Володарі Винник (частина I)
21.01.2015
Впродовж значного часу Винниками володіли знатні українські, польські та німецькі шляхетні роди.

Бертольд Штехер - перший відомий володар Винник. Перший львівський війт німецького права, який отримав маєтки під Львовом (млин Сільський Кут, селище Малі Винники і хутір Підберізці) за вірну службу від короля Льва Даниловича (1228-1301 рр.). Війт мав право судити міщан, а сам підлягав лише суду князя. Через кілька десятиріч після появи війта, посада якого була спадковою, сформувалася рада - адміністративний орган міщан, що у своїй діяльності керувався німецьким Магдебурзьким правом.

Німецька громада разом з українською, єврейською та вірменською була присутня у Львові з часу його заснування Данилом та Левом. Німецькі переселенці принесли до Львова традиції Магдебурзького права — де війт керував справами громади і представляв її перед королем. Бертольд Штехер був серед засновників костела Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова.

Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда, також був війтом Львова і володарем Винник, а його далекий нащадок — Петро Штехер (нім. Peter Stecher) — львівським бургомістром . Мав статус міського будівничого. До 1382 р. проживав у будинку напроти Латинського катедрального собору (відомо, що того року продав його Генрику з Теребовлі). 1388 р. придбав пекарню. Обраний міським радником у 1382—1384 і 1388 роках. Протягом 1404—1407 рр. збудував міський водогін, провівши глиняними трубами воду з Погулянки. 1405 р. здійснив поїздку до Кракова, ймовірно у справах будівництва водогону (краківський водогін на той момент ще будувався). Керував будівництвом Латинського катедрального собору.

Юрій (Григорій) Штехер — син Матеуса, львівський міщанин і дідич, володар Винник (1352 р. — кінець XIV ст.). 7 листопада 1378 р. Владислав Опольський (намісник угорського короля в Галичині) підтвердив право на землі с. Малі Винники Юрію (Григорію) Штехеру.

Ян Бернечий — володар Винник на початку 1400-их рр. 2 січня 1418 р. Іван з Обихова (генеральний староста руський) вирішив суперечку за Винники на користь Яна Бернечого.

Грицько Кердейович (Ян Грицко Кердей, Грицько Кірдей, Грицько з Поморян, Грицько Кердеєвич; ? — 1462 р.) — український галицький шляхтич, староста холмський (1431–1439 рр.), подільський воєвода (1439–1462 рр.), теребовельський староста (1456 р.), староста красниставський, каштелян львівський, володар Винник у 1442—1459 рр. (з перервами).

Двічі був одружений. Перша дружина — Клара, друга дружина Ядвіґа з Бережан (вдова теребовельського старости Яна Бучацького) — володарка Лапшина, Лісників. Сини від двох шлюбів Ян та Зиґмунт (Сиґізмунд) до 1464 р. керували теребовельським староством. Зиґмунт помер у 1498 р. у Поморянах, де й був похований.

1410 р. король Владислав Ягайло дав привілей подільському воєводі Грицькові Кердейовичу (Кердею) на Кормильче і Ходиківці (тепер – с. Зарічанка на Хмельниччині). Володів Гусятином (початок XV ст.). Головні маєтки Грицька Кердейовича були в Поморянах, Винниках, Підбережжі (або Підбереззі, біля Львова), Микулинцях, Гусятині, Шпиколосах Золочівського повіту, села Дуб, Козлів, Поленч. Королем Яґайлом були надані села Зухоричі на Русі, Даловтчі в Прошовіцькому повіті.

Грицько Кердейович домагався включення спірних Подільської та Холмської земель до складу Польського королівства. Сприяв поширенню римсько-католицької віри. Побудував костели в Білці Шляхецькій (під Львовом, 1454 р.), у Львові і Вижнянах.

