14 січня винниківській "Просвіті" виповнюється 120 років
13.01.2016

У 1868 р. у Львові виникло товариство «Просвіта», яке невдовзі вкрило мережею читалень всю Галичину. Великі надії покладали діячі «Просвіти» на філії, які мали стати осередками культури у найвіддаленших куточках Галичини. Зазвичай філіальні об'єднання просвітяни намагалися засновувати у повітових центрах. Але це не було обов'язковим правилом.

Так, перша філія постала у 1875 р. в с Бортники поблизу Ходорова. В наступному 1876 р. виникла філія в Тернополі, а у 1877 р. — в Коломиї. До 1918 р. в краї було засновано 79 філій товариства «Просвіта».

Саме з цим товариством тісно пов’язаний культурно-освітній розвиток українців Винник. Подання про створення товариства «Просвіта» у Винниках було скероване до Високого Намісництва у Львові 27 листопада 1895 р. і 30 листопада цього ж року дане прохання було задоволене. Її засновниками були о. Григорій Гірняк, Павло Домазар, Петро Обаранець, Теодор Кияк, Іван Лема, Михайло Пивовар, Володимир Титло, Федір Дмитерко, Анна Врецьона, Ольга Гірняк.

14 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк. У зверненні о. Григорія Гірняка повідомляється: «Світлий Виділе! Підписаний в імені членів основателів маю честь повідомити Світлий Виділ, що створення Читальні «Просвіта» у Винниках наступить 19 січня 1896 року о 3 годині пополудні в домі руського приходства». Допомагав о. Гірняку у створенні «Просвіти» уродженець Винник – педагог Григорій Врецьона.

Ось як описує цю подію у газетній статті Л. Селянський: «По вечірні заповнилося битком простори комнати руского приходства зібраним народом різного віку і пола. Тогди господар дому Вп. о. Гірняк відкрив збори гарною бесідою, в котрій змалював невідрадне положенє Русинів і вказав дорогу до нашої будучности. Відтак, витаючи присутних, представив им прибувших гостей… Тогди наступило вписувань в члени а охота була така велика, шо сей приступило до читальні 93 членів; як на початок число дуже гарне, дай Боже більше!... Ну, при такій щирій охоті руских громадян і під проводом такого патріота, яким є Вп. о. Гірняк, можна ручити, що, читальня в Винниках розвинеся на славу і потіху Руси. На внесенє п. Петра Врецьони вибрали збори одноголосно головою читальні о. Г. Гірняка…».

Це були ті свідомі винниківчани, котрі спричинилися до того, що «Просвіта» всіма зусиллями старалася сприяти освіті, культурі та піднесенню добробуту українців. Мета товариства полягала у збереженні рідної мови, звичаїв, традицій та історії України. Вивчали історію України, зокрема козацьку добу, Хмельниччину за книгами Михайла Грушевського, готували реферати та їздили з ними по селах, виступаючи у місцевих читальнях з доповідями, при читальні було засновано різні гуртки: оркестровий, хоровий, історичний та ін.

У звіті з люстрації читальні «Просвіти» у Винниках за 1896 р. знаходимо, що «Чинальня у Винниках дуже красно и успішно розвивається, чого головна заслуга належиться тамошньому душпастиреви о. Гірнякови. В Винниках читальня недавно утворена і зазначує свою діяльність сходинами членів що неділі и свята з великою их охотою до читаня. Читальня має вже значне число книжок (220), котри з рук до рук переходять та несуть світло науки між нашими людьми. Задача о. Гірняка є дуже велика и незавидна, наколи візьмемо тамошни обставини суспільни, де крім коренного населення руского находиться велике множество приблудів ріжного віроисповіданя, котри на каждий подих рускости зубами скрегочуть…».

Проблема національного відродження у Винниках була складнішою ніж в інших здебільшого чисто українських селах. У середньовіччі Винники було село, мешканці якого займались рільництвом, а згодом через розбудову тютюнової фабрики, стало промисловим містечком. Населення – колись виключно українське поповнювалося німецькими колоністами і фабричними робітниками – поляками. З відкриттям різних місцевих установ до них прибуває значна кількість польських службовців та польських вчителів. Так управлінцями та робітниками на тютюновій фабриці у Винниках (працювало близько 1500 осіб) здебільшого ставали місцеві або спроваджені зі заходу поляки.

Який вигляд мали Винники в кінці ХХ ст. довідуємось із уривка статті Любомира Селянського «Рух в руских товариствах», що поміщена в га¬зеті «Діло» від 15 (27) квітня 1896 року: «...Винники — то незвичайна місцевість Галичини: після назви урядовой — село, після вигляду й дійсности — містечко й то так гар¬не, як мало котре в Галичині. В нім находиться величезна фабрика тютюну, повітовий суд, аптека, доктори й відбуваються що суботи великі торги — без жидів. Коли ж ми увійшли до церкви на вечірню, то побачили повно гей би якой шляхти або й паньства, а всі они співали так гарно по руски, що аж душа радувалася. Видно отже, що вплив тутешной кольоніі нємецкой й фабрики змінив народну одежу винницьких Русинів на шляхотску, але не зміг змінити их щироруского серця. Честь им за се!».

