Життя Винник за правління Габсбурґів (1772-1918 рр.) (Част. III)
05.12.2014
2 грудня 1848 р. на австрійський престол вступив Франц-Йосиф І (1830—1916 рр.). Він закликав до «відновлення єдності Австрійської імперії». В ніч на 7 березня 1849 р. австрійський рейхстаг був розігнаний військовою силою.

Тоді ж уряд оголосив про введення нової конституції. Згідно неї, імператору передавалася уся виконавча влада. Законодавча влада надавалася загальноімперському двопалатному рейхстагу. 1849 р. намісником Галичини було призначено Агенора Голуховського — багатого польського землевласника й довірену особу Франца Йосифа. Протягом наступних 25 років Голуховський, що тричі призначався намісником Галичини й двічі міністром у Відні, відіграватиме вирішальну роль у формуванні нового політичного устрою в провінції. Переконаний в необхідності спольщення українців, він навіть зробив спробу впровадити в греко-католицькій церкві римський календар, а у 1859 р.— латинську абетку для українських видань. Тут він зайшов надто далеко. Проекти Голуховського викликали обурення української інтелігенції, що вивело її із заціпеніння.

Позиція Відня у питанні українства знайшла свій відбиток у цинічних словах одного австрійського політика: «Питання про те, чи існуватимуть русини і в якій мірі, лишається на розсуд Галицького сейму». Інакше кажучи, українців віддавали на милість поляків. Після 1867 р. польська мова як мова навчання замінила німецьку у Львівському університеті та всіх професійно-технічних закладах. Цілковитої полонізації зазнали також середні школи, або гімназії. Якщо 1848 р. був кульмінацією українського руху в Галичині, то 1860-ті роки стали, без сумніву, його спадом.

Поступки Відня полякам вразили й здивували українців. Під час революції 1848 р. вони змагалися з поляками як з політичне рівними собі, тепер же українці виявилися цілком підпорядкованими їм. Із покоління в покоління вони вірили, що непохитна відданість Габсбургам гарантувала їм підтримку династії, але у 1867 р. з болем зрозуміли, що це були помилкові припущення. Шкільна справа майже цілком перебувала в руках поляків, і з 1869 р. польська мова стала офіційною в освіті та адміністрації Галичини.

На соціально-економічному і культурному рівні поляки були значно сильнішими, ніж українці, їхні аристократи володіли великими землями, їхня інтелігенція була більш чисельною, освіченою і різнобічною; їхня частка в міському населенні швидко зростала, а їхні культурні досягнення ще до 1867 р. вражали. Не дивно, що поляки сподівалися прокласти собі шлях до влади в Галичині. До 1916 р. лише поляки могли обіймати посаду намісника.

За Романом Луцівим (2006 р.): «Наприкінці 1860-их рр. відбулись зміни і у шкільництві Винник. Як можна судити із документів, на 1868 р. тут була одна школа, що існувала при латин¬ській парафії. Це викликало супротив української громади, оскільки раніше таких шкіл було дві — польська та українська (останнім учителем української школи був А. Блонарович). Тому українці вимагали для своїх дітей навчання українською мовою... Однак це викликало супротив польської частини громади Винник, котра 13 лютого 1868 р. звернулася до Крайової шкільної ради у Львові з проханням не допустити цього. Керівництво місцевої громади катего¬рично відмовилось утримувати дві тривіальні школи... 6 березня 1868 р. громада Винник звернулася до Львівського повітового уряду...Крайова шкільна рада запропону¬вала об’єднати дві школи в одну тривіальну. Таким чином, з 29 липня 1868 р. у Винниках почала діяти єдина для дітей українців і поляків тривіальна дво-класна школа Як свідчать документи, на 1872 р. у школі працювало двоє педагогів (ке¬руючий учитель — Войцех Левицький і заступник учителя Антін Дигдалевич), котрі навчали дітей без різниці обряду в двох окремих класах... У зв’язку з цим 18 травня 1874 р. у Винниках відбулась нарада, у котрій брали участь делегати Окружної шкільної ради Йозеф Лєканович, о. Стефан Хомінський, господар Семеон Соломонович з Винник, представник тютюнової фабрики Едмунд Кущак і голова громади Вайнбергена Стейметч. На нараді обговорювалися питання зростання чи¬сельності громади Винник за рахунок робітників згаданої фабрики (з 450 дітей відповідного віку школу відвідувало 140 чоловік)... Чергова спроба мала місце через вісім років. 10 березня 1882 р. у Винниках відбулося засідання місцевої шкільної ради. На ній було вирішено, що у зв’язку із зростанням кількості дітей шкільного віку робітників і службовців тютюнової фабрики, вимагати відкриття чотирьохкласної шко¬ли із залученням фінансової допомоги фабрики. Врешті-решт 21 грудня 1882 р. Крайова шкільна рада реорганізувала двокласну школу в чотирикласну...».

Наприкінці XIX — на початку XX ст. національне свідомі західні українці почали називати себе «українцями» — самоназвою, яку раніше стала вживати українська інтелігенція на сході. Відмова від традиційної назви «русин» пояснювалася двома основними причинами: слово «русин» уявлялося надто близьким до слова «русский», і, вживаючи самоназву своїх співвітчизників у Російській імперії, західні українці прагнули підкреслити свою єдність із ними. Однак місцева винниківська українська громада була неорганізованою.

На початку 90-их рр. XIX ст. у Винниках не було ні одного інтелігента-українця. Навіть проповіді в церкві виголошували польською мовою, а парафіяни користувалися виключно польськими молитовниками. Перелом стався у 1892 р., коли на допо¬могу старенькому парохові о. Хомінському прислали молодого, енергійного та освіченого о. Григорія Гірняка. Допомогу йому у справі національного піднесення надав і щойно направлений з Тернополя до Львова на посаду вчителя уродженець Винник Григорій Врецьона. Власне він допоміг о. Гірняку влаштувати курси для неграмотних. У 1897 р. до них долучився нотар Володимир Левицький.

Подання про створення товариства «Просвіта» було скероване до Високого Намісництва у Львові 27 листопада 1895 р. і 30 листопада цього року дане прохання було задоволене. Її засновниками були о. Григорій Гірняк, Павло Домазар, Петро Обаранець, Теодор Кияк, Іван Лема, Михайло Пивовар, Володимир Титло, Федір Дмитерко, Анна Врецьона, Ольга Гірняк.

19 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Фото: Герб Габсбурґів

І частина  ІІ частина  ІІІ частина IV частина


Читайте також:
Коментарі
avatar