Любачівщина - це українська земля. Село Улазів.
27.09.2016
Розпочате 15 жовтня 1944 р. виселення українців з Польщі на Любачівщині завершилося 3 червня 1946 р. Депортовані до УРСР українці з Любачівщини в більшості оселилися в західних областях України – Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській. Багатьох доля закинула й у Винники. У Винниках проживають нащадки переселенців з багатьох сіл Любачівського повіту, зокрема й з Улазова.

Улазів (Ułazów) – українське село колишнього Любачівського повіту (тепер Польща). Належить до гміни Старий Диків (Stary Dzików) Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. Село знаходиться за 7 км на північний схід від Старого Диківа, за 16 км на північний захід від Любачіва, і за 77 км на схід від воєводського міста Ряшова (Жешува). Населення – 586 осіб.

Розташоване на Терногородському плато на р. Вирова (Wirową) лівій притоці р. Танев (басейн Вісли).

На річці завжди освячували воду на Йордань. На освячення виходило все село, прорубували ополонку у вигляді хреста, і священик проводив обряд. Молоді хлопці на конях змагалися хто швидше до дому доставить свячену воду (за спогадами мого діда - Олега Соболя).

Поселення, вперше згадується в 1469 р., як власність Рамшів. На початку XX ст. діяли читальня «Просвіти» під головуванням Василя Янишевського, кооператива «Сила», товариство «Сокіл», дві школи – однокласна польська і чотирикласна українська.

У середині вересня 1939 р. німці окупували село, однак вже 26 вересня 1939 р. мусили відступити, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова ця територія належала до радянської зони впливу. В червні 1941 р., з початком радянсько-німецької війни, село знову було окуповане німцями.

В роки Другої світової війни улазівчани долучилися до боротьби за незалежність України. Тут було організовано вишкіл членів Похідної групи. 1943 р. 19 хлопців зголосилися до дивізії «Галичина», пізніше більше як 10 хлопців пішли в УПА, дівчата працювали в підпільній сітці ОУН і УЧХ (Український червоний хрест). У с. Диків-Новий (Nowy Dzików) знаходиться могила воїнів УПА, що загинули 1944 р. – в лісі Горай, неподалік села, при т.зв. Польській дорозі. У літку 1995 р. могила була огороджена, встановлено залізний хрест і гранітну пропам’ятну таблицю із написом «Скажіть Україні, що ми виконали свій обов’язок і задля життя її загинули» та прізвищами 49-ти загиблих, серед яких 13 з Улазова.

За даними Володимира Кубійовича в 1939 р. у селі проживало 2 660 мешканців, в тому числі 2 070 українців, 20 поляків, 390 латинників і 180 євреїв. Село налічувало 350 господарств.

В липні 1944 р. радянські війська оволоділи цією територією. У жовтні 1944 р. західні райони Львівської області віддані Польщі, а українське населення вивезено до СРСР та на понімецькі землі.

Сакральні об’єкти. В Улазові парохія начислювала понад 2 100 вірних. Село належало до Чесанівського деканату Перемиської єпархії. Є дерев'яна церква св. Димитрія, частково спалена, в 1986 р. відновлена – під костел, тепер запущена; дерев'яна дзвіниця; дерев'яний хрест з каменем без таблички; новий костел. Парафіяльна церква св. Димитрія (1835 р. або 1848 р.) з дерев’яною дзвіницею (1875 р.). Після 1947 р. використовувалася римо-католиками, зараз закрита. Всередині зберігся еклектичний іконостас із ХІХ ст. та ікони. 1986 р. вогонь знищив половину старої дерев’яної церкви. Перед ІІ світовою війною тут почалося будівництво (поруч старої церкви) великої мурованої церкви, бо старенька мала дерев’яна церква не задовольняла вимог великої парохії. До кінця війни поставлено лише дві стіни. Після вивезення українців, поляки розібрали церкву і з цегли збудували стодолу для колгоспу.

Священиком у селі, з середини 1930-их рр., до 1946 р. був Нащочич Йосиф Іванович (1906 р. н.). Отець Йосиф навчався та закінчив духовну семінарію в м. Перемишль. Після навчання служив священиком у с.Улазів. З 1946 р., після переселення, був священнослужителем в Переможнянській церкві (Городоцький р-он) до 1966 р. У с. Переможне була велика кількість депортованих з Улазова. Помер у 1972р. В селі три цвинтарі з невеликою кількістю пам’ятників.

З Улазова походить відомий журналіст з діаспори Віктор Сабаль (родич мого діда Олега Сабаля (Соболя). Він народився 12 березня 1919 р. Середню освіту здобув в українській гімназії в Перемишлі, де вступив у члени Організації Українських Націоналістів. Під час німецької окупації України В. Сабаль працював на Волині, де став членом Української революційно-демократичної партії під проводом Івана Мітринґи. Після закінчення війни поселився в США, а згодом переїхав у ФРН, де здобув економічну освіту і працював у німецькій промисловості. В цей час він співпрацював з Українською революційно-демократичною партією під проводом Івана Майстренка і друкувався в її пресовому органі «Вперед» під псевдонімом Віктор Чорний. Як економіст і добрий знавець процесів, що проходять в СРСР, зокрема в Україні, а також міжнародної проблематики, він був цінним надбанням журналу «Сучасність». В. Сабаль рівночасно співпрацював з тижневиком «Українські вісті» та місячником «Нові дні». Помер 16 вересня 1990 р. в Мюнхені.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar
bandery pojebane, krym to ukraińska ziemia  biggrin
avatar