Півзахисника «Руху» визнали Героєм 27-го туру Другої ліги серед молодих футболістів
03.05.2017 14:39

Юрій Копина

Найкращим молодим гравцем змагань Ліги у 27-му турі ПФЛ спільно з премією Золотий талант України визнали 20-річного півзахисника винниківського «Руху» Юрія Копину. Талановитий юнак лише взимку підписав контракт із винниківським клубом, та зумів пробитися до основи, зіграв у всіх матчах команди навесні, та ще й двічі відзначився. Саме його гол поклав початок перемозі в останньому поєдинку, який «Рух»  виграв у «Поділля» із рахунком 3:1. За це футболіст здобув визнання експертів і фірмову футболку німецького бренду JAKO, яку ПФЛ вручить йому на одному з найближчих матчів.

— Тільки-но підписавши контракт, ти пообіцяв спробувати закріпитися в основному складі «Руху». Судячи з усього, вдалося: навесні ти зіграв у всіх семи матчах команди. Важко було витісняти когось зі складу?

— Вдалося, спасибі тренеру, сподіваюся, і сам те місце заслужив. Зараз, дякувати богові, граю. Звісно важко, завжди важко: новий колектив, всі хлопці старші, я молодий. Було важко, але адаптувався, проявив свої найкращі якості і граю в основі.

— Вже забив за команду два свої перші голи на професіональному рівні — «Суднобудівнику» і «Поділлю». Як відчуття?

— Позитивні, для себе приємно, що забив голи, та головне, що команда в тих матчах перемагала.

— У матчі з «Поділлям» ти відзначився вже на восьмій хвилині. Суперник ще, мабуть, і не розігрівся?

— Спочатку пішов кутовий. Вони невдало вибили, Віталік Романюк підхопив м’яча і зробив подачу, а я вбіг і головою забив.

— В тому матчі ти ще й жовту отримав на 77-й хвилині, тобто, був активний весь матч?

— «Гірчичник» отримав по ділу. Я прямою ногою пішов. Зіграв у м’яч, але жорстко і отримав картку.

— Навесні «Рух» вже встиг побувати на першому місці у таблиці, багато хто думав, що саме ваша команда буде лідером чемпіонату, а ви зараз другі.

— На нас команди налаштовуються з подвійними емоціями і нам важко. На виїзді три, чотири гри вже не перемагаємо, хоча у нас є моменти, контролюємо хід гри, але команди налаштовуються, грають від оборони і чекають помилок.

— Юрій, чому твій контракт з «Рухом» розрахований тільки на півроку? Плануєш влітку перейти кудись?

— Як керівництво пояснило, зараз така ситуація у багатьох футболістів, такі контракти. Якщо клуб вийде у першу лігу, то будуть передивлятися, залишать тих, хто потрібен.

— З ким першим поділився радісною звісткою, що переходиш до "Руху"?

— Звісно, першими дізналися батьки, потім найближчі друзі.

— Чому обрав саме 30-й номер?

— З дитинства люблю ці цифри, ще коли в Карпатах починав грати, мав 30-ку на спині.

— Сам зі Львова?

— Я вихованець львівського футболу. А народився поруч з обласним центром — в Пустомитах, це районний центр.

— Як потрапив до академії «Карпат»?

— Був спочатку у «Львові», у нас були різні типи турнірів, і на одному з них був тренер з «Карпат». Запропонував і я вирішив перейти, але згодом повернувся назад.

— Хто був першим наставником?

— Мій перший тренер Роман Ростиславович Марич, він у «Львові» працював. А в «Карпати» покликав Валерій Андрійович Горячий. На жаль, днями він пішов від нас у інший світ...

— У своєму першому сезоні в чемпіонаті ДЮФЛ ти восени відіграв за «Карпати», а навесні вже бігав за «Львів». Це що за трансфер?

— Як я прийшов до «Карпат», був на ходу, але там два роки пограв і розумів, що нічого не вийде, нічого не виграли. Почали на Україну слабенько, тож я зрозумів, потрібно щось робити. Ось і вирішили повернутися у «Львів».

— Він грав зовсім в іншій групі аніж «Металіст». Як на тебе харків’яни вийшли?

— А ми посіли в своєму регіоні перше місце і поїхали на фінальний турнір. Там грали проти «Металіста» і «Динамо», і в мене були пропозиції від обох команд. Але вирішив йти в «Металіст».

— У 15 років не боявся зриватися в інше місто, на другий кінець України?

— Не в тому річ, що далеко. Важко було, що я до того часу російською ні з ким не спілкувався. Але нічого, перший тиждень важкувато, та познайомився з хлопцями і все нормалізувалося, футбольна мова — однакова всюди.

— Ти зіграв тільки у трьох чемпіонатах ДЮФЛУ, бо вже у 16-ть років потрапив до команди U-19?

— Я до дубля відразу потрапив. Просто в юніорській команді раніше дебютував.

— Як тебе, школяра, зустріли старші?

— Нічого, як завжди: трохи в магазини побігав, і речі в прачку поносив. Але нас там кілька пацанів з академії перейшло, ми разом трималися. Звідки хлопці? Були і з Заходу, і з Києва. Трохи хтось українською, хто на суржику, сильних проблем у спілкуванні не було.

— Весь цей час жив у гуртожитку?

— Коли тільки приїхав до Харкова, мешкали в академії, а коли перейшов у дубль, то на базі жили. Там і дубль, і перша команда розміщалися, але в різних будівлях.

— З ким потоваришував настільки, що й досі підтримуєш стосунки?

— Із Києва хлопець був — Олексій Ковтун, зараз у «Полтаві» грає. Це такий найближчий друг, з яким і надалі спілкуюся.

— Твоєму тодішньому партнерові, а нині захисникові «Колоса» Назарію Шевченко згадується чемпіонство з «Металістом» U-19 у сезоні-2013/2014. Класна була команда? «Шахтар» позаду залишили?

— Дуже гарна команда підібралася, тоді грав 95 і 96-ий роки, багато людей давали із дубля і була сильна команда. Ми майже нічого не програвали, одні перемоги.

— Ти ще в тому чемпіонаті червону картку отримав. За діло?

— В принципі, так. Ми зустрічалися із Запоріжжям, вигравали 2:1, і в одному з епізодів суперники, можна сказати, два в одного виходили. Я й зфолив, мені картку, там штрафний, але вони не забили. Ми так і закінчили — 2:1.

— З першого твого юніорського сезону (2012/2013) ти постійно грав в основі U-19, а паралельно за дубль. Важким виявилося сумісництво?

— Та нічого, я тренувався з дублем, а виступав за U-19, отримував ігрову практику. В дублі було важко конкурувати, тому що там на кожен матч із першої команди чоловік п’ять давали. І, щоб була практика, я й грав за U-19.

— Про випускні екзамени згадав вже, коли квиток витягнув? Ніколи було в школу ходити?

— Поки був в академії, то знаходився час. А коли вже в дублі перебував, то було важко. Їздив  на два уроки, бо не виходило через тренування. Але нічого, слава богу, здав.

— У передостанньому сезоні ти забив шість голів за юніорську команду, два — за дубль. Чого це раптом прорвало?

— В матчах за U-19 впевнено себе почував. Там пацани були 1995-96 років народження і ми вважалися старшими, і так мені більше щастило, навіть не знаю. За дубль також виходив, але хвилин на 20, там — серйозніший рівень. Намагався, ось і забивав.

— Трагедія з «Металістом» застала зненацька? Коли зрозумів, що доведеться шукати нову роботу?

— Не зненацька, все почалося давно. Просто обіцяли, і, як не крути, віриш людям, стільки років віддав команді, ось і вірив, що будеш в ній там. Але підсвідомо всі розуміли, до чого йде, хоча важко було повірити, що такий клуб розпадається. Останні півроку нам прямо у вічі говорили: шукайте щось.

— Дебют в УПЛ на фініші минулого чемпіонату трішки прикрасив гнітючий настрій?

— Авжеж, прикрасив, приємно виходити в Прем’єр-лізі, розуміючи, що йдеш до цього все життя. Особливо приємно у стільки років дебютувати. Та ще й матч закінчився з позитивним результатом. Такі відчуття навіть ніяких грошей не варті.

— Згадай той матч зі «Сталлю» (0:0), свої емоції, коли виходив на заміну?

— Чесно, не було страшно, звичайний матч, як із дублем. Просто камери всюди стояли, а вболівальників десь 700 прийшло, і не було страшно. А ось у ті часи, 2012—2013 роки, коли повні стадіони збиралися, тоді, думаю, колінця б тряслися.

