Винники кримінальні: місцеві вовкулаки та песиголовці (част. І)
23.05.2017

Приводом для написання цього матеріалу стала страшна знахідка на околиці Винник пізньої осені минулого року. Тоді, під час виконання будівельних робіт, було виявлено останки людини. Ким вона була, як загинула? Ці питання так і залишилися без відповіді. А скільки таких поховань є ще навколо міста, в лісах? Ніхто не дасть відповіді й на це запитання. Адже скільки існує людство, стільки часу трапляються й кримінальні прояви. Є просто буденні правопорушення, на які мало хто звертає увагу. А є страшні злочини, які викликають резонанс у суспільстві. І Винники тут також не є винятком. Особливо багато злочинів трапляється під час військових дій. Адже, коли тривають  війни, то ціна людського життя нівелюється, під час запеклих боїв  на загибель людей ніхто не звертає уваги.

А Винники багато разів перебували в епіцентрі різних військових дій. Зокрема,  саме на полях поміж Винниками й Лисиничами відбулася страшна битва  польського й турецького військ. У 1648 році саме тут стояли табором запорожці, які через Лисиничі, глухої ночі, пішли штурмувати львівський замок. А скільки Винники потерпіли від набігів ординців.

Ще багато винниківчан дуже поважного віку пам‘ятають страшні й криваві події у нашому місті під час Другої світової війни та після її завершення. Адже після війни у Винниках розташувався районний відділ НКВС. Тому саме звідти їхні головорізи виїздили в найближчі села на облави, де вбивали українських патріотів. А  знівечені тіла наших  повстанців звозили до Винник, виставляючи напоказ, щоб ще більше залякати місцевих людей. І ще сьогодні ми не знаємо, де ж поховані останки цих нещасних жертв московського терору? Ніхто не знає й того, скільки було таких жертв?

Зі спогадів місцевих старожилів відомо, що в 40-50 роках минулого століття у Винниківському райвідділі НКВС служили справжні садисти, ґвалтівники та вбивці. Користуючись необмеженою владою, енкаведисти з винниківського райвідділу вчиняли найжахливіші злочини. Й не лише проти озброєних повстанців, але й проти людей різного віку, які на збройну боротьбу були просто нездатні. Член ОУН, в‘язень фашистських і комуністичних концтаборів Осип Покосінський (нині покійний) згадував про своє перебування в райвідділі НКВС у Винниках так: «Я був у німецьких і радянських концтаборах, але ніде мене так не мордували, як у Винниках». Ще один нині покійний винниківчанин, пан Зеновій, колись розповів жахливу історію про вбивство двома енкаведистами з винниківського райвідділу молоденької дівчини, яка несла харчі батькам в поле (її батьки  працювали на своїй землі). І на свою біду зустріла двох п‘яних офіцерів, які їхали возом на облаву. У цій історії була ще одна особа – фірман із місцевих, якого змусили возити цих нелюдів. Отож, п‘яні енкаведисти накинулися на дівчину й зґвалтували її. Щоб замести сліди злочину, вони її  вбили. Причому, змусили фірмана також декілька разів вистрілити в її вже мертве тіло, щоб і він був пов‘язаний з ними невинною кров‘ю. Коли ж ця історія набула резонансу, то бандити з НКВС намагалися видати свою жертву за  підпільницю. Та в цей період терор і репресії вже йшли на спад. А тодішня влада, видається, сама була налякана жорстокістю своїх підлеглих вояків. Тому питання про порушення каральними органами законів почали розглядати в найвищих тоді владних кабінетах. Мабуть, і цей страшний злочин потрапив на розгляд якогось тодішнього великого керівника.

Отож, для обидвох нелюдів став повною несподіванкою їхній арешт.

У камері, в яку помістили нелюдів, разом із іншими невільниками тоді перебував і пан Зеновій, якого ув‘язнили за перебування в лавах дивізії «Галичина». Якимось чином про злочин цих нелюдів-енкавеесівців  дізналися їхні співкамерники й у них виникло непереборне бажання негайно покарати цих вовкулаків. Та бандити встигли здійняти крик, почали гримати руками й ногами в двері камери. Й тюремники їх забрали звідти.

«Я не знаю, куди їх перевели і який був присуд, але фірманові призначили 7 років в‘язниці й після цього терміну він повернувся додому», - завершив свою розповідь пан Зеновій.

Але злочини вчиняли  не лише нелюди, які служили в місцевому райвідділі НКВС. Цілком сформованими бандитами були тоді вже й їхні діти (очевидно, що не всі).

Ще один винниківчанин, пан Олег, згадав, як син одного з офіцерів місцевого НКВС сформував із винниківських підлітків злочинну групу.

«Він якось дуже швидко зорієнтувався в місцевих умовах і визначив, кого можна залучити до своїх чорних справ, - згадує ці події пан Олег. – Коли він задумав обікрасти одну з винниківських організацій, то розробив спеціальний план дій. Зокрема, мені доручив викрасти ключі від цього приміщення. І призначив мені місце зустрічі на околиці Винник, де я мав йому їх передати. Скажу відверто, я дуже перелякався й надзвичайно розхвилювався, бо знав, що за крадіжку нас усіх можуть посадити до в‘язниці. Я дуже довго боровся зі собою: брати чи не брати ці злощасні ключі? І в якийсь момент я здався, бо таки їх поцупив. Та хвилюватися не переставав. А до призначеної мені зустрічі.залишалися лічені хвилини.  «Що ж робити, що ж мені робити»?! – ця думка не давала мені спокою. І я вирішив на зустріч із «вожаком» піти, але викрадені ключі йому в жодному разі не віддавати. «Нехай буде, що буде, але після того, як я один раз поступлюся, то дороги назад мені вже не буде», - гарячково роздумував я про себе.  І вирішив сказати йому, що ключі я не викрав і категорично відмовляюся  це робити. Коли я опинився на умовленому місці, то побачив, як наш «вожак» поспіхом іде до мене. «Приніс»? – запитав він. «Ні»! – категорично відповів я йому. Й додав, що не збираюся цього робити. Я навіть не отямився, як отримав від нього потужний удар у щелепу й утратив свідомість! А коли пам‘ять до мене повернулася, то бандита вже й слід прохолов. Ось такою була моя плата за те, щоб не стати членом їхньої злочинної зграї! Але після цього мене місцеві бандити вже не зачіпали й не намагалися залучити до своїх лав. Знаю, що багато інших винниківських хлопчаків з різних причин не змогли відмовитися від пропозицій цього зайди-бандита. І після спільних із ним справ потрапляли до в‘язниць. Після цього доля декого з них склалася дуже трагічно. Але говорити про їхні особи я не хочу. Я тільки тішуся, що мені пощастило вирватися від цього бандита. А якою стала його доля? Я не знаю. Мабуть, його батька перевели на службу в інший регіон, тому  він назавжди покинув Винники».

Володимир ГАВРИЛІВ

Читайте також:
Коментарі
avatar