Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини (XX-XXI ст.)
29.12.2015
1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.

Винниківський судовий повіт існував у таких межах: Білка Королівська, Білка Шляхетська, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончарі, Глуховичі, Гочманів, Загірці, Кам’янопіль, Жирівка, Журавники, Козельники, Кротошин, Кугаїв, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Unterbergen (Підгірне), Weinbergen (Винники).

Герб Винник доби австрійського панування мав суто «промовистий» зміст. Його опис зберігся в реєстрі, складеному 1897 р. офіціялом львівського архіву Ф. Ковалишиним: «На срібному тлі зелена галузка винограду з гроном».

1 листопада 1918 р. — 16 квітня 1919 р. — ЗУНР

1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — політичний повіт Львів (повітовий комісар з 1 по 21 листопада 1918 р. — д-р Витвицький Степан, адвокат (УНДП).

Складався з судових округів Львів, Винники, Щирець.Судовий округ Львів (повітовий комісар — Теодор Ґелемей, директор школи в Сороках). Осідком комісаріату судового округу Львів після втрати українцями міста були з 14 грудня 1918 р. послідовно село Запитів, містечко Яричів Новий, село Журавники. З другої половини квітня 1919 р. даний судовий округ був тимчасово об’єднаний з округом Винники.

Судовий округ Щирець (повітовий комісар — Володимир Могильницький; Малицький, директор школи; О. Константин Білинський, парох у Гуменці). Голова прибічної Ради комісаріату — О. Константин Білинський.

Делегати до УНРади: від міста Львова – Михайло Галібей, ремісник (УНДП); від повіту – Никола Сушко.

1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.

1 листопада 1918 р. — збори українців у Винниках (комісар судового округу Винники — професор Пилип Мисько; з грудня 1918 р. – о.Володимир Семків, парох у Миклашеві; д-р Осип Когут, адвокат (УРП).

1—22 листопада 1918 р. — осідок комісаріату судового округу Винники у Винниках (згодом до 15 березня 1919 р. – у селі Миклашів).

15 березня 1919 р. — 15 квітня 1919 р. — осідок комісаріату судового округу Винники у Винниках (згодом до 6 травня – в Яричеві Новім, до другої половини травня – в с. Журавники).

1—22 листопада 1918 р. — осідок комісаріату Винниківського судового повіту у Винниках (згодом до 15 березня 1919 р. – у селі Миклашів).

15 березня 1919 р. — 15 квітня 1919 р. — осі¬док комісаріату Винниківського судового повіту у Винниках.

1919 р. — 1939 р. — у складі Другої Речі Посполитої.

16 квітня 1919 р. — поляки вдруге здобули Винники і Чортову скелю, на якій були позиції артилерії УГА.

23 грудня 1920 р. — 4 грудня 1939 р. — у складі Львівського воєводства (Львіський повіт).

23 грудня 1920 р. Польща поділила Східну Галичину на три воєводства — Львівське, Тернопільське і Станіславське, які влада почала офіційно називати «Маlороlsка Wschodna» (Східна Малопольща) та заборонила вживати назви «Західна Україна» і «Східна Галичина».

Львівське воєводство — адміністративно-територіальна одиниця Республіки Польща на землях Галичини часів Другої Речі Посполитої. Засновано 23 грудня 1920 р. на землях ЗУНР у результаті анексії Галичини Польщею. Станом на 30 вересня 1934 р. воєводство складалося з 27 повітів, 58 міст і містечок, 252 сільських ґмін. Припинило існування 4 грудня 1939 р. після анексії Галичини СРСР; на його місці утворилися Львівська і Дрогобицька області УРСР.

Львівський повіт (23 грудня 1920 р. —10 січня 1940 р.). У 20-их роках ХХ ст. Львівський повіт обіймав навколо м. Львова територію сучасних Пустомитівського району, північно-західну частину Миколаївського району, південно-західну частину Кам’янсько-Бузького району, південь Жовківського та крайню південносхідну частину Яворівського району.Львівський повіт межував з повітами Городецьким, Руденським, Жидачівським, Бібрським, Яворівським, Перемишлянським, Кам’янецьким та Жовківським, складаючись із 134 ґмін та трьох міст. Статус міст, окрім Львова, у Львівському повіті ще з 1896 р. мали Новий Яричів і Щирець, з 1933 р. — Винники. Площа — 1 276 км²

.

1939 р. в повіті проживало 156 730 мешканців (77 535 українців — 49,47% та ще 745 польськомовних українців — 0,48%, 56 795 поляків — 36,23%, 1 295 польських колоністів — 0,83%, 12 965 латинників — 8,28%, 5 150 євреїв — 3,29% і 2 245 німців та інших національностей — 1,43%) (за В. Кубійовичем).

Рішенням міністра внутрішніх справ 11 березня 1939 р. змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські: *Любянка (замість Лінденфельд — Lindenfeld); *Добжанка (замість Дорнфельд — Dornfeld); *Подзамче (замість Розенберґ — Rosenberg); *Воля Конопніцка (замість Кальтвасер — Kaltwasser).

Одним з структурних елементів державного управління Львівського повіту було громадське (ґмінне) територіальне самоврядування (з 1920 р. — міська ґміна Новий Яричів і міська ґміна Щирець).

1924 р. — 1939 р. — міська ґміна Винники.

У Польщі 1933 р. набув чинності новий закон про місцеве самоврядування, згідно з яким, Винники отримали статус міста. 1 серпня 1934 р. в складі повітів утворено нові підрозділи — сільські ґміни (до 1939 р.).

Львівський повіт складався з наступних сільських ґмін: • Білка Шляхетська (з 1946 р. – с. Велика Білка); • Брюховичі; • Черкаси; • Чишки; • Давидів; • Старий Яричів; • Красів; • Кривчиці; • Малехів (з 1937 р. – ґміна Дубляни); • Наварія; • Острів; • Пруси (з 1947 р. – с. Ямпіль); • Сокільники; • Зимна Вода.

19 вересня 1939 р. – 30 червня 1941 р. — перша більшовицько-російська окупація.

27 листопада 1939 р. — у складі Львівського воєводства (Львівський повіт).

4 грудня 1939 р. — у складі Львівської області (Львівський повіт).

10 січня 1940 р. статус міста Винникам підкріплено радянським режимом.

1940 р. радянська влада ліквідувала Львівський повіт, а його територію поділила на чотири окремих райони: Львівський, Винниківський, Сокільницький, Щирецький.

10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (за винятком періоду німецької окупації) місто було центром Винниківського району Львівської області.

До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.

30 червня 1941 р. — 27 липня 1944 р. — німецька окупація.

1 серпня 1941 р., під час німецької окупації, було створено дистрикт Галичина з центром у Львові. Дистрикт Галичина — адміністративна одиниця у складі Генерал-губернаторства, утвореного головно з центральної частини Польщі в період німецької окупації під час Другої світової війни. Дистрикт Галичина складався з Львівської, Дрогобицької, Станіславівської і Тернопільської (за винятком її північних районів) областей, охоплюючи територію понад 48 тис. кв. км. Ділився на окружні староства (крайсгауптманшафти) та виділені міста (крайсфрайштадти). На чолі дистрикту Галичина стояв губернатор. Урядовою мовою була німецька. Це був п’ятий дистрикт у складі Генеральної Губернії.

Німці Галичину розділили на округи (крайси), а ці в свою чергу поділялися на повіти – звичайні або розширені. Кожну округу очолював крайсгауптман, а у міста призначасвя штадтгауптман. Все адміністративне управління на рівні округ і міст знаходилося виключно в руках німців. Українці мали право на посаду війта і мерів міст – бургомістрів.

