Життя Винник за правління Габсбурґів.(1772-1918 рр.) (Част. IV)
10.12.2014
18 серпня 1904 р. — постанова Ради громади Винник про утворення у народній школі паралельних класів з українською мовою викладання (голова громади Петро Обаранець, його заступник Андрій Курчак, присяжний Федор Дмитерко, декан Якоб Полєк, о. Григорій Гірняк).

31 жовтня 1904 р. — засідання Окружної шкільної ради у Львові про введення паралельних українських класів у винниківській школі. 1

905 р. (січень) — лист винниківчан до Міністерства віросповідань і освіти з проханням відкрити українську школу.

16 лютого 1905 р. і 2 травня 1905 р. — листи винниківчан до імператора Франца Йосифа I з проханням відкрити українську школу. На жаль, і ці звернення не мали наслідків, а тому наступний етап боротьби за право вчитися рідною мовою припав на 1910-1913 рр.

17 серпня 1910 р. — Ухвала Ради громадської Винників, про переведення навчання в публічній школі з польської на українську мову.

26 листопада 1910 р. — віче поляків Винник (висловили протест проти запровадження в народній школі української мови замість польської).

22 грудня 1912 р. — віче і вимога польського товариства «Родина» про неможливість відкриття паралельних українських класів у Винниківській школі. 1913 р. (вересень) — запрацювали у школі українські пара¬лельні класи (директор школи — українець Дмитро Вовків).

За Романом Луцівим (2006 р.): «Таким чином, з вересня 1913 р. у Винниках запрацювали українські пара¬лельні класи. Це дозволило залучити до роботи у школі нові національні сили: директор - українець Дмитро Вовків та шкільний інспектор Львівського повіту Іван Лишега запросили кількох вчителів-українців, серед них - Григорій Грицай, Михайло Вислобоцький, Іван Крайник, Юзеф Сіцинсь- кий та п. Підлужний. Всі вони з часом включилися у роботу різних українських товариств, пожвавлюючи їхню діяльність. Пізніше до них долучились вчитель¬ки Марія Панейківна та (?) Грицківна, Анна Бреславська, Павлина Левицька, Діониса Білинкевич-Куп’як. До 1918 р., за директорування згаданого Дмитра Вовківа, уже діяло чотири паралельних класи з українською мовою навчання, до яких перейшли усі українські діти».

Часи модернізації Австро-Угорщини наприкінці XIX — на початку XX ст. супроводжувались прискоренням економічного розвитку. Темпи зростання австрійської економіки з 1880 до 1913 рр. становили в середньому 3,6 % на рік.

За Ігорем Тимцем (2005 р.): «... в 1872 році на її тютюнових фабриках вже функ¬ціонували перші ручні різальні машини. Винниківська фабрика отримала чотири. Біля кожної машини працювало по сім осіб. У 1880 році підприємство отримало кілька ручних пристро¬їв для виготовлення паперових гільз і окре¬мо — партію ручних машинок для виготовлення цигарок. Через два роки, освоївши нову техніку, фабрика започаткувала масовий випуск цигарок (близько 40 млн штук). Асортимент продукції, крім табаки й різаного тютюну, збагатився новим товаром — цигарками».

У складі Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії, куди входила Галичина, вибори до центральних органів влади включали в себе вибори до Державної Думи, пізніше – Рейхстагу (загальнодержавного парламенту) та вибори до Галицького сейму. Перший Галицький сейм відкрився 15 квітня 1861 р., але працював недовго – тільки 12 днів. Сейм обирався на 6 років, не було розроблено механізму відклику депутатів виборцями. Галицький сейм австрійських часів працював фактично до 1914 р. – початку Першої світової війни і нараховував 8 скликань. 27 квітня 1866 р. Сейм затвердив офіційний статус української мови. Органи влади на всі звернення, написані українською мовою, мали відповідати тільки українською. Документи Крайової управи, проекти ухвал друкувалися обома мовами – польською та українською.

1907 р. — активна участь винниківчан у виборах до австрійського парламенту (на основі загального виборчого права, українці Галичини здобули 27 мандатів; це було найбільше українське представництво Галичини у австрійському парламенті після 1861 р.).

1908 р. (січень) — вибори у Галицький крайовий сейм (антиукраїнська кампанія, розгорнута поляками, призвела до того, що українці програли місцеві вибори й опинилися у дуже скрутному становищі; у сейм потрапили 12 народовців і 8 москвофілів). У квітні 1908 р, студент М. Січинський вбив намісника Галичини Потоцького. Цей акт відчаю був сприйнятий як загроза всій Австро-Угорщині, примусив віденський уряд піти на поступки. Активізація українського життя у Винниках.

1909 р. — «Товариство господарсько-кредитове» для Винниківського судового повіту (засновники — А. Рак і о. Г. Гірняк). 1910 р. — створено комітет по будівництву пам'ятника Т. Шевченку (збір коштів серед місцевого населення). Голова оргкомітету — Левицький Володимир Лукич; члени: о. Гірняк Григорій, громадський діяч і суддя у Винниках Рак Антін, Г. Грицай, Ю. Левицький, М. Ліщинський.