У звітній документації читальні «Просвіти» за 1912 р. подано цікаву інформацію про життя Винник цього періоду: «Більшість селян — се зарозумілі аристократи, які апатично відносяться до українсь¬ких справ. Громада малосвідома національно, а що йде при всяких виборах солідарно, то завдяки впливови передових людей з ін¬телігенції. Між старшими членами громади досить анальфабетів. Суть такі, котрі уміють лишень підписувати своє назвисько. Війт Петро Обаранець — русин, греко-католик, не причиняється ні до якої руської партії. Війт — подібний до інших війтів східної Галичини, голосує майже виключно на польску лісту. Писарем громади є Василь Лема, українець, тримає з українцями. У Громадській раді нема кваліфікованої більшості, щоб змінити польську урядову мову на руську. Парохо.сов. Гірняк дуже прихильний українській справі чоловік. Мимо обтяженя обов’язками душпастерскими, не відмовляється від роботи народньої. Завдяки голові читальні справа наша у Винниках не стоїть зле, однак реакція наша замала супроти роботи поляків. В кожнім разі Виділови читальні належиться признане о погорди тим членам нашої суспільности, які місто помагати кладуть ему колоди під ноги».

Читальня «Просвіти» організовувала драматичні вистави, музично-декламаційні вечорниці, забави з танцями, фантову лотерею, публічні лекції, прогулянки, тощо. При читальні було засновано три секції – викладову, аматорського і театрального гуртка (голову і режесера призначив Виділ читальні) і хору, а також постійно діюча бібліотека. Найбільший розвиток аматорського гуртка припадає на час, коли режесерами були Володимир Домазар і Осип Гадус. Гурток було організовано на підставі «правильника», який видано філією Товариства «Просвіта» у Львові. Необхідно зазначити, що аматорський гурток мав свою окрему бібліотеку, що налічувала 387 примірників або 179 п’єс. Із числа українців було створено місцевий хор.

Першим диригентом хору був Григорій Домазар, наступні – випускник Музичного інституту ім. Лисенка у Львові Василь Согор (пізніше диригент різних хорів у Львові і хорист оперного театру) та дяк Євстахій Шпаківський. Виділ читальні «Просвіти» під головуванням о. Григорія Гірняка розробив порядок видачі книжок мешканцям і «ухвалив, щоби бібліотекар побирав від членів за випозичення по 10 грош від одного примірника, від не членів по 15 грош по попереднім зложеню кавції в висоті 5 злп. від одної книжки. Прихід з випозичування книжок призначується на закупно нових як також і на направу старих. Гроші за випозичення побирає бібліотекар...».

Із «Квестионара про національні, просьвітні, економічні й инші відносини на селі» за 1912 р. довідуємось, що читанням книжок найбільше захоплювалась шкільна малодь, досить жваво цікавилась літературою й середня верства селян (особливо дівчата) і майже не цікавились старші люди. Окрім цього, читальня постійно закуповувала календарі «Просвіти», а також передплачувала українські газети – «Діло», «Свобода», «Хлібороб», «Народне слово», «Письмо з Просьвіти», «Народне богатство», «Господарська часопись», журнали – «Життя і знання», «Історія українського війська», «Літопись Червоної Калини», тощо.

Зауважимо, що в читальні «Просвіти» містилися й інші громадські організації – «Союз Українок», «Сільський Господар», спортове товариство «Дніпро», Братство «Доброї Смерті», Братство «Апостольства Молитва». Освідчених українців було мало, щоб опертися натискові поляків. Тому українці Винник звернулися до нотаря В. Левицького і попросили його очолити товариство «Просвіта». У 1907 р. Володимира Левицького обирають головою винниківської «Просвіти». Хоча В. Левицький був людиною зайнятою, він приймав активну участь у громадському житті Винник. Володимир Левицький з великою пошаною і любов’ю ставився до селян, а вони віддячували йому відданістю і виконанням його планів та задумів.

На поч. 1900-их років винниківчанин Семен Магаляс (культурно-освітній і військовий діяч, сотник УГА, співорганізатор Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР) разом з Євгеном Коновальцем та Петром Бубелою кожної неділі мандрували по міських читальнях «Просвіти» з доповідями і переносною кінокамерою, як її тоді називали – скіоптіконом. Бували вони неодноразово і у Винниках.

Пожвавлення роботи «Просвіти» пов’язане з іменем нотаріуса Антіна Рака, який був призначений у 1908 р. суддею Винниківського суду. А. Рак – державний службовець і суддя, бере активну участь у національно-культурному житті Винник. Його обирають секретарем читальні (голова – Володимир Левицький), він організовує драмгурток, керує ним і навчає. З його подачі відновлюється чудовий хор з місцевих громадян під керівництвом Василя Согора.

Завдяки старанням Антіна Рака, Володимира Левицького, отця Гірняка читальня «Просвіти» набула 500 кв.сажнів земельної площі (з будинком у центрі містечка) для будівництва Народного дому. Згодом, через господарсько-кредитове товариство вони організували придбання 18 земельних парцель у центрі Винник загальною вартістю 9 000 000 корон. Слід зауважити, що до цієї поважної праці тоді долучилися й такі свідомі просвітяни як Михайло Пивовар, Клим Коваль, Олекса Влох, Теодор Кияк, Олекса Банах, Стефан Ханас, Теодор Дмитерко і Микита Скремета. Жоден із них не вагався підписати банківські векселі під заставу свого майна. Отож вони не словом, а ділом довели, що насправді є українськими патріотами. Станом на 1921 р кредит у Земельнім Банку було повністю сплачено і «Просвіта» отримала чимале майно.

Зі звіту про роботу читальні «Просвіти» 1910 р. дізнаємося наступне. Читальна нараховувала 142 члени. Було проведено концерт до 48 річниці смерті Т. Шевченка, 4 відчити, 2 з них з історії України-Руси, 7 театральних вистав, 3 прогулянки, 2 фестини з фантовою лотереєю і 3 вечорниці з танцями. В бібліотеці налічувалось 338 книжок, з яких користало 58 членів, 101 не член (в основному молодь). Читальня передплачувала «Діло», «Свобода», «Народне слово», «Письмо з Просвіти» і «Народне багатство». Створено 2 комітети для фонду будови дому читальні – один з рільників, другий – фабричних робітників.

Справа будівництва дому читальні розглядалася створеним парцеляційним комітетом у 1912—1914 рр., однак здійсненню цього наміру перешкодила І світова війна. 1913 р. «Просвітою» було організовано відкриття пам’ятника Т. Шевченку за проектом О. Лушпинського. Вибух війни 1914 р. перериває діяльність В. Левицького у Винниках з великими втратами для української справи. Завдяки титанічній праці о. Григорія Гірняка, Григорія Врецьони, Володимира Левицького, Антіна Рака населення Винник стало свідомою і добре організованою національною спільнотою, а Винниківський судовий повіт став найсвідомішим і найкраще організованим у Львівському повіті (Львівський повіт тоді складався з двох судових повітів з осідками у Винниках і Щирці).

В роки (1919-1939) польської окупації Галичини  культурне життя українців було нелегким. Під час проведення польським урядом так званої пацифікації у другій половині 1930 р. будинок «Просвіти» у Винниках було пограбовано і частково зруйновано.

У міжвоєнний період у Винниках при читальні «Просвіта» діяв аматорсько-театральний гурток, яким керували (були членами т. зв. «управи») Володимир Гупка (голова), Філомена Москва (секретар), Василь Гнатовський (господарство і декорації), Степан Олексів (режисер). Членами гуртка були близько 50 винниківчан. Гурток мав свою бібліотеку, в якій налічувалося близько 300 п’єс. Бібліотека передплачувала 8 журналів і щоденників, в ній було 779 томів літератури. Також при «Просвіті» діяв хор та «дута і мандолінова орхестра».

Протягом 1928—1933 рр. Степан Бандера навчаючись на агрономічному відділі Високої Політехнічної Школи у Львові, з товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах у поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та лекціями. У ці роки, він неодноразово бував у Винниках, де виступав у місцевій «Просвіті».

Останні звітні збори читальні «Просвіти» відбулися 12 березня 1939 р. Проіснувавши 43 роки у Винниках «Просвіта» своєю діяльністю виконала надзавдання — організувала винниківських українців до праці в царині духовній, підняло русинів до рівня громадян, свідомих потреби боротьби за свою державу. Такого феномену було досягнуто завдяки подвижницькій роботі просвітян, які змогли адекватно оцінити реалії, визначити нагальні потреби й перспективи, що забезпечило «Просвіті» у складних умовах життєздатність, дієвість, загальнонародне визнання й успіх в реалізації поставлених цілей.

Протягом 1939—1991 рр. розвиток української культури у Винниках відбувався в умовах імперських колонізаторських політичних режимів — москальського комунізму і німецького фашизму.

У березні 1989 р. ініціативні винниківчани М. Стасюк, А. Сенчишин, А. Дідич, М. Довган, С. Йосифів та ін. відновили «Просвіту», спочатку як Товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а з 2005 р. як громадську організацію Винниківське міське т-во «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Першим головою т-ва обрано М. Стасюка. За ці роки діяльності т-ва головами «Просвіти» були : Стасюк М. (1989 р.), Сапеляк Я. (1990—1992 рр.), (2000—2002 рр.), Козак Я. (1993—1997 рр.), Йосифів П. (1997—1998 рр.), Пивовар Ю. (1999 р.), Бульба Є. (2002—2005 рр.), Швед Л. (2005—2010 рр.), Оленчин М. ( 2010—2012 рр), Білоус Л. (з 2012 р.).

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Фото: Просвіта, Свято крилошанства о.Гірняка (м. Винники,1938р.)


Читайте також:
Коментарі
avatar