Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності
06.01.2014
Винниківщина, як історико-етнографічна частина Поділля, почала формуватися в ХVІІ—ХVІІІ ст., коли у Винниках замість давнього дерев'яного збудовано кам'яний замок. У цей період, 17 травня 1666 р., польський король Ян II Казимир надав Винникам магдебурзьке право. Але корені цього процесу сягали ще княжої доби.

Винники не були околицею Львова, а на протязі свого існування являли собою економічно розвинутий, індустріальний і фортифікаційний населенний пункт на підступах до Львова. Винниками володіло чимало славних родів, що ставлять їх в один ряд з великими містами Польщі та України раннього та пізнього середньовіччя.

VI–X ст. - у складі Давньоруської держави – Велика (Біла) Хорватія.

Крім Київської Русі, часові рамки якої точно не визначені, в Європі існувала ще одна русько-слов’янська держава, а саме Велика Хорватія, засновником якої був нітранський князь Самослав.

За Леонтiєм Войтовичем:  у VIII—Х ст. до приєднання до Київської Русi у басейнах Сяну та Верхнього Дністра, напевно, iснували хорватськi племiннi князiвства посян, теребовлян і поборан; на Середньому Днiстрi i Верхньому Прутi — Схiднотеребовлянське чи Галицьке хорватське князiвство (а, напевно, i обидва); за Карпатами — Боржавське, Верхньотисянське, Земплинсько-Ужанське i Нижньотисянське хорватськi князiвства. Укрiплення городищ, якi збереглися, їх планування i забудова, ремiсничi комплекси, як згадуваний металургiйний комплекс у Рудниках, рiвень технологiї виробництва дозволяють говорити про диференцiацiю суспiльства в обох реґіонах i його полiтичну органiзованiсть.

981 р. — підкорення Великим князем київським Володимиром Великим білих хорватів, остаточне приєднання Підкарпаття до складу Київської Русі.

1086 р. — 1144 р. —  у складі Звенигородського князівства.

1145 р. — 1199 р. —   у складі Галицького князівства.

1199 р. — 1253 р. — у складі Галицько-Волинського князівства (Галицько-Волинської держави).

1253 р. — 1349 р. — у складі Руського королівства   (Галицько-Волинської держави).

1349 р. — 1387 р. — у складі Руського королівства (протистояння з Польщею та Угорщиною).

22 серпня 1352 р. — перша письмова згадка про Винники (за короля Казимира ІІІ).

З давніми традиціями самостійного існування Галицько-Волинської держави змушений був рахуватися і польський король Казимир ІІІ. У грамотах і привілеях протягом 1349–1370 pp. за його владарювання, а відтак до 1434 р. вживався термін «Королівство Русь» (Regnum Russiae). Крім того, Казимир ІІІ карбував окрему монету для Руського королівства. У той же час він титулував себе не лише королем Польщі, але й королем Русі.

1387 р. — 1772 р. — під владою Польського королівства та Речі Посполитої (Руське королівство до 1434 р.).

1434 р. — 1772 р. — у складі Руського воєводства (Львівська земля; Львівський повіт).

Після захоплення Галичини у 1349 р. військами Речі Посполитої в адміністративно-територіальному устрою Галицької Русі запанував хаос. Та необхідність впорядкування податкової системи змусила урядовий апарат утворити адміністративні одиниці. У 1434 р. із захоплених поляками українських земель утворено Руське воєводство, яке поділялося на землі, останні — на повіти, а повіти — на староства і приватні волості. Сусідні населені пункти, які належали одному землевласникові, об'єднували у господарські територіальні одиниці, які називалися спочатку — уділами й волостями, а згодом — ключами. В окремий територіальний домен стали зводити й королівські землі. Вони іменувалися староствами.

Руське воєводство — адміністративно-територіальна одиниця Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій. Існувало в 1434—1772 рр.. Створене на основі земель Руського королівства. Входило до складу Малопольської провінції. Належало до регіону Русь. Розташовувалося в південній частині Речі Посполитої, на заході Русі. Головне місто — Львів. Очолювалося руськими воєводами. Складалося з 5 земель: Львівської — з центром у Львові, Галицької — з центром у Галичі, Перемишльської — з центром у Перемишлі, Холмської — з центром у Холмі та Сяноцької — з центром у Сяноку. Було єдиним з-поміж воєводств на українських землях, яке поділялося на землі. Кожна з земель у свою чергу ділилися на повіти.

Львівська земля — одна з п'яти земель Руського воєводства (1434—1772 рр.) у складі Королівства Польського, з 1569 р. — Речі Посполитої. Формування землі почалось у другій половині ХІІІ ст. з піднесення ролі Львова у Галицького-Волинському князівстві, трансформованому у королівство Русі. Львівська земля на заході межувала з Перемишльською, на сході з Галицькою, на півночі із землями Белзькою і Буською Белзького воєводства, на півдні доходила до Карпат. У Львівській землі у XV ст. виділялися: Львівський, Глинянський, Городоцький, Жидачівський, Олеський та Щирецький повіти. Адміністративно-територіальний поділ Львівської землі зазнавав змін у XVI ст. (зникають старі замкові повіти — Глинянський, Олеський, Щирецький). Повіти остаточно визначилися у 2-ій пол. XVI ст. Так, Львівська земля на цей час складалася з Львівського і Жидачівського повітів, Управляв повітом гродський староста, що відав адміністративними, судовими, а іноді й військовими справами. З поширенням на українські землі польського права у кожному повіті діяв гродський суд (очолював староста) та виборний земський суд, які обслуговували головним чином шляхту (передусім землевласницьку). До середини XVI ст. деякі з повітів складалися з свого роду підповітів на чолі з старостами нижчого рангу.

17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому магдебурзьке право.

Львівська земля разом з Руським воєводством була ліквідована після першого поділу Речі Посполитої у 1772 р.

1772 р. — 1918 р. — у складі  Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) імперії.

Після входження українських земель до складу Австрійської монархії, на території Галичини і Буковини запроваджувався поділ на округи і дистрикти. Дистрикти місцевим населенням традиційно іменувалися повітами, що знайшло свій вияв в українській та польській суспільно-політичній та науковій літературі XIX та XX ст. Поділ на дистрикти проіснував до розпаду Австро-Угорщини у 1918 р.

1779 р. австрійський уряд зробив Винники казенним містечком у Львівській окрузі й заснував у ньому тютюнову фабрику.

У 1788 р. у Йосифінській метриці були визначені межі Винниківської землі. Спеціальна субордована комісія зафіксувала на 50 листах, за німецьким звичаєм, усі подробиці оплати податків, які склали 98 параграфів. Підписали метрику по шість представників із сусідніх громад – Підберізців, Лисинич, Підборець, Миклашова, Білки, Чижикова, Чишок і Сихова. Від Винник підписали – війт Іван Забавський, Федко Козак, Яцко Сушко, Федко Врецьонів, Ян Челінський, Єндрух Ружа, Федько Забавський, Петро Хома та Сенько Кіяк.

Винники стали одним з волосних центрів Львівського округу, а пізніше — повіту. Львівський округ — адміністративна одиниця Королівства Галичини і Лодомерії у складі Австрійської імперії. Львівський округ створений 1782 р., існував до 1867 р., коли було скасовано округи і залишено лише повітовий адміністративний поділ (повіти виділені у складі округів у 1854 р.). У Львівському окрузі було 4 міста, 2 містечка та 173 села.

До 1867 р. було 5 повітів:

• Львівський;
• Винниківський (1854 – 1867 рр.);
• Янівський;
• Городоцький;
• Щирецький.

1867 р. — скасовані округи, а повіти реорганізовані: частина зникла, а частина збільшилася за рахунок інших. Винники включені до Львівського повіту. Львівський повіт — адміністративна одиниця коронного краю Королівство Галичини і Лодомерії у складі Австро-Угорщини (до 1867 року назва держави — Австрійська імперія). Повіт існував у період з 1854 до 1918 року.. Львівський політичний повіт складався з судових повітів: Львів, Винники та Щирець. Отже, Винники з навколишніми селами входили в склад Винниківського судового повіту.
Герб Винник доби австрійського панування мав суто «промовистий» зміст. Його опис зберігся в реєстрі, складеному 1897 р. офіціялом львівського архіву Ф. Ковалишиним: «На срібному тлі зелена галузка винограду з гроном».

1 листопада 1918 р. — 16 квітня 1919 р. — ЗУНР (Винниківський судовий повіт).

1 листопада 1918 р. — збори українців у Винниках (комісаром Винниківського повіту обрано проф. Пилипа Миська).

1-22 листопада 1918 р. — осідок комісаріату Винниківського судового повіту  у Винниках.

1919 р. — 1939 р. — у складі Другої Речі Посполитої.

16 квітня 1919 р. — поляки вдруге здобули Винники