Украінські греко-католицькі митрополії (Київська, Галицька) та Мукачівська греко-католицька єпархія у 988–1949 рр.
03.01.2015
Київська митрополія

Київська архиєпархія УГКЦ є однією з правонаступниць Київської митрополії, що утворилася у 988 р. у результаті хрещення Руси-України князем Володимиром, як церковна провінція Константинопольського патріархату з центром у Києві. УГКЦ єдина з українських Церков, що має безперервну ієрархічну спадкоємність з часу заснування у 988 р. Київської митрополії.

У 1596 р. Київський митрополит Михайло Рагоза, 5 єпископів та 3 архімандрити у церкві св. Миколи підписали Берестейську унію, в якій визнали церковну владу єпископа Рима, вийшовши тим самим з-під юрисдикції Константинопольського патріарха.

Як єдина еклезіальна структура проіснувала до 1620 р., коли єрусалимський патріарх Феофан, на прохання гетьмана України Петра Сагайдачного, висвятив для Київської православної митрополії митрополита Йова Борецького та нових єпископів, що поклало початок існуванню двох Київських митрополій – унійної (греко-католицької) і православної.

Київська митрополія, впродовж XVII–XIX стт. охоплювала території сучасних держав: України (Київська, Львівська, Перемиська, Володимирська, Луцька єпархії), Білорусі (Київська, Полоцька єпархії), Росії (Смоленська єпархія), Польщі (Перемиська, Холмська єпархії) та Литви (Київська єпархія).

По Берестейській унії 1596 р. унійними стали Київська, Полоцька архиєпархії та Пінська, Луцька, Володимирська й Холмська єпархії. Унію не прийняли Львівська та Перемиська єпархії. По смерті владики Кирила Терлецького у 1607 р. Луцька єпархія поступово відійшла від унії, повернувшись до неї 1702 р. за єпископа Діонісія Жабокрицького. 1691 р. до Київської унійної митрополії приєдналась Перемиська єпархія за владики Інокентія Винницького, а в 1700 р. приєдналась Львівська єпархія за єпископа Йосифа Шумлянського. Після взяття у 1616 р. польськими військами Смоленська, король номінував у 1625 Лева Кревзу на архієпископа Смоленського, започаткувавши тим самим унійну Смоленську архієпархію.

У результаті трьох поділів Речі Посполитої Київська унійна митрополія була поділена між двома імперіями: Київська архієпархія, а також волинські та білоруські єпархії після другого та третього поділу опинилися під Російською імперією, а дві галицькі єпархії — Львівська та Перемиська, а також Холмська — відійшли до Габсбурзької монархії.

У Росії розпочалося насильне переведення унійних єпархій на православ'я. 1795 р. Київська унійна митрополія була фактично ліквідована. Хоч пізніше, за царя Павла І, уніатам Росії були повернені деякі права і маєтності. Починаючи від митрополита Теодосія Ростоцького (від 1795 р.) всі його наступники аж до офіційної ліквідації Унійної церкви перебували в Петербурзі під домашнім арештом. Дійшло до того, що не було кому висвячувати нових єпископів на місце тих, що природно відходили. Київська унійна митрополія була ліквідована в 1839 р. за царя Миколи І на псевдо-соборі в Полоцьку і насильно приєднана до Російської Православної Церкви.

На Холмщині ще залишалась одна унійна єпархія, але і там у 1874-1875 рр., за царя Олександра ІІ, дійшло до її ліквідації.

Галицька митрополія

Після прилучення Галичини до Австрії під час першого поділу Речі Пополитої (1772 р.), до імператриці Марії-Терези звернувся єпископ Андрій Бачинський із проханням відновити Галицьку митрополію і прилучити до неї Закарпаття і навіть греко-католиків із Семигорода. Австрійський уряд дав згоду, але угорський запротестував. Галицьку митрополію тоді не вдалося відновити.

На Галичині іціатором був львівський єпископ Лев Шептицький, який восени 1773 р. на ім’я галицького губернатора графа Антонія Перґена адресував таємний меморіал, з текстом якого просив ознайомити Марію-Терезією.

Австрійські правителі в цей період прихильно поставились до українців і до Унійної Церкви, яка з 1774 р. стала називатись греко-католицькою і отримала більше прав. 11 вересня 1806 р. цісар Франц I затвердив пропозиції про відновлення Галицької митрополії. Відень запропонував Папі Римському Пієві VII піднести Львівське єпископство до гідності митрополії в складі трьох владицтв: Львівської архієпархії, Перемиської та Холмської єпархій. На львівського архієпископа й галицького митрополита цісар просив затвердити Антонія Ангеловича, який в цей час залишився єдиним греко-католицьким єпископом у Галичині. 24 лютого 1807 р. Папа Римський Пій VII підписав буллу «In universalis Ecclesiae regimine», якою відновив Галицьку митрополію, затвердив номінанта і визнав за ним усі права, що ними користувалися київські митрополити.

25 вересня 1808 р. відбулося урочисте сходження Антонія Ангеловича на галицький митрополичий престіл.

1848 р. митрополія складалася з двох єпархій — Львівської і Перемишльської. 1885 р. було створено третю єпархію греко-католицької церкви із центром у Станіславові.

1946 р. на Львівському псевдособорі Українську греко-католицьку церкву було неправосильно зі застосуванням примусу ліквідовано і підпорядковано Московській патріархії. Верховні архієпископи Галицькі, голови Галицької греко-католицької митрополії, перебували в Римі.

Мукачівська греко-католицька єпархія

Внаслідок Ужгородської унії (церковне об'єднання з Римом 63 закарпатських священиків Мукачівської православної єпархії, укладене 24 квітня 1646 р.  в каплиці Ужгородського замку з еґерським римо-католицьким єпископом Ю. Якушичем) виникла Мукачівська греко-католицька єпархія. Ініціаторами - єпископи-василіянини Василь Тарасович (галичанин) та Петро Парфеній.

1663 р. на синоді в Жировицях визначено умови, на яких Мукачівська єпархія може бути об’єднана з Київською митрополією. Однак через спротив княгині Софії, Мукачівська єпархія підпорядковується угорському Ягерському єпископу.

Починаючи з кінця XVII ст. і протягом XVIII ст., зловживаючи фактом підпорядкованості Мукачівської єпархії, Ягерський римо-католицький єпископ вдався до систематичних спроб латинізації її обряду та насильного переведення на григоріанський календар. Протягом 1730–1740 рр. Мукачівська єпархія остаточно втратила свою церковну неалежність і потрапила під владу римо-католицького єпископа в Ягрі.

19 вересня 1771 р. Папа Климент XIV буллою «Eximie Regalium Principium» вивів Мукачівську єпархію з безпосереднього підпорядкування римо-католицького єпископа в Ягрі, наділивши наглядовими функціями над нею угорського римо-католицького Остригомського архієпископа. Замість назви «Унійна Церква» на прохання єпископів Віденського синоду (1773 р.) була запроваджена назва «Греко-Католицька Церква».

Львівський єпископ Лев Шептицький запропонував об’єднати всі руські (українські) греко-католицькі єпархії Габсбурзької імперії. Проте угорські церковні та державні кола не допустили створення єдиної Руської (Української) митрополії. Мукачівська єпархія тоді займала територію від Попраду до Білої Тиси та від вододілу Карпатського хребта до Великої угорської рівнини (площею 56 800 кв. км), яка тепер розділена між 4 державами (Україною, Угорщиною, Словаччиною та Румунією).

Коли 1808 р. було відновлено Галицьку митрополію, імператор Франц І видав окремий декрет, яким вирішив залишити мукачівського єпископа під юрисдикцією Естерґомського архієпископа, якому той підлягав як своєму митрополитові від 1771 р. до 1937 р. А щоб у майбутньому не виникало спокуси до об’єднання, 27 березня 1810 р. Угорська намісницька канцелярія запропонувала Консисторії Мукачівської єпархії поділити її величезну територію на кілька частин.

Папська ідея Григорія XVI (1831-1846 рр.) створити окремий патріархат для австрійських греко-католиків завершилася проавлом. 1888 р. (папа Лев ХІІІ) оприлюднює новий план об’єднання Мукачівської та Пряшівської єпархій з Галицькою митрополією. Угорський примас, кардинал Я.Сімор, оголосив, що здійснення такого плану було б великою образою національної гідності угорців.

1898 р. у Будапешті засновано „Краєвий комітет греко-католиків мадярів”, який за підтримки держави поставив перед собою завдання усунути з церковних обрядів та народної пам’яті всякі натяки на церковну єдність українців греко-католиків, зокрема планувалося перевести богослужіння на угорську мову, заборонити юліанський календар, а також викреслити із церковного календаря імена св. Параскеви, св. Бориса, св. Гліба, св. Володимира, св. Теодосія та Антонія Печерських, бо вони, мовляв, не мають нічого спільного із Закарпаттям, а замість них ввести мадярських святих (св. Іштвана, св.Емерика та ін.).

Статус sui іuris Мукачівська греко-католицька єпархія здобула лише у період Чехословацької Республіки, у 1937 р., і була виведена з-під залежності угорського Остригомського архієпископа та безпосередньо підпорядкована Ватикану. Закарпатські українські греко-католики користувалися автономією своєї церкви лише два роки, бо після окупації Карпатської України військами хортистської Угорщини (союзника Німеччини) Мукачівська греко-католицька єпархія втрачає статус sui іuris і її негайно (через чотири місяці) було повернуто під контроль Остригомського архієпископа.

28 серпня 1949 р. генеральний вікарій І. Кондратович, керівник групи священиків за перехід на російське православ'я, проголосив скасування Ужгородської унії 1646 р. та «возз'єднання» Греко-католицької церкви Закарпаття з Російською православною церквою.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar