Богдан Костик: «Колись вразив ворота Лаштувки»…
22.05.2012
Винники Plus
Богдан Костик – фізично міцний, з гарматним ударом гравець атакувального плану
Сьогодні одним із беззаперечних лідерів ФК «Рух» є Богдан Костик – фізично міцний, з гарматним ударом гравець атакувального плану. І закріпився він в основі «Руху» без жодних проблем.

За свою спортивну кар‘єру цей футболіст виступав у багатьох командах, у чемпіонатах різних країн. Тому має  великий досвід. А розпочалася його спортивна біографія у Винниках, куди Богдана привів його старший брат, який також свого часу займався футболом.

- І хто ж став Вашим першим тренером?

- Свої перші кроки у футболі я зробив під опікою відомого дитячого фахівця Богдана Поточняка. Хоча наголошу, що мій батько, за спогадами очевидців, був також доволі вправним футболістом. Мабуть, що його спортивні задатки передалися й мені. Але мій перший тренер був, справді, професійним спеціалістом і фанатом своєї справи, бо зумів підготувати чимало сильних футболістів.

- А що найбільше запам‘яталося з дитячих років?

- У нас було дуже багато цікавих турнірів, закордонних мандрів тощо. Тоді побував у Польщі, Молдові, Естонії. У Винниках ми виграли турнір, здолавши у фіналі «Динамо» (Лос-Анджелес, США) – 2:0. За нас у цій грі виступали серед інших Андрій Тлумак і Василь Бляхарський, які згодом потрапили у професійний футбол.

До речі, після цього турніру тренер «Динамо» Олександр Хапсаліс (відомий у минулому футболіст київського «Динамо») запросив до свого клубу. Але переїжджати в Америку мене відговорив Богдан Поточняк. Натомість, отримав запрошення у збірну Львівщини cвого віку. І в Одесі ми посіли друге місце, пропустивши вперед лише господарів змагань.

- Як далі продовжувалася Ваша кар‘єра?

- Згодом мені запропонували перейти на навчання у Львівське УФК. Я погодився й продовжив тренування у легендарного в минулому нападника «Карпат» Володимира Данилюка. У нього було чого повчитися, бо його гольовий рекорд ще й донині не побив ніхто з нападників львів‘ян. Пригадую, пан Данилюк демонстрував нам фільм про фінал Кубка СРСР-1969 року, коли «Карпати» здобули кришталеву чашу. І він був одним із співавторів цієї славної перемоги! Ну що ще згадати з цих років? Було багато змагань. У турнірі в Австрії ми в фіналі здолали однолітків з іспанської «Валенсії» – 3:1.

- Коли ж відбувся перехід у дорослий спорт?

- Після УФК я почав виступати в команді СКА-«Орбіта». Гадаю, винниківчани ще пам‘ятають цей колектив, адже він представляв Винники. У перший сезон ми здобули бронзові медалі чемпіонату Львівської області. А тренували нас відомі в минулому гравці «Карпат» Роман Деркач і Мирон Лялек. Начальником команди був вихованець винниківського футболу Анатолій Тищенко.

Згодом знаний фахівець Камінський запросив мене в дрогобицьку «Галичину». Коли ФК «Рава-Руська» виступав у другій лізі, то здобув із цим клубом золоту медаль, а ще двічі ми були бронзовими призерами чемпіонату. У цей період у Раві-Руській ми приймали у Кубку України донецький «Шахтар».

І хоча тоді ми й поступилися іменитим суперникам – 1:4, усе ж приємно, що єдиний наш гол був на моєму рахунку. Я зумів реалізувати пенальті, вразивши ворота тодішнього голкіпера гірників і збірної Чехії Лаштувки (нині захищає ворота дніпропетровського «Дніпра»).

Запам‘яталося жорстке протистояння з Анатолієм Тимощуком, який незабаром, я сподіваюся, зі своєю «Баварією» здобуде перемогу у Лізі чемпіонів, а також виступить на Євро-2012. Дуже професійно тоді відіграв проти нас і Даріо Срна, який також незабаром вийде у футболці збірної Хорватії на цьогорічному Євро.

