До 87 річниці ОУН: ОУН на Винниківщині (Част. I)
26.01.2016
28 січня - 3 лютого 1929 року відбувся Перший Конгрес українських націоналістів який об'єднавши низку націоналістичних формацій покликав до життя ОУН на чолі з полковником Євгеном Коновальцем.

ОУН започаткувала патріотична Українська військова організація (УВО), заснована у Львові у вересні 1920 р. УВО — нелегальна військова революційно-політична формація, що постала стараннями старшин різних українських армій: Січових Стрільців (ідеологічно-політичний вклад), УГА, в основному її VI бригади (бойовий та організаційний елемент) для боротьби проти польської окупаційної влади на Західній Україні.

Винниківчанин Семен Магаляс був одним із засновників УВО і ОУН. Провідним діячем УВО і ОУН був винниківчанин Євген Врецьона. У 1942 р. брав активну участь у створенні УПА. Видатними діячами ОУН були винниківчани Володимир Врецьона, Ярослав Рак, Домазар Зенон, Винників Наталя.

Серед учасників установчого конгресу ОУН 28 січня – 3 лютого 1929 р. у Відні (Австрія) половину складали уродженці Центральної і Східної України, що брали участь у революції 1917–1920 рр. Було прийнято програму ОУН, в якій з’ясовано основні ідейні засади організації, принципи майбутньої української держави, зокрема державний устрій, соціально-економічну платформу та ін. Очолив організацію полковник Євген Коновалець.

На початковому етапі УВО і ОУН співіснували і остаточно злилися у 1932 р., хоча формально «Сурма» як орган УВО виходила до 1934 р. Немає достовірних даних про чисельність організації, але за найвищими оцінками, вона сягала 20 000 осіб (1939 р.). Основна частина діяльності організації була спрямована проти польського окупаційного режиму. У 1930 р. УВО і ОУН провели в Східній Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи.

У відповідь польська влада провела широку каральну акцію, т. зв. «пацифікацію» («умиротворення»), спрямовану не тільки проти УВО і ОУН, а й загалом проти українського громадсько-політичного, господарського, культурно-освітнього життя. У ході якої було задіяно близько 2 000 поліції та кілька уланських ескадронів 6-го корпусу Війська Польського. Ці каральні загони оточували села та маючи наперед готові списки найактивніших українців арештовували їх, руйнували українські сільські «Просвіти».

13 жовтня 1930 р. поляками було зруйноване в середині приміщення читальні «Просвіта» у Винниках.

Польські військові часто займалися побиттям українських громадських діячів, внаслідок чого спостерігалися й смертні випадки. Петро Мірчук у своєму «Нарисі історії ОУН» називає лише три випадки смерті в результаті пацифікації. На смерть закатовано: у Чижкові біля Львова 17-річного Матвія Паранку, у Гаях біля Львова 18-річного Михайла Тютька, у Селиськах повіт Бібрка 30-річного Дмитра Підгірного. Пацифікація, натомість, спричинилася до збільшення впливів ОУН, зокрема серед молоді Галичини. 1931 р. відбувалися судові процеси, що частково стосувалися саботажних акцій 1930 р.

4 лютого 1931 р. у Львові засуджено двох членів ОУН до 5 років ув’язнення за підпали майна польського колоніста та ще двох – на 3 роки позбавлення волі. 13 лютого того ж року – ще двох членів ОУН на 5 років. 14 лютого 1931 р., у зв'язку з нападом боївки ОУН на станицю польської поліції в Гаях біля Винник, арештовано: в Гаях Володимира і Марійку Романів та Анастасію Гнатишин, у Львові – Андрія і Катерину Гнатишин, Романа Романова, Петра Михалічку та Осташевського, а у Винниках Ольгу і Стефу Банах. Після слідства Андрія Гнатишина і Володимира Романова відправлено до тюрми у Львові, інших звільнено.

За Петром Мірчуком: «У другій половині 1938 року кількість ув'язнених за приналежність до ОУН на всьому просторі західноукраїнських земель досягла кілька тисяч осіб. Кількість арештованих у 1939 році, головно в останні місяці до вибуху війни, досягла приблизно 20 тисяч осіб... За оборону стрілецьких могил у Підберізцях, пов. Львів, перед польською поліцією, львівський суд 21 липня 1939 р. засудив: П. Царя на 10 місяців, П. Дмитерка на 8 місяців, В. Дмитерка на 7 місяців безоглядного тюремного ув'язнення, а І. Чинила, П. Ґуля, М. Коваля по 7 місяців, М. Чорного, І. Дзюбика й І. Гарапу по 6 місяців ув'язнення з тимчасовим припиненням виконання кари».

У серпні 1939 р. у Римі відбувся Другий Великий збір ОУН, на якому домінували прибічники А. Мельника, якого і було затверджено лідером організації. Відповіддю молодих радикалів на непоступливість ветеранів стало скликання в лютому 1940 р. у Кракові власної конференції, яка не тільки не визнала рішень римського збору, а й сформувала Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою. З цього моменту починається одночасне існування двох українських націоналістичних організацій: ОУН (Р) — революційна, або ОУН (Б) — бандерівська, та ОУН (М) — мельниківська.

Організаційна структура ОУН. На час створення ОУН в 1929–1930 роках мережа організації в Західній Україні була поділена на 6 округ (Львівську, Стрийську, Станиславівську, Тернопільську, Перемиську та Волинську) та окрему одиницю – Львів-місто. Чисельність Організації тоді становила, за оцінками сучасних дослідників, приблизно 600–700 осіб. Зростання чисельності ОУН сприяло розбудові організаційної мережі. Станом на 1935 р. на теренах Західної України існувало вже 10 округ. До кінця 1944 р. структура ОУН у Галичині базувалась на адміністративно-територіальному поділі довоєнної Польщі. А повіти ОУН як правило, співпадали з межами польських повітів періоду до 1939р.

Отже, до реорганізації наприкінці 1944 р. – на початку 1945 р., структура ОУН складалася із області ОУН, до складу якої входило в середньому по три округи; округу формувало три повіти, що, в свою чергу включали декілька районів; далі в ієрархії знаходились 3-5 підрайонів. Найнижчою структурною одиницею була станиця. Як стверджує відомий істрик Володимир Мороз, рішення про реорганізацію організації було прийняте в листопаді 1944 р., а метою реорганізації було прагнення адаптувати адміністративно-територіальний устрій Організації до радянського. У результаті структура підпілля стала наступною. Області ліквідовувались, а окружні проводи напряму підпорядковувались безпосередньо Крайовом проводу.

Деякі повіти ОУН були укрупнені до надрайонів (як правило, 3–5 районів), інші – ліквідовані. Далі були райони і станиці ОУН. Після реорганізації було створено, орієнтовно, 20 округ ОУН. Тоді почався новий етап історії ОУН на Винниківщині.

Внаслідок реорганізації структур ОУН у Галичині наприкінці 1944 – на початку 1945 рр. Винниківщина отримала статус району, і разом з Бібрецьким, Новострілищанським та Ходорівським районами ввійшла в склад Бібрецького надрайону. Бібрецький, Перемишлянський (з 05.1947 р. переданий до Рогатинського надрайону) і Рогатинський надрайони входили в склад Рогатинської округи. Станом на 1948 р. після розформування Перемишлянського надрайону Рогатинська округа мала криптонім «Роксоляна» і складалася лише із двох надрайонів – Бібрецького та Рогатинського. До останнього надрайону було приєднано Перемишлянщину на правах району, а Поморянський район виведено зі складу Рогатинської округи.

У Бібрецькому надрайоні формувалися відділи УПА, зокрема курінь «Гонти», працювала підстаршинська школа, яку вів командир «Горинь» (Василь Ільків). Від весни 1944 р. поблизу Бібрки тривалий час базувався головний командир УПА, голова Бюро Проводу ОУН Роман Шухевич («Тур», «Чупринка»).

Останніми керівниками ОУН на Винниківщині були районний провідник «Сталевий» (загинув 4. 07. 1950 р. в Давидові) і районний референт СБ «Богдан»-«Марко» (загинув 9. 07. 1950 р. в лісі між Давидовом і Черепином). Після того територію Винниківщини приєднали до Бібрецького району ОУН.

17 вересня 1939 р. Червона армія перетнула р. Збруч, чим ознаменувала початок окупації західноукраїнських земель. До кінця вересня 1939 р. ці землі були вже були окуповані.

У застінках НКВС протягом 1939—1941 рр. загинули винниківчани: Т. Бялий, М. Захарків, В. Кобзан, С. Корецький, Б. Кондира, В. Лема, Є. Москва, Т. Олійник, П. Хруник та інші.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

І частина  ІІ частина


Читайте також:
Коментарі
avatar