Таким чином дистрикт Галичина складався із міста Львова і 15 округ. Всього разом 16: 1) Бережани (Бережани, Бучач, Підгайці); 2) Городенка (Городенка, Товмач); 3) Городок (Городок, Яворів); 4) Дрогобич (Дрогобич); 5) Золочів (Броди, Золочів, Перемишляни); 6) Калуш (Долина, Калуш); 7) Камінка-Струмилова (Камінка-Струмилова, Радехів, Сокаль); 8) Коломия (Коломия, Косів, Снятин); 9) Львів-місто (дільниці: німецька, українсько-польська, єврейська); 10) Львів-повіт (Бібрка, Жовква, Львів-повіт); 11) Рава-Руська (Любачів, Рава-Руська); 12) Самбір (Самбір, Турка); 13) Станіславів (Делятин, Надвірна, Рогатин, Станіславів); 14) Судова Вишня (Мостиська, Рудки, Судова Вишня); 15) Стрий (Жидачів, Ходорів, Стрий); 16) Тернопіль (Скалат, Тернопіль, Теребовля, Збараж).

Внаслідок змін у територіально-адміністративному поділі від 13 квітня 1942 р. до дистрикту Галичина, крім міста Львова, входило 13 (згодом 11) округів (крайсгауптманшафтів): Бережани, Чортків, Дрогобич, Калуш, Львів-повіт (Лемберг-ланд), Рава-Руська, Самбір, Станіславів, Стрий, Тернопіль, Золочів. Перестали існувати округи Городок і Городенка.

1941 р. — 1944 р. — сільська ґміна Винники (пол. gmina wiejska), територія якої не включала до свого складу м. Винники (але правління ґміни знаходиилось у Винниках).

До ґміни належали села: Чишки, Чижиків, Дмитровичі, Гаї, Глуховичі, Підберізці і Виннички. З 1 серпня 1934 р. по 1939 р. ці села входили в ґміну Чишки, до цієї ґміни належало і с. Гончари.

Під час німецької окупації (1942—1944 рр.) Винники та близько 20 навколишніх сіл введено в адміністративні межі Львова.

Винники входили до складу VIIІ-ї дільниці міста Львова (Вайнберґ). Разом із Винниками до дільниці входили Кривчиці, Лисиничі, Підбірці та Кам'янопіль. Керівником VIIІ-ї дільниці був, колишній січовий стрілець, п. Харкевич.

27 липня 1944 р. — 24 серпня 1991 р. — СРСР.

Рішенням Львівського облвиконкому 26 вересня 1959 р. Винники підпорядковано Ленінській районній раді Львова.

6 травня 1972 р. — Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про зміну підпорядкованості міста Винники Львівської області» (передати місто Винники Ленінської районної Ради в підпорядкування Червоноармійській районній Раді депутатів трудящих міста Львова).

З 24 серпня 1991 р. — у незалежній УКРАЇНІ.

1991 р. — Винники — центр Винниківського протопресверіату (деканату) Львівської архиєпархії УГКЦ. Включає в себе церкви УГКЦ розташовані у місті Винники та частині сіл Пустомитівського району (Борщовичі, Верхня Білка, Виннички, Гамаліївка, Журавники, Кам’янопіль, Лисиничі, Миклашів, Муроване, Нижня Білка, Пикуловичі, Підбірці, Підгірне, Сороки Львівські, Сухоріччя, Тарасівка, Чишки, Чорнушовичі, Ямпіль).

28 березня 2004 р. — референдум з приводу надання Винникам статусу міста обласного підпорядкування (з 9113 винниківчан участь в плебісциті взяли лише 4400, тобто — 48% населення при «прохідних» — 51%).

Отже, протягом багатьох років Винники та сусідні населені пункти творили окремі адміністративно-територіальні одиниці — Винниківський повіт, Винниківський деканат УГКЦ, Винниківський судовий повіт, Винниківська сільська ґміна, Винниківський район. Для всіх цих утворень містечко було своєрідною столицею, історичним, культурним і торгово-економічним центром, в якому зосереджувалася адміністративні і судові установи. Тому, враховуючи всі наведені фактори, маємо повне право називати Винники з довколішніми селами — Винниківщиною.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar