Украінські православні митрополії (Київська, Галицька, Литовсько-Руська) у 988-1944 рр.
31.12.2014
988 р. — після прийняття християнства, як державної релігії у Київській Русі, була утворена Київська митрополія, яка, вочевидь, від початку була у підпорядкуванні Константинопольського патріарха. Святитель Михаїл (Михаїл І) — Митрополит Київський і всієї Руси (988—992 рр.), вважається першим главою Руської (Української) Церкви. Першим українцем на київському митрополичому престолі був обраний з волі князя Ярослава Мудрого  — Іларіон (1051-1054 рр.).

Згодом, за винятком двох (митрополита Єфрема з Переяслава і Клима Смолятича), протягом майже 100 років Українська митрополія була обсаджена греками, що були висвячені Константинопольським патріархом, без попереднього погодження з українськими князями. Після поділу церков (1054 р.) на православну і католицьку Київська митрополія залишилися у підпорядкуванні Константинополя. До 1036 р. резиденцією Київського митрополита був Переяслав, а пізніше Київ. На межі 10-11 ст. було засновано єпархії (єпископські кафедри), як правило, в межах удільних князівств з центрами у Білгороді (нині - с. Білогородка на Київщині), Юр'єві (нині - м. Біла Церква), Володимирі-Волинському, Чернігові, Ростові, Новгороді, Переславлі, Перемишлі, Полоцьку, Туровську, Смоленську, Галичі, Рязані, Луцьку, Суздалі та ін. У різні часи існувало до 20 єпархій.

1240 р. хан Батий захопив і зруйнував Київ, який ще перед тим втратив значення загальноруського церковного центру. Після смерті митрополита Кирила (1281 рр.), украінця за походженням і ставленика короля Данила, який здебільшого перебував на території північної Русі у Володимирі над Клязмою, грецький патріарх прислав на його місце грека Максима, який у 1299 р. переїхав теж туди. І так це північно-руське місто стало зачатком пізнішої Московської митрополії, до якої згодом приєднали (ненадовго) у 1347 р. Галицьку митрополію.

1325 р. наступний митрополит Петро (украінець за походженням) за наказом хана Узбека переїзджає в Москву. Московія в цей час була улусом Золотої Орди. Митрополити, що жили у Володимирі і Москві, носили титул «Київські та всієї Русі». 1461 р. титул змінюється на «Московський та всієї Русі».

Оскільки центр релігійного життя змістився на північ, перед Галицько-Волинським князівством, яке перебрало від Київської Русі державотворчу традицію, постала необхідність створити свою митрополію. Це вдалося здійснити у 1303 р. королю Юрію Львовичу - внуку короля Данила.

Галицька митрополія (1302-1401 рр., з перервами). Єпархіальний центр – Галич; Львів. Кафедральний собор - Успенський собор (Галич); Успенська церква (Львів). Титул правлячого архієрея - митрополит Галицький; митрополит Галицький, Волинський і Литовський; єпископ Галицький, Львівський і Кам'янець-Подільський. У 1302–1303 рр Константинопольський патріарх Афанасій I та Візантійський імператор Андронік II Палеолог видали грамоту, згідно з якою Галицька єпархія отримувала статус митрополії. Як митрополія, існувала з перервами до 1347 р., коли була перетворена на звичайну єпархію Київської митрополії. У 1371 році відновлена. 1401 р. Київський митрополит Кипріян домігся ліквідації (втретє) Галицької митрополії. З 1414 року Галицька єпархія була перетворена на намісництво, предствоятелем якого був не єпископ, а намісник Київського митрополита.

Ще в 1320-их роках єдина Київська митрополія Константинопольського патріархату розділилась умовно на Московську (Золотоординську) і Київську (Литовсько-Руську) частини. Це було пов’язано з тим, що Московія входила до складу Золотої Орди, тоді як Київщина й Волинь були у складі ВКЛ. 14 — 15 ст. на українські та білоруські землі у складі Великого князівства Литовського поширювалась духовна влада митрополитів, які, перебуваючи у Москві, продовжували вживати титул «митрополит Київський і всієї Русі». Їх намагалися використати у своїх політичних цілях московські князі. Це призвело до утворення Литовсько-руської митрополії.

Литовсько-руська митрополія – православна митрополія у підпорядкуванні Константинопольського патріархату, що існувала в 14-15 ст. у межах Литовсько-Руської держави та прилеглих руських князівств. Стараннями великого князя литовського Гедиміна, після 1300 р., Константинопольський патріарх Йоанн XIII Добрий заснував Литовсько-Руську митрополію з центром у Новогрудку (Білорусь). Точна дата заснування митрополії невідома, деякі джерела вказують на 1302-1305 рр., інші називають 1317 р. 1458 р. року — після фактичного відокремлення Московської митрополії, Новогрудок став резиденцією митрополита Київського, Галицького та всієї Руси. Литовсько-руська митрополія припинила своє існування, увійшовши до складу Київської митрополії. Досить довгий це місто було  резиденцією митрополитів Київських, Галицьких та всієї Руси.

