. Зайшов вже під Польщу, а москалі їх повернули назад, через що Євген був не в милості від них. А за той час в їхню хату вже заселили «квартирантів». Мамина сестра, з дому Дмитерко, жила по вулиці Піддіброва.

Вона відпустила частину хати для Йони Ярослава, де пішов жити і Євген. На той час він був самотнім, пенсії і ніякої допомоги не мав, бо держава його ненавиділа як «ворога народу». То Євген до кімнати взяв квартирантів, щоб мати якусь копійку на життя, а сам жив у тісненькій кухні. Коли брати повернулися з заслання, то допомагали Євгену. Коли брати повмирали, то найбільше допомагала Олена Комендяк. Вона з чоловіком і дітьми приїхали з Сибіру до Винник. Ніхто не хотів їх взяти на квартиру, а Євген Йона поспівчував їм і взяв їх, хоч у нього зовсім не було місця. А для них, і то було добре. Двоюрідний брат Любомир Дмитерко з Євгеном не був у добрих стосунках. Він був головою спілки письменників України...

Коли Любомир приїхав відвідати свої рідні Винники (влада дуже готувалась до цього візиту), то обминув зустріч з Євгеном, бо вважав його націоналістом. Але у Винниках багато, хто знав, що той великий гість є братом Йони – того старенького пана, який в шостій ранку йде займати чергу за молоком. Один раз ішов майор міліції Скоропад, а назустріч Євген. Майор думає – важна особа – брат голови спілки письменників України, та й каже до нього: «Добрий день!». Йона відповів, а майор простягнув руку, щоб потиснути. Йона каже: «Я вам руки не даю», а Скоропад питає: «Чому?». «Бо ваша рука в крові», - відповів Йона. Отакий був Євген Йона. Був подібний до своїх братів... Євген Йона мав хист до малювання... Він дуже любив Карпати і вважав, що кожен мав би побувати на Довбушевих місцях, скелях, водоспадах».

Товаришував Євген з місцевими патріотами: Михайлом Харчишином, Володимиром Бачмагою, Олексою Комендяком, Богданом Кочаном, Орестом Йоною, Михайлом Зьомком, Богданом Гарапою. Разом з друзями часто мандрував по історичних місцях Західної України. Деякі картини Євгена Йони зберігаються у Винниківському історико-краєзнавчому музеї. Помер і похований у Винниках на старому цвинтарі.

Автор висловлює щиру подяку п. Сергію Перепічці (досліднику УГА).

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar