«Якби не футбол, став би військовим», - Віталій Романюк
27.10.2016 12:02

Захисник ФК

Захисник «Руху» Віталій Романюк – гравець, що пройшов з винниківською командою майже усе. Віталій  був і є ключовим захисником команди, не тільки коли «Рух» грав на аматорському рівні. У професійній другій лізі цей гравець також демонструє стабільний рівень гри і регулярно виходить на поле в основному складі. Про своє цікаве футбольне життя Віталій Романюк розповів у інтерв’ю журналістам офіційного сайту ФК «Рух».

Віталію, ти народився в Угорщині, однак кажуть, що футболом почав займатися у Німеччині.

Батько був військовим, служив за кордоном. Народився в Угорщині, а у віці 5 років переїхав у Німеччину, в одне з військових міст. В Німеччині починав займатися спортом. Сказати, що я почав займатися футболом саме там буде не зовсім правильно. До України я приїхав лише коли був у 6 класі. Усі знайомі займалися різними видами спорту і я вирішив свої сили спробувати у футболі.

Чи не було мовних проблем в німецькій школі?

Ні, ходив в російську школу, тому спілкувався і українською, і російською. Української школи не було, тому вибір був обмежений. Коли був у шостому класі, батько перевіз сім’ю до України – у місто Старокостянтинів, що в Хмельницькій області. Можна сказати, що уже там почав займатися футболом, буквально через рік уже поступив у Львівське училище фізичної культури. До Львова приїхав на перегляд, сподобався тренеру Ярославу Дмитрасевичу. Він мене запросив до своєї команди і я поступив в ЛУФК. Був тоді у восьмому класі.

Хто тебе наштовхнув на думку приїхати до Львова на перегляд?

Можна сказати, що сам. Знав, що тут хороша футбольна школа. Якби у цей період мене на запросили до училища, велика ймовірність того, що футболістом я б не став. Був би військовим. Пішов би по батьківській дорозі.

Як поєднував навчання та тренування в училищі?

З навчанням проблем не було, вчився добре. До училища був відмінником. А коли доводилося поєднувати футбол і навчання, ставало вже важче. Ще з дитинства розумів, що вчитися потрібно, оскільки футболістами стають одиниці.

Після ЛУФК ти потрапив в «Карпати-3».

Так, тренером команди був Валентин Ходукін. За «Карпати-3» приблизно грав два роки, після чого потрапив у «Карпати-2». Згодом з Тарасом Петрівським потрапив і до першої команди «Карпат». Було це якраз тоді, коли «Карпати» вилетіли з вищої ліги у першу. За першу команду «Карпат» зіграв лише один матч. Відчував, що треба кудись йти, що на тебе не особливо розраховують в команді. Потрапити в основу команди було важко.

Хто з тренерів поставив тебе на позицію правого захисника?

Коли поступив в училище, тренери помітили мою швидкість. Грав здебільшого у захисті: або на фланзі, або в центрі. Чому тренери не ставили у напад? Мабуть, не був такий технічний. Краще працював на оборону, аніж на атаку.

З третьої команди «Карпат» ти потрапив у першу. Мабуть, відчував, що ростеш професійно як гравець.

Не без цього. Коли потрапляєш у сильнішу команду, завжди відчуваєш, що ростеш. Особливо на тренуваннях.

У 2006 році ти став гравцем «Газовика-Скали».

Так. Тренером команди був Богдан Бандура. Запрошення отримав саме від нього. Тоді в «Газовик-Скалу» перейшли також брати Баранці, Віктор Поліванов та Микола Грешта. Непогана була команда. Особливо сильно ми грали вдома. На базі «Газовика-Скали» тоді створювали ФК «Львів». Пригадую, на той час міг з «Карпатами» полетіти на збори, але захотів перейти в ФК «Львів». Тоді всі знали, що створюється нова команда з новим президентом. У перший рік ми непогано стартували, згодом дещо збавили обороти. Чемпіонат завершили в середині турнірної таблиці. Після цього до команди прийшов Степан Юрчишин і тоді в команді відбулося чимало змін. У деяких гравців завершилися контракти, декого в складі він бачити не хотів. На їх місце приходили інші молоді футболісти. У них горіли очі. Досвідчених гравців також вистачало. Юрчишин слідкував за командою, за тренуваннями, тому одразу визначився з ким піде далі, а з ким буде прощатися.

До речі, Степан Юрчишин перевів тебе у центр захисту.

Було байдуже де грати. Грав там де казали тренери.

Під керівництвом Степана Юрчишина ФК «Львів» вийшов до вищої ліги.

Були щасливі. На мою думку, Прем’єр-ліга була тоді на 3-4 голови сильнішою, аніж є зараз. В той час усе гаразд було з фінансами, усі мали гроші, а відповідно сильні склади. Кожне очко у Прем’єр-лізі для нас було на вагу золота.

У першому турі у вищій лізі ФК «Львів» сенсаційно обіграв «Шахтар» з рахунком 2:0.

Кращий старт годі й придумати. У нас в команді були майже всі гравці з першої ліги, додався лише Владислав Ващук.

Як його сприйняли в команді?

Нормально. Професіонал своєї справи. Він завжди підказував, можна сказати, що від нього отримував ще одну установку на гру. Він був як тренер захисників.

Чому в команди стався провал в середині чемпіонату?

Важко сказати. Можливо, ще не осмислили свій перехід на інший рівень. Потрібно було по-іншому до того всього ставитися, потрібно було ставити до себе інші вимоги. Не все в команді складалося добре, тому по ходу сезону команду очолив Сергій Ковалець. Був новий сплеск емоцій, кожен хотів себе проявити. У другому колі ми набрали більше очок, але провал у першому колі компенсувати не змогли. Звісно, було шкода, що Юрчишин пішов з команди, але це життя, у футболі часто все змінюється. Вважаю, що щось почерпнув і від Юрчишина, і від Ковальця.

Що у цей сезон для тебе і для команди означали дербі з «Карпатами»?

Ці матчі були важливими. Можна сказати, що особливими для обох команд.

В одному з матчів ти забив «Карпатам».

На жаль, ми пропустили другий гол і програли з рахунком 2:1.

Що для тебе означало забити «Карпатам»?

Звісно, було приємно. Радів, але цей гол нам не допоміг.

Чи було особливо образливо в той момент, коли «Карпати» перемогли ФК «Львів» і саме після цієї поразки команда знову опинилася у першій лізі?

Ні, адже на місці «Карпат» могла опинитися будь-яка інша команда. Кожна з команд вирішували свої завдання. Знаю, що «Карпати» за перемогу у цьому матчі мали премію. Відповідно, у футболістів була хороша мотивація здобути результат.

Яким був ФК «Львів», коли команду після Сергія Ковальця очолив Юрій Беньо?

У нас було завдання повернутися до вищої ліги. Спочатку нам ніби все непогано вдавалося. Після першого кола чемпіонату команда була на другому місці. Тоді команду уже тренували латвійці і після одного з виїздів президент клубу побив з ними горшки. Після цього моменту сказати, що стан справ в команді був позитивним, мабуть, не можна. Згодом команду очолив Олександр Рябоконь, команда змінилася суттєво. В той період якраз брати Баранці перейшли в «Карпати».

Коли в команді почалися серйозні фінансові проблеми?

Якраз тоді, коли в команду прийшов Олександр Рябоконь. Півроку уже грали за чесне слово, вірили, що все буде добре. Після завершення першого кола нам сказали, що боргів ніхто не закриє, оскільки грошей немає. Можна було собі шукати нову команду. Сім місяців нам не платили жодної копійки. ФК «Львів» мені та іншим гравцям винен немалу суму грошей. Хлопці тоді писали відповідні листи у певні органи, однак я цього робити не став, оскільки мав непогані варіанти продовження кар’єри. Судитися ні з ким не хотів, лише хотів, що клуб не вставляв палки в колеса, коли я буду переходити в інший клуб. За певну суму відступних я мав перейти в «Зорю», однак клуби не домовилися, і я нікуди не перейшов. Звісно, був злий, оскільки для клубу хотів зробити якнайкраще, а вийшло як завжди. Якби в цей час як деякі гравці писав би свої претензії, отримав би документи на руки і став би вільним агентом.

Віталію, перед «Сталлю» ти був на перегляді у «Севастополі» та «Чорноморці».

