Винники у складі Другої Речі Посполитої 1919-1939 р.р. (Частина I)
28.02.2015
Під час польської окупації Галичини (1919—1939 рр.) життя українців було нелегким. Українці у Винниках зазнали політичних переслідувань і культурного приниження.

16 квітня 1919 р. — поляки здобули Винники і Чортову скелю, на якій були позиції артилерії УГА. 19—20 серпня 1920 р. — бойові дії в околицях Винник між Червоною армією і поляками.

Про перші післявоєнні роки і настрої винниківчан в цей час дізнаємося з статті доктора Ярослава Левицького «Від національного відродження до визвольної боротьби»:

«Вже взимку 1920-21 років між нашими старшинами йдуть розмови на тему — що буде далі? І ми всі згідно приходимо до переконання, що для нас війна не закінчена, що варшавська угода не дійсна хочби вже тому, що Польща перша нарушила її, підписуючи перемир’я без відома союзника й інтегруючи його збройні сили. Отже, ми в стані дальшої війни з Польщею; очевидно спосіб ведення війни міняється відповідно до кожночасних умов. Але найважливіше — війна триває і тим самим треба бити противника всіма можливими способами, Вертаємося до Винник. Програ Визвольної боротьби силою факту відбилася і тут на організованому національному житті. Винятковийй стан, десятки громадян по таборах на Домб’ю та по львівських тюрмах, десятки поляглих у боротьбі за волю були тими природними факторами, які мусіли приспати всяку організовану працю. Але підкреслюю — тільки приспати, бо ось з нагоди такої незначної наради як прощання о. Гірняка, що мав намір покидати Винники (проте залишився), хтось кидає Питання — що буде з тілами тих наших стрільців, які впали в винницьких лісах під час облоги Львова і лежать позакопувані в різних місцях, де хто загинув. І з цього питання відразу постанова всіх присутніх: треба перенести тіла героїв на місцевий цвинтар і поховати в спільній могилі».

1921 р. (зима) — Похоронний комітет по перезахороненню тлінних останків січовиків (голова — Андрій Курчак).

24 квітня 1921 р. — великий стрілецький похорон, тіла 15 стрільців і чотаря Ганкевича перевезено на місцевий цвинтар і поховано у стрілецькій могилі.

5 червня 1922 р. — освячення першого на Україні пам’ятника воїнам УГА (архітектори — Левко Лепкий та Павло Ковжун; скульптор — винниківчанин Василь Сидурко).

Колишнє село Винники, мешканці яого займалися переважно рільництвом, в цей період набуває рис промислового містечка із-за великої фабрики тютюну. Населення, колись виключно українське, поповнювалося фабричними робітниками-поляками. Із фондових матеріалів читальні «Просвіти» довідуємося, що тоді «... денна праця звичайного робітника фабрики тютюну складала від 1 корони до 3 корон. Муляри заробляли 5-10 корон. Одіж у мужчин була міщаньска. Дівчата, що ходили до фабрики тютюну, убиралися зовсім по паньски, іноді навіть збитково. Отож платили дуже добре і всякий старався там дістатися сам або принайменше вистаратися о принятє своєї родини. Фабрика тютюну не мало причинялась до сего, що богато греко-католиків змінило обряд. В останніх роках перейшло ок. 100, причина – шовіністична агітація польська, а також як сказано згляди практичні, щоби легше дістатися до фабрики тютюну. Провід вів ксьондз Антоні Сочинський, який не мало шкодив не лиш Винникам, але і дооколичним селам».

Полонізація (ополячення, спольщення; пол. polonizacja) — процес насаджування польської мови та культури населенню, що належить до іншої етнокультури, з метою асиміляції.

У 1920-их рр. активним провідником польської шовіністичної політики у Винниках та навколишніх селах був ксьондз Антоні Сочинський.

1920 р. Польща поділила Східну Галичину на три воєводства — Львівське, Тернопільське і Станіславське, які влада почала офіційно називати «Маїороlsка Wschodna» (Східна Малопольща) та заборонила вживати назви «Західна Україна» і «Східна Галичина». 17 березня 1921 р. Польща прийняла Конституцію. У ній було проголошено низку демократичних прав і свобод, між якими й інститут самоврядування. На території Львівського, Станіславського, Тернопільського воєводств територіальне самоврядування було організоване на основі австрійського закону від 12 серпня 1886 р. Відповідно до цього закону структура органів місцевого самоврядування мала триступеневий характер (ґміни, повіти і воєводське управління).

23 грудня 1920 р. — 4 грудня 1939 р. — Винники у складі Львівського воєводства (Львіський повіт).

1924 р. — 1939 р. — міська ґміна Винники.

У 1920-их рр. у Винниках активно провадили роботу місцеві відділення ряду українських товариств, зокрема Українського Педагогічного товариства (з 1926 р. — товариства «Рідна школа»), товариств «Просвіта», «Союз Українок», «Сільський господар». їх спільна діяльність значною мірою вплинула на згурту¬вання й об’єднання всіх українських прогресивних сил.

1920-ті рр.— 1926 р. — курінь пластунок ім. Марти Борецької (керівник — Ольга Гулівна).

1921 р. (літо) — відновлення діяльності «Сокола»; створення аматорського гуртка під керівництвом Василя Дмитерка.

1922 р. — відновлення діяльності «Просвіти» і споживчого кооперативу «Торгова спілка».

1926 р. — Головна управа «Просвіти» у Львові іменувала Володимира Левицького (Василя Лукича) своїм почесним членом, винниківські українці тоді відсвяткували 70-річчя з дня його народження, увіковічнивши цей день спільною фотографією на площі перед Народним домом, що її колись було придбано стараннями ювіляра.

