«У Карпатах ми, винниківські хлопчаки, разом із Борисом Возницьким врятували воїнів УПА», - Юрій Єфімов
23.05.2017

Борис Возницький

Сьогодні, 23 травня, виповнилася 5-та річниця від трагічної загибелі славного українця, воїна УПА, а згодом і штрафника Червоної армії, знаного мистецтвознавця, Героя України, академіка Української Академії мистецтв, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Бориса Возницького.

Борис Григорович майже 6 десятків років очолював картинну галерею у Львові! Його заслуги перед українським народом величезні. Але все своє життя він прожив дуже скромно, до останньої своєї хвилини працював.

Після демобілізації з армії Борис Григорович волею долі оселився у Винниках. Працював тут на трьох роботах, викладаючи дітям малювання, вів різні гуртки. Ще й донині в будинку, де він мав кімнатку, мешкає його сусідка (сайт «Винники-плюс» свого часу підготував і надрукував спогади цієї жінки про Бориса Григоровича).

Також дуже цікавими є спогади про цю легендарну особу його вихованця, старожила Винник Юрія Єфімова. Пан Юрій займався у гуртку під керівництвом Бориса Возницького.

«Для нас, своїх вихованців, Борис Григорович вирішив організувати мандрівку в Карпати, - розповідає пан Юрій. – Винники тоді були районним центром, тому для такої подорожі треба було брати спеціальний дозвіл у тодішньому райкомі партії. І партійне керівництво погодилося з Борисом Григоровичем про доцільність таких мандрів. Задля цього нам навіть виділили цукор, різні консерви, інші продукти. Отож, ми поїхали в омріяні Карпати, мандрували мальовничими горами, купалися в тамтешніх річках. Та це ще були неспокійні роки. Адже тривав збройний спротив радянський владі. Хоча більшість повстанців уже було знищено. Та у  віддалених закутках України  були озброєні патріоти, які вели непримиренну боротьбу зі сталіністами. А Карпати – саме така ідеальна територія для ведення партизанської війни.

Ми, хлопчаки, мандрували карпатськими стежками, насолоджувалися красою тамтешньої природи. Ідучи, ми голосно розмовляли, співали. І на одній зі стежок натрапили на… кулемет! З‘ясувалося, що цієї стежиною ходили й воїни УПА. Дізнавшись про це, енкавеесівці влаштували там добре замасковану засідку. Коли б українські повстанці з‘явилися на ній, то кулеметник і інші енкавеесівці зробили б із них решето! Коли ж перед ними з‘явилися ми, діти, разом зі своїм керівником, то нас одразу ж зупинили. Згодом, перевіривши наші документи,  дозволили мандрувати далі.

Та через деякий час нас знову зупинили. Цього разу це були вже наші повстанці. Вони також почали нас розпитувати про мету мандрівки, дізнавалися, хто ми й з яких країв до них завітали. Борис Григорович, який у 16-річному віці також перебував у лавах УПА, відійшов із ними подалі від нас, і вони про щось розмовляли. Але найголовніше було те, що ми попередили наших патріотів про засідку, яку для них влаштували вороги. Цього разу нашим хлопцям із нашою допомогою вдалося уникнути смерті. А яка їхня доля була в подальшому? Хто його знає тепер? Ми поділилися з ними своїми продуктами, бо в лісі не дуже й прохарчуєшся. Пам‘ятаю, що вони нам дуже дякували за пересторогу й за харчі. І так ми з ними розпрощалися. Ми пішли своєю дорогою, а вони знову повернулися в лісові хащі».

Володимир ГАВРИЛІВ
Фото: http://photo-lviv.in.ua/

Читайте також:
Коментарі
avatar