1430 р. разом з братами Бучацькими організував похід на Кам’янець. Це стало для поляків сигналом про початок військових дій за приєднання Поділля до Польщі. Входив до так званої «руської партії» в Кракові (як противага впливу на Русі Одровонжів Спровських). Ця партія 1430 р. досягла проголошення Єдлінського привілею, який зрівнював їх у правах із поляками. Після смерті (1434 р.) Владислава II Яґайла вони поставили Софію Гольшанську реґентшею при малолітніх дітях (вона фактично правила Польщею). Партія мала намір опанувати трон не тільки в Кракові, а й у Вільному.

1431 р. брав участь у так званій «Луцькій війні» між Польським королівством і Великим князівством литовським. У літку 1431 р. після успішних сутичок із загонами Свидриґайла, взяв замки Збаража, Володимира. Невдовзі, цього ж таки року, брав участь у поході 2000 вояків на Крем'янець. 21 серпня в селі Тиване розбив війська руських князів Василя І Балабана. За ці заслуги 1431 р. польський король Владислав ІІ Яґайло призначив його холмським старостою. Управляти холмським староством почав 1433 р.; на 4 роки був призначений державцем (управителем), пізніше термін було продовжено.

1433 р. розбив загін Олександра Носа під Грубешівим (Холмщина). У 1440 р. воєвода подільський Грицько Кердейовичч супроводжував молодого польського короля Владислава III Варненчика під час його експедиції в Угорщину. Входив до найближчого оточення нового польського короля Казимира IV Ягеллончика. 1459 р. відбув посольство до Молдавії з Анджеєм Бучацьким (результати невідомі, було призначене для убезпечення Корони від південно-східних сусідів).

Фігурував в чисельних майнових судових позовах (востаннє 13 червня 1462 р.). Похований у Домініканському костелі у Львові (разом з дружиною).

Григорій Юрій Струмило (? — після 1471 р.) — український галицький шляхтич, львівський хорунжий. засновник м. Кам'янка-Струмилова (тепер – Кам'янка-Бузька), володар Винник.

1448 р. — 1453 р. — судові процеси, які тривали за майно Винник і Млинівців між Миколою Тивуном із Млинівців і Григорієм (Юрієм) Струмилою Ігнатом з Винник.

15 травня 1456 р. у Львові суддя земський подільський Зиґмунт з Новосідлищ підписав документ, яким львівський хорунжий Ю. Струмило з Димошина записав монахам-францісканцям у Львові своє село Чишки зі солтиством та монастирем.

Як «протектор» городян Львова брав участь в залагодженні конфліктної ситуації в місті (конфлікт зі старостою Анджеєм Одровонжом). В квітні 1460 р. для її вирішення король Казимир IV приїхав до Львова. Король, що вислухав обидві сторони, сприяв вирішенню ситуації на користь міщан, затвердив давні права городян.

19 квітня 1460 р.  король Казимир IV відіслав справу львівського бургомістра, радних і громадян із Струмилою про межі Львова з селом Винники.

Юрій Струмило 13 грудня 1464 р. очолив cтворену «конфедерацію міста Львова» проти старости А. Одровонжа, який тоді перебував на сеймі в Пйотркуві, через дії старости проти міщан.

17 серпня 1461 р. як львівський підкоморій розмежовував території сіл Острів та Лучани. Можливо, це він — дідич Димошина, що 23 серпня 1442 р. отримав від короля Владислава ІІІ запис 200 гривень на тоді ще селі Золочеві з околицями (полями, луками, лісами).

Мав посаду tenutarius (лат.) в Кам'янці-Струмиловій. 1471 р. Юрій Струмило, як власник Кам'янки-Струмилової, збудував замок з каплицею Успіння Пресвятої Діви Марії, заснував римсько-католицьку парафію та був фундатором парафіяльного храму Святого Духа, збудованого за міською брамою на Глинянському передмісті. Він домігся для міста Магдебурзького права.

1471 р. (цілий рік) через львівського возного Якуба, представник Івана Одновського (Гербурта) Ігнат з Руденців домагається штрафу від Струмила за відмову дати інтромісію (введення у володіння) на Винники.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Частина І  Частина ІІ  Частина ІІІ  Частина ІV  Частина V


Читайте також:
Коментарі
avatar