- Які ще команди були у Вашій кар‘єрі гравця?

- Їх було багато. У вищій лізі перебував у складі «Волині» (Луцьк). Також довелося виступати й у «Кримтеплиці» (Сімферополь). Свого часу побував і в російському «Кристалі» (Смоленськ). У 2008 – 2009 рр. був гравцем польського «Спартакуса» (Шароволя). Там виступав разом із Грештою й Гусаківським.

- Які спогади від перебування у Польщі?

- Нічого особливого там не було. Ми мали завдання зберегти місце у своєму дивізіоні. І виконали його. Проте після цього не дуже добре себе повів президент клубу, який намагався будь-що ускладнити нам життя, накладав на кожного легіонера штрафи тощо. Повторюсь, його поведінка змінилася тільки після того, як ми виконали завдання… А це промовиста характеристика цієї людини.

- У «Рух» Ви прийшли з якої команди?

- Мене президент ФК «Рух» Григорій Козловський запросив із ФК «Свалява» (Закарпатська область). У чемпіонаті Закарпаття я виступав протягом трьох років. До речі, минулого року я був найкращим бомбардиром «сонячного Закарпаття», забивши 28 голів у 24 матчах. Але пан Григорій поставив перед моїм нинішнім клубом амбітні завдання, тому я й погодився допомогти «Руху». Все ж таки ближче додому, до сім‘ї. У Винниках також створені всі умови для якісного функціонування колективу.

- У Вас гарматний удар. Проте в переможному матчі з «Погонню» Вам не вдалося забити пенальті. Чому? І чи часто помилялися під час цієї «процедури»?

- У згаданій грі мені просто не пощастило. Так трапляється у футболі. Добре, що тоді все ж перемогли. Але ж у півфіналі Кубка Е.Юста зумів реалізувати свій шанс з одинадцятиметрової позначки. Щодо незабитих пенальті, то колись мій удар відбив голкіпер «Оболоні» (Київ) Сухина (на жаль, зараз його немає серед нас – трагічно загинув).

- У які команди Вас ще запрошували? Чи були серед них вищолігові клуби?

- За стільки років моїх виступів отримував чимало запрошень. Зокрема, у вищу лігу запрошували з одеського «Чорноморця».

- Чи вдавалося уникати серйозних травм і пошкоджень?

- Синці у футболі – річ постійна. Щодо важких травм, то й зараз виходжу на матчі з… переломом руки. Тому на моїй руці постійно бинти. Це вже вдруге на футбольному полі отримую перелом руки. Ось така ситуація з травмами. А висновки робіть самі.

- Ви працювали під керівництвом багатьох тренерів. Методи кого з них Вас найбільше вразили?

- Щодо цього, щоб аж вразити, то такого зі мною не було. А от щодо оригінальності й комічності, то пригадую одного тренера. Хоча прізвища краще не називатиму. У нас тоді був чудовий підбір гравців, а командні дії чомусь не виходили. Мабуть, тодішній наш керманич начитався книжок зі сфери психології, бо твердив, що колектив треба здружити. А як?

От після чергового не дуже вдалого поєдинку, коли ми поверталися автобусом на базу, він вирішив діяти й «здружувати» нас. Для цього попросив нашого водія зупинитися біля крамниці, придбав там харчів і два ящики… горілки. Решту шляху футболісти проводили за гостиною. Коли наш автобус зупинили працівники ДАІ, то за голову взялися від таких виховних методів. Так що методики бувають різні…

- А що поза футболом. Яка у Вас, до речі, освіта?

- Вища. Я закінчив Львівський інфіз.

- Ви одружені?

- Так. Разом із дружиною Іриною виховую доньку, якій зараз 3,5 рочки.

 Розмовляв Володимир ГАВРИЛІВ
Джерело: http://vinnikiplus.in.ua/

Читайте також:
Коментарі
avatar