— А чому в інших трьох матчах не зіграв? Призетко ж ніби довіряв молодим?

— Не знаю, потрапляв до заявки, це потрібно тренера питати, а не мене.

— Проти «Динамо» в останньому матчі сезону хотілося зіграти?

— Дуже, але я отримав травму. Напередодні ми грали за дубль, і я травмувався, підвернув гомілкостоп.

— «Металіст» залишився винним тобі якісь гроші? Призетко казав, що дублерам рік не платили нічого.

— Так, «Металіст» за рік десь винен, якщо не більше. Збився з рахунку.

— Трудову книжку забирав без проблем?

— Зателефонував Призетко і спитав, що з документами. Бо пішли всі у відпустку, тож казали, приїзди швидше, щоб встигли підписати папери. Я примчав, мені допомогли, забрав книжку і все, проблем не було.

— Приїхав додому і сам попросився до «Львова»?

— У мене були варіанти, я поїхав у «Дніпро», там тиждень потренувався, але потім сталася певна ситуація, і я відмовився. Поїхав назад додому.

— Як тобі аматорський чемпіонат країни?

— В аматорах грають переважно старші, які закінчують. У «Львові» більше молоді, звідси й такі результати. Тому що перший рік виступають, і пацани не зіграні. Звісно, переймаються, але нічого, вони наберуться досвіду в тому чемпіонаті.

— Чемпіонат дублерів цікавіший?

— Я б не сказав. Взагалі не вважаю, що дубль і U-19 — то дорослий футбол, там грають пацани твого рівня, на рівні школи, і ніхто не спробував смаку першої і другої ліг, де вже мужики грають, йде гра на результат. Аматори ж не поступаються чемпіонату дублерів.

— Як виник варіант із «Рухом»? Коли дізнався про інтерес клубу з Винників.

— Коли був у «Львові», працював із Русланом Івановичем Мостовим, і коли я пішов із команди, ми зустрілися. Там якраз дубль «Карпат» із «Зіркою» грав, і він спитав, що я, і як. Побалакали, він сказав, коли буде знати, то він зателефонує. Ми здзвонилися, він сказав, приїзди, якщо хочеш, спробуєш. Так сталося, я приїхав і пройшов збори.

— «Рух» ще донедавна також виступав на аматорському рівні, а сьогодні вже є лідером чемпіонату другої ліги. Ясно, що це крок вперед для тебе, а що ще?

— Ну, насамперед, колектив. Тут досвідченні гравці, і на сто відсотків друга ліга не та ліга для цієї команди, упевнений, що вийдемо в першу. Тут стоять великі завдання, я вважаю, для мене це крок вперед, наберуся досвіду і буду старатися грати в основі.

— Як гадаєш, зможеш?

— Сили є, будемо намагатися. Добре, що існує конкуренція, зроблю все, щоб закріпитися в основному складі. Довести, що я тут не просто так.

— Головний тренер поставив завдання на другу частину чемпіонату? Залишитися у трійці, чи вийти на перше місце?

— Президент, тренери і футболісти самі перед собою поставили одне завдання: вийти з першого місця. І тільки з першого. Будемо все для цього робити.

— Руслан Мостовий якось підтримує молодих?

— Підтримує, ми спілкуємося. Хоча він з усіма на рівних, в цьому плані все нормально, гарні стосунки, немає непорозумінь.

— Живеш у Львові, тільки на тренування їздиш у Винники?

— На зборах мешкали разом у готелях, а під час чемпіонату вдома житиму, з батьками, і буду їздити у Винники. Ні, машини не має, на маршрутці (посміхається).

— Ось захисник «Скали» Любомир Білоус обожнює подорожувати. Ти куди б вирушив, насамперед?

— До Австрії, мрію у Відні побувати, коли буде така можливість, залюбки туди поїду. А відпочивати, як на мене, краще на морі.

— Ти пасивний відпочивальник?

— Ні, люблю настільний теніс, і дуже подобається відпочивати з друзями на природі.

Андрій ІВАНЧЕНКО, pfl.ua
Фото: Євген КРАВС


Теги: Юрій Копина, кращий гравець, Рух Винники
Останні новини:

Коментарі
avatar