Так. У «Севастополі» все було нормально, мав підписувати контракт, однак появився варіант поїхати в одеський «Чорноморець». Провів з «Чорноморцем» збори, однак не склалося. Перед початком нового чемпіонату залишився без команди. На жаль, по телефону були одні обіцянки, а коли приїжджав до цих команд, то все було по-іншому.

Як отримував запрошення в «Севастополь» та «Чорноморець». Робота твого агента?

Агента у мене не було ніколи. Усі переходи відбувалися без нього. Не те, що я не хотів його мати, так насправді складалися обставини. Можливо, з ним було б простіше. Насправді ці моменти аналізуєш уже потім. Можливо, якби мав агента, підписав би контракт з «Севастополем». А вийшло так, що я не підписав контракт з жодною з команд. Коли я був без команди, пропозиція від Анатолія Волобуєва, який на той час тренував «Сталь», була актуальною як ніколи. Звісно, я погодився. Нарешті президент ФК «Львів» Юрій Кіндзерський дав мені статус вільного агента і я перейшов в «Сталь».

Чи вдалося поспілкуватися з Кіндзерським на тему боргів?

Не говорив на цю тему з ним, оскільки все чудово розумів. На той час я міг  залишитися в ФК «Львів», там було чимало молодих гравців.  Втім, після тих боргів і на зовсім інших умовах це нереально було зробити.

Як склалася кар’єра у «Сталі»?

Все було ок. У першій лізі ми фінішували на третьому місці, здобули бронзові медалі. Пригадую, грали проти ФК «Львів» у Добромилі. Вболівальники називали мене Іудою.

Як це не реагував?

Нормально. Навпаки заводився ще більше.. Це футбол, сьогодні ти в одній команді, а завтра в іншій.

Зі «Сталі» ти уже отримав запрошення в «Оболонь».

Так, була пропозиція від Сергія Ковальця. Контракт зі «Сталлю» завершився, тому в «Оболонь» перейшов без проблем. Анатолій Волобуєв хотів, щоб я підписав новий контракт, однак я йому сказав, що хочу грати в Прем’ єр-лізі. Він до цього поставився з розумінням. На жаль, коли тренером «Оболоні» став уже Сергій Конюшенко, я зрозумів, що місце в основному складі мені уже не бачити. Тоді на цій позиції грав Вадим Сапай, теперішній гравець «Ворскли». Пригадую, тоді телефонував Анатолій Волобуєв і питав чи не хочу я повернутися в оренду у «Сталь». Я погодився, у «Сталі» дограв сезон, після чого отримав пропозицію від Ігоря Артимовича з білоцерківського «Арсенала». На той час його помічником був Богдан Бандура. Тоді за «Арсенал» грали мої теперішні одноклубники: Андрій Кікоть та Олег Шептицький. Разом ми навіть знімали квартиру. На жаль, по ходу сезону президент «Арсенала» сказав, що команди не буде, відповідно потрібно знову було думати про майбутні пропозиції.

Пригадую, Сергій Ковалець на той час в «Оболоні» зібрав чимало гравців, з якими працював ще в ФК «Львів».

Так, можна сказати, що половину команди: брати Баранці, Вадим Панас та інші. Він запрошував в команду тих гравців яких знав, і я вважаю, що це правильно.

Коли покинув білоцерківський «Арсенал»?

Після завершення першого кола поїхав на перегляд в луганську «Зорю», пройшов збори, міг залишатися в цій команді, але виник варіант поїхати в Білорусь. На жаль, по телефону обіцяли одні фінансові умови, а коли приїхав туди, виявилося, що зовсім інші умови мені пропонують. Можна сказати, що в той час я погнався за двома зайцями і не зловив жодного. Те саме можна сказати про ситуацію з «Севастополем» та «Чорноморцем».

Будучи у Львові, ти отримав пропозицію від Ігоря Яворського перейти в тернопільську «Ниву».

Не тільки я, а й багато інших львівських футболістів – Ігор Ільків, Андрій Кікоть, брати Баранці. З «Нивою» ми вийшли до першої ліги, все було нормально, однак потім почалася революція, президент представляв Партію Регіонів і з того моменту почалися серйозні проблеми. Маю на увазі фінансові проблеми, через які команда почала розпадатися. Тривалий час грали безкоштовно, бувало, що за кілька місяців отримали лише одну зарплату. Боргів було багато, футболісти повигравали усі суди, але нам нічого не повертали. Клуб назвав себе банкротом, змінив назву, дописав одну букву і, по суті, все.

