Анатолій Шепель: «Перший твір-прелюдію написав через трійку з технічного заліку з фортепіано»
13.02.2016
Анатолій Шепель народився в м. Маріуполі Донецької області, але є справжнім винниківчанином, бо з трьохрічного віку жив у нашому містечку та ще й працює у Будинку дитячої та юнацької творчості вже 35 років. Пан Анатолій, крім того, що педагог і музикант, є композитором-патріотом, який пише тільки українські пісні, багато з яких – про Винники. Деякими аспектами свого життя і творчості він поділився з кореспондентом газети «Винниківський Вісник» Ларисою Кубською.

- Скільки пісень у Вашому творчому доробку?

- Кілька десятків. Але я не женуся за цифрами. Головне, щоби пісня була якісною, подобалася виконавцям і слухачам, а в першу чергу – мені.  Хто ж її оцінить, якщо й самому не подобається? Але був і такий випадок, коли оцінили пісню, яка, як я вважав, не вдалася. Можливо, я надто вимогливий до себе.

- А чому пов’язали життя з музикою?

- Вибрав свою професію ще в перші роки життя. У три роки я співав пісню, яку, до речі,  непросто виконувати, – «Побреду, побреду по коліна в лободу». Батько, хоч і був простим робітником-слюсарем, грав на 7-струнній гітарі, баяні, співав. Мала сильний голос бабуся по материній лінії. Отож, я ріс серед пісень. Батько, помітивши мої музичні здібності, купив мені блок-флейту, але дути в неї я не хотів. Зате звукоряд від найнижчого звука до найвищого проспівав. А коли відвідував дитячий садочок, що функціонував при тютюновій фабриці, нас – маленьких дітлахів, вчила співати музичний керівник, знана у Винниках громадська діячка Зеновія Кітура. Пам’ятаю, одного разу мені наснилося, що граю на фортепіано. Розповів це пані Зеновії, а вона сказала: «Маєш пророцтво. Будеш музикантом». Так і сталося.

- Де Ви здобули музичну освіту?

- Із першого класу я відвідував музичну студію при Винниківському будинку культури, де п’ять років вчився грати на баяні. Після закінчення школи вступив у Львівське музично-педагогічне училище, яке тепер є кафедрою музичного мистецтва Львівського національного університету ім. І. Франка. Готував мене до вступу талановитий винниківчанин Володимир Албул. У 70-х роках за стипендію, яка була 30 карбованців, можна було не тільки прохарчуватися, а й дозволити собі купити ноти за 15 копійок. У 1981 році, коли був четвертокурсником, почав працювати акомпаніатором у Винниківському будинку школяра. Після училища закінчив композиторський факультет Львівської консерваторії ім. Лисенка.

- Коли Ви вперше відчули себе справжнім композитором?

- У музично-педагогічному училищі захопився фортепіано й майже перестав грати на баяні, який був основним інструментом. Однокурсники, помітивши мої муки, порадили перевестися на фортепіано. Вже за перший технічний залік я отримав трійку. Настрій був кепський. Аби покращити самопочуття, почав щось награвати на фортепіано. Мої вправляння почули в коридорі, наполягли, щоб я записав придуману імпровізацію. Це і був перший твір – «Прелюдія для фортепіано», який я написав у 1972 році, коли вчився на третьому курсі музпедучилища.

На 1 курсі Львівської державної консерваторії  ім. Лисенка побував у фольклорній практиці в горах Прикарпаття. Зібраний матеріал став для мене натхненням для створення власних пісень. Після творчих поїздок я написав фольклорну пісню «Скрипка-чарівниця» на слова Анни Канич, з якою гурт «Крайня хата» «відібрали» на концерт в Палац «Україна» і помітили спонсори. Вперше ця пісня прозвучала на 25-річчі творчої діяльності Анни Канич. Співпрацював з поетами Євгенією Лещук (пісні «Тайстра», «Вишиванка»), Василем Хомиком («Пречиста діва, радуйся Маріє»).

- Одна з найвідоміших Ваших пісень – «Журавлиний вирій», яка присвячена пам’яті Володимира Івасюка. Розкажіть про історію її написання.

- Дуже хотів написати музику до поезій Михайла Стельмаха, але відомий поет у той час не відповідав на мої пропозиції. Свої вірші він віддавав популярному композитору Ігорю Білозіру. Допоміг випадок. На шпальтах газети «Ленінська молодь» опублікували вірші М. Стельмаха, як-то кажуть «з того, що залежалося» – для молодих композиторів. Я прочитав поезію «Журавлиний вирій», присвячену пам’яті Володимира Івасюка, і відразу написав мелодію до неї. Адже був знайомий із Володимиром, захоплювався його піснями, особливо «Червоною рутою» і «Пролягла дорога від твоїх воріт». Він вже мав ім’я, славу. Ми не один раз зустрічалися, говорили про музику. Володимир Івасюк запрошував мене в гості. Але якось так складалося, що я так і не зайшов… Коли писав музику до «Журавлиного вирію», то вклав у неї всю душу, віддаючи шану геніальному композиторові.  Ця пісня записана у двохсерійному фільмі гурту «Галицька ревія» (під керівництвом Ростислава Демчишина та в його аранжуванні). Її виконала заслужена артистка України Леся Боровець.

- Які стилі музики Вам найбільше подобаються?

- Я пишу в стилях фольк, естрада, естрадний джаз, естрадний романс. Мої пісні виконують гурт «Крайня хата», Марія Байко, Леся Ленишин, Леся Боровець, Дана Мехедова, Наталя Кончаківська, оперні співаки Ярослава Крилошанська, Степан Тарасович та ін.

Похвалюся, що працюю в напрочуд творчому колективі – Будинку дитячої та юнацької творчості м. Винники, – в якому народжуються нові й нові якісні дитячі пісні, яких так бракує на українському пісенному просторі.

Значна частина мого творчого доробку – дитячі пісні, які виконують вихованці Будинку дитячої та юнацької творчості. Їхня тематика різноманітна: про Винники, Львів, Україну, дитинство, маму.

Щоб реалізуватися як композитор, недостатньо бути талановитим, потрібно багато працювати над собою. Колись я просив вірші для пісень, тепер мені їх пропонують.

- Академічна музика залишилася у Вашій творчості?

- Мені поталанило, бо я займався у гарних вчителів, тому маю знання в різних жанрах музичного мистецтва. Коли вступив на підготовче відділення композиторського факультету консерваторії, вчився у Кос-Анатольського. Тоді написав коломийки в різних стилях, «Квартет пам’яті Шестаковича», сонату для фортепіано. Пишу для фортепіано, квартети для струнних, сонати. Це велика праця, бо академічна музика не виникає з нічого. Вона має інтелектуальний зміст. Це не просто музика, а спосіб мислення, який треба втілити в мелодію.


Читайте також:
Коментарі
avatar