19 червня 1911 р. — активна участь винниківчан у виборах до австрійського парламенту; політична боротьба українців Винник з москвофілами та поляками (виборчий округ №64 «Львів-околиця – Винники – Городок»).

1911 р. — присвоєння Винниківською міською радою назв вулицям (Маркіяна Шашкевича (сучасна вул. Л. Українки) й Тараса Шевченка).

3 грудня 1911 р. — посвячення меморіальної дошки М. Шашкевичу в церкві Воскресіння Господнього. У посвяченні взяли участь священики: Григорій Гірняк, Йосип Фолис (парох Скнилова, посол до австрійського парламенту), Радкевич, П’ясецький, Хомин і Новосад. Після відкриття пам’ятної дошки в місті відбувся урочистий похід. На будинках українців-винниківчан майоріли національні жовто-сині прапори.

1912 р. — організація «Пласт». 28 вересня 1913 р. — встановлено і освячено перший на Україні скульптурний пам'ятник Т. Г. Шевченкові (архітектор Олександр Лушпинський, скульптор Андрій Яворський).

Ще у 1880-их рр. влада Австро-Угорської імперії розуміла, що агресивна політика Росії може зрештою довести до великої війни. Тому було прийнято рішення укріпити деякі міста Галичини, зокрема Львів та Перемишль. У цей період починається будівництво фортів. 1912—1914 рр. навколо Львова з’являється кільце фортів. Його формували 11 фортів, споруджених у радіусі 8 км: Брюховичі, Грибовичі І і ІІ, Дубляни, Лисиничі, Винники, Зубра, Сокільники, Скнилів, Рясне, З’явленська гора. Форт «Винники» знаходився біля підніжжя Чортової скелі, між Винниками і Лисиничами (залишки укріплень збереглися). Стіни були побудовані з цегли місцевого виробництва — цегельня «Zupan» розташована була у Винниках. Форт відносно невеликий — 90 м довжина, 40 м ширина.

У той час Галичина стала театром воєнних дій I Світової війни. Галицький намісник Коритовський розпорядився провести масові арешти галицьких москвофілів, з якими нещодавно укладав передвиборні угоди, а тепер скидав усю вину на них за воєнні невдачі австрійської армії. Під категорію москвофілів навмисно підтягувалися також чимало українських патріотів, щоб в такий спосіб знищити українську інтеліґенцію й свідомий селянський елемент. Натомість т. зв. великополяки перебували під опікою намісника. Тисячі людей були відправлені у концентраційний табір Талерґоф. Так, 20 серпня 1914 р. у Львові було арештовано 1200 чоловік, серед яких були й учні. 28 серпня

1914 р. — арешт жандармерією Винник відомого адвоката москофіла Черлюнчакевича Романа Сельвестровича (брата доктора Кирила Черлюнчакевича з Перемишля). Історія оборони Львова та Винник постає у Франковому вірші «Львів і Винники в днях 1 – 3 червня 1914 року».

Уже на початку вересня 1914 р. російське військо 3-ої армії генерала Рузького і 8-а армія генерала О. Брусілова окупували Львів. Вони ввійшли до міста одночасно Личаківською, Зеленою і Стрийською рогачками, а на Жовкшському шляху перейшли Полтву щойно тоді, як городецька дорога і головний залізничний вокзал були в їхніх руках. Австрійці опинилися аж над річкою Верещицею, прагнучи реваншу. Але вирішальний бій 7—9 вересня не приніс успіху австрійцям, і доля Львова була вирішена. Відразу ж російська влада встановила у Львові комендантську годину — з 10 вечора до 4-ої години ранку. Заборонялося продавати спиртні напої, каралися всі, хто відмовлялися брати російські гроші. 18 вересня 1914 р. генерал-губернатор Галичини О. Бобринський видав указ «Про заборону функціонування різного роду клубів, союзів і товариств та про тимчасове закриття існуючих в Галичині учбових закладів, інтернатів і курсів, за винятком учбових майстерень». Запроваджено жорстку цензуру (зокрема зоборонялося вмішувати відомості про військові операції, роботу російської влади, друкування і розповсюдження плакатів, оголошень, малюнків без дозволу поліції), випуск друкованої продукції мусив бути тільки з зазначенням прізвища власника закладу, влаштування концертів, лекцій, постановка на публічних сценах п'єс дозволялися тільки з санкції адміністрації, а демонстрування кінофільмів тільки після попереднього перегляду. Московський деспотизм не дозволив українцям у Львові відкрити жодної своєї інституції, книгарні чи бібліотеки. Натомість було дозволено функціонування цілого ряду польських книгарень і бібліотек. Почали відкриватися курси російської мови для вчителів, друкуватися підручники російською мовою, бо всі українські школи мали бути замінені на російські.

1914 р. (вересень) — 1915 р. (червень) — окупація Винник російськими царськими військами. 1914 р. (вересень) — згоріло головне приміщення тютюнової фабрики.

22 червня 1915 р. австро-угорські війська визволи Львів.

Останній правитель династії Габсбургів був Карл І Франц Йосиф (1916-1918 рр.).

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Фото: Герб Габсбурґів

І частина  ІІ частина  ІІІ частина  IV частина


Читайте також:
Коментарі
avatar