Тебе дивувало, що «Нива», маючи серйозні борги, отримувала атестат на наступний сезон?

І не тільки мене. Часто телефонували з комітету етики чесної гри, питалися чи нам щось повернули. На жаль, це питання не вирішувалося.

Пропозицію перейти в «Рух» ти отримав від теперішнього спортивного директора клубу Володимира Лапіцького.

Варіантів особливих і не було. Фінансова криза значно відбилася і на футболі в тому числі. На той час в половині команд з першої ліги не було зрозуміло які умови в цих командах. Звісно, я знав, що «Рух» - серйозна команда з серйозним президентом. Знав, що це професійна команда, яка грає на аматорському рівні. Приїхав до команди на збори, підійшов тренеру та президенту та й до цього часу граю за «Рух».

Тебе не лякало те, що команда грала не на професійному рівні?

Ні. Чимало гравців грали на серйозному рівні. У нас склад був дуже і дуже непоганим. У професійному плані я нічого не втрачав. «Рух» має усе для свого розвитку.

Граючи за «Рух», ти, мабуть, розумів, що рано чи пізно команда дебютує на професійному рівні.

Думаю, що так. Коли прийшов в «Рух», ми виграли фактично усе на аматорському рівні. Пригадую, навіть тоді були чутки, що президент Григорій Козловський зацікавлений у тому, щоб перевести на команду на інший рівень. Можна сказати, що мрія багатьох вболівальників здійснилася – «Рух» став професійною командою.

Яким бачиш потенціал теперішньої команди?

Думаю, що вихід у першу лігу – посильне для нас завдання. Якщо ніяких форс-мажорів не станеться, ми повинні виконати це завдання. Головне для нас зараз – кожен матч як останній. Найголовніший матч той, який наступний.

Перехід в «Рух» - яскравий перехід у твоїй кар’єрі?

Так. Набридли уже усі роз’їзди. Великий плюс в тому, що я вдома. Є можливість більше часу бути з сім’єю. Завжди намагався перевозити сім’ю де б я не грав. Сім’я для мене на першому місці.

Відійдемо від футболу. Які у тебе захоплення крім футболу?

Люблю фільми, а особливо історичні романи. Втім, мені значно цікавіше прочитати книжку. Книжку Дена Брауна прочитав майже повністю. Цікавить мене військова тематика: війна, голокост, євреї. У школі завжди любив історію, подобається фраза: без історії немає майбутнього.

Чи схвалюють твій смак товариші в команді?

Багатьох цікавить такий жанр. Коли їдемо з «Рухом» на виїзд, завжди в дорогу беру з собою книжку. Для прикладу, мій смак до вподоби також Володимиру Федоріву. З ним можемо обмінятися книжками.

Який футбольний чемпіонат тобі до вподоби?

Англійський. Динамічний чемпіонат, у якому кожна з команд може зробити сюрприз. Вгадати усі результати туру майже нереально. Можливо, в Іспанії більше зірок, але за своєю цікавістю цей чемпіонат поступається англійському.

Половина гравців «Руху» грає у великий теніс.

Грав кілька разів, але не фанатію. До вподоби мені баскетбол. Можна сказати, що мені подобаються ігрові види спорту.

Яке у тебе хобі?

Печу солодке.

Серйозно?

Так. Печиво, торти і так далі.

Як давно цим займаєшся? Звідки така нестандартна любов?

Люблю солодке. Одного разу глянув в інтернеті деякі рецепти, спробував зробити, сподобалося. Цим займаюся уже кілька років.

Як дружина до цього ставиться?

Дуже добре. Краще їсти те, що сам приготував, аніж купив в магазині.

Чи бували випадки, коли ти щось спік і приніс на тренування для того, щоб твій кулінарний талант оцінили інші гравці?

Хороша ідея. Треба щось придумати. Коли у когось буде День народження, щось буду думати. Чесно кажучи, більше люблю пекти печиво, бо з тортами треба довго бавитися.

Чи пробуєш щось готувати, окрім солодкого?

Ні. Моя дружина – чудовий кулінар.

Чи міг би дати майстер-клас команді по приготуванню печива?

Запросто.


Теги: Віталій Романюк, Рух Винники
Останні новини:

Коментарі
avatar