«Рідна школа» — громадське товариство, засноване 1881 р. у Львові як Руське товариство педагогічне (1912 р. змінило назву на Українське педагогічне товариство (УПТ), а в 1926 р. – на Українське педагогічне товариство – Товариство «Рідна школа»). Товариство «Рідна школа» функціонувало в Галичині до 1939 р. і мало місцеві осередки. Товариство використовувало різні методи для захисту української школи від остаточної ліквідації за умов бездержавності: надсилало петиції до влади у справі навчання в українських школах, проводило публічні наукові педагогічні конференції та лекції, видавало часопис і навчальну літературу, допомогало матеріально членам УПТ.

1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах. У 1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов'язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних меншин. Урядові кола, повернувшись до ідеї однонаціональної польської держави, розгортають репресії проти українців, здійснюють політику жорстокої асиміляції.

Свідченням антиукраїнської політики Польської держави стало розпорядження від 30 жовтня 1923 р. ч. 3316 Кураторії Львівського шкільного округу (вищого органу управління освітою Галичини в умовах Польщі), де вказувалося: «Всі школи, як публічні, так і приватні, на території Річи Посполитої є в тіснім значенні цього слова польськими. Про інші, як не відповідаючі ідеї польської державности в Польській державі, не може бути й мови». У листопаді

1923 р. у Винниківській українській школі скасовано посади греко-католицьких катехитів та позбавлено українців права вивчати релігію рідною мовою; перехід шкільної документації на польську мову.

7 грудня 1923 р. польська влада закрила Винниківську українську приватну школу.

Із введенням шкільного закону від 31 липня 1924 р., за яким польські і українські школи однієї місцевості об’єднувалися в утраквістичні (двомовні), польськими властями було взято курс на остаточну ліквідацію українських шкіл. За цим законом запроваджувалися шкільні плебісцити, наслідки яких завчасно планувалися шкільними та державними органами. Вони проводилися в умовах поліцейського терору, шантажів та підкупів. Викладання української мови вводили у школі лише в тому разі, коли громада налічувала не менше як 25% українського населення і якщо батьки не менше ніж 40 учнів подавали відповідні прохання-декларації. Однак коли було 20 учнів, батьки яких бажали навчати дітей державною — польською мовою, така школа ставала двомовною. В усіх інших випадках школи переходили на суто польську мову навчання.

1926 р. (листопад) — петиція винниківчан до Міністерства освіти та віровизнань з домаганням заведення двох шкіл з українською мовою викладання та збір підписів батьків дітей шкільного віку.

1926 р. — за результатом плебісциту у Винниках, в обох місцевих школах було введено утраквізм.

1927 р. — польська влада ліквідувала українську школу та ввела семикласну з польською мовою викладання, поділивши її на школу для хлопців і дівчат.

Розпорядження міністра віросповідань і освіти, а також декрет президента Республіки Польща від 29 вересня 1930 р., по суті, позбавляли українське населення права навчати своїх дітей рідною мовою. У 1932 р. було прийнято новий шкільний закон про устрій школи, згідно з яким між програмою шкіл так званого третього рівня і програмою гімназії штучно створювався розрив у три класи, що позбавляло випускників школи будь-якої можливості вступити до гімназії. Школа третього рівня була практично єдиною у сільській місцевості.

Оскільки Винники на цей час були селом, шкільний закон 1932 р. успішно виконував призначену йому роль перешкоди на шляху української молоді, зокрема і винниківської, до оволодіння вищою освітою.

1921 р. (літо) — лист Винниківської управи Українського Педагогічного Товариства (з 1926 р. — «Рідна школа») до Міністерства освіти та віровизнань з проханням дозволити відкрити у Винниках українську вчительську семінарію.

1923 р. (вересень) — 1923 р. (28 жовтня) — Українська вчительська семінарія.

21 листопада 1926 р. — збори винниківської філії товариства «Рідна школа» (присутні 64 учасники). Винниківська філія своєю діяльністю охоплювала не лише містечко, але й довкільні села. Збори батьків, котрі вислали делегацію до шкільного куратора та до повітового інспектора.

За Романом Луцівим: «Відомо також, що принаймні протягом одного 1926 р. було проведено загалом 14 засідань - 13 звичайних та одне надзвичайне, присвячене вшануванню десятих роковин смерті Івана Франка. Зі звіту за 1934 р. відомо, що було проведено 10 засідань, з котрих чотири останні - спільно з «Союзом Українок» (вирішувалося питання створення «вакаційної півоселі»), Вакаційним відпочинком з 1 липня по 20 серпня 1932 р. тоді змогла скористатися 201 дитина. На їхнє безкоштовне харчування було витрачено 447,12 злотих, зібраних дітьми на благодійних виставах (133 золотих) та отриманих як допомога від старости (160 золотих) та місцевої громади (154,12 злотих). Для дітей читались місцевими випускницями учительської семінарії лекції з історії України, її географічного положення, провадились заняття з фізкультури, співів. На завершення дітей звозили на екскурсію до Національного музею у Львові» .

1930-ті рр. — активними діячами товариства «Рідна школа» у Винниках були: о. Григорій Гірняк, професор Микола Полєк, Михайло Голіян, Григорій Маланчук, Василь Коростиль, Стефанія Бедрилова, Стефан Чепіль, Стефан Копач, Василь Обаранець, Петро Кабзан. Не залишалися поза увагою «Рідної школи» і дошкільнята, які виховувалися у «захоронках» та дитячих садках Товариства. Літні канікули діти проводили у вакаційних оселях, де відпочивали і здобували нові знання.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Частина І  Частина ІІ  Частина ІІІ


Читайте також:
Коментарі
avatar