У 14 ст. на проханнями литовських правителів про відокремлення Києво-Литовської Церкви від Золотоординської, Константинопольський патріархат для позначення земель Київського митрополичого престолу вперше запровадив поняття "Мала Русь" — колишні землі Великого князівства Київського (нинішні Україна й Білорусь), і "Велика Русь" — більш віддалені православні землі угро-фінських народів (нині Російська Федерація). Терміни "Мала Русь" і "Велика Русь" є грецькими за походженням. Значення їхнє подібне до термінів "Мала Греція" — власне Греція, і "Велика Греція" — розкидані по світу грецькі міста-колонії.

У 1347 р. вперше запроваджено титул "митрополит Київський і всієї Русі".

1439 р. відбувся Флорентійський собор, на якому було прийнято рішення про Унію (об’єднання) Римо-Католицької та Православної Церков під владою папи Римського — то була спроба подолати церковний розкол між християнами, що тривав з 1054 р. Оскільки сподівання на військову допомогу Заходу не виправдалися (в цей час на Візантійську імперію посунули турецькі завойовники), вже в 1451 р. Константинопольський патріархат зібрав православний помісний собор і скасував Флорентійську Унію.

1415 р., коли при великому литовському князеві Вітовті обрали на митрополичу катедру Григорія Цамблака, як окремого митрополита для православних в Литві й Польщі, українське церковне життя фактично відокремлюється від церковного життя Московської Руси. Тільки формально, з часу смерті митрополита Григорія Цамблака до 1458 р. були ще спільні митрополити для Москви, Литви й Польщі (митрополити - Фотій, Ісидор, Іона).

1458 р. в церковно-адміністративному відношенні припіняється зв'язок з Московською Ордою. Після самовільного відокремлення Московської митрополії, Константинопольський патріарх провів реорганізацію Київської митрополії.  До митрополії ввійшло 11 єпархії: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемишльська, Галицька та Холмська. А новому митрополиту Григорію ІІ, патріарх надав новий титул — Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Цей титул глави Київської митрополії носили аж до приєднання української церкви до Московського патріархату 1686 р.

Після відокремлення Московської митрополії, митрополити Київські, Галицькі та всієї Руси мали за столицю — Київ, але деякий час осідком митрополитів був Новогрудок (Білорусь), а згодом — Вільно. Митрополит Іона, який помер у 1461 р., був останнім митрополитом у Москві, що мав титул «Київського і всія Русі». Його наступники на кафедрі вже називалися «Московський і всія Русі». Новий митрополит Феодосій був поставлений без дозволу й благословення Константинопольського патріарха. Московська митрополія перебувала в стані невизнаної — до перетворення її в Московську патріархію в 1589 році, тобто 141 рік.

1596 р. рішенням церковних властей Русі Київська митрополія була перепорядкована Папі Римському після прийняття Берестейської унії. З 1596 р. до 1620 р. у Києві існувала лише унійна Київська митрополія. 1620 р. єрусалимський патріарх Феофан, на прохання гетьмана України Петра Сагайдачного, висвятив для Київської православної митрополії митрополита Йова Борецького та нових єпископів, що поклало початок існуванню двох Київських митрополій — греко-католицької і православної. 1633 р. Константинопольський Патріархат офіційно відновив Київську митрополію.

1686 року православна Київська митрополія (фактично тільки Київська та Чернігівська єпархії) була перепорядкована Московському патріархату. 1685 р. митрополитом став Гедеон Святополк-Четвертинський (1685-1690 рр.), який прийняв посвяту в Москві з рук Патріарха Йоакима, склав присягу на вірність і підпорядкував православну Київську митрополію Московській патріархії. Ця подія відбулася з порушенням церковних канонів. Уже через два роки патріарха Константинопольського Діонісія IV зняли з посади за неканонічну передачу Київської митрополії за хабар, а в 1924 р. спеціальним церковним документом — Томосом патріарха Константинопольського — це приєднання ще раз визнано неканонічним.

З 1688 р. Московія заборонила вживати титул “Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі”. 1722-1743 рр. у Київських митрополитів було відібрано митрополичий титул, і вони залишалися тільки архієпископами. 1770 р. (за Катерини ІІ) з титулу “митрополит Київський, Галицький і Малої Росії” було вилучено слова “і Малої Росії”. Якщо у 18 ст. більшість Київських архієпископів були етнічними українцями, то у 19 ст. - переважно московитами.

Після утворення (1919 р.) УАПЦ і затвердження її самостійності Всеукраїнським церковним собором у 1921р. її глава іменувався “митрополит Київський і всієї України”. Цей титул носили митрополити Василь Липківський (1921–1927) та Микола Борецький (1927–1930). Внаслідок ліквідації більшовиками УАПЦ українська Київська митрополія припинила існування. 1942-1944 рр. на теренах України діяла Українська Автокефальна Православна Церква, як архієпархія Польської православної церкви.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Фото: http://www.patriarh.ua/

Читайте також:
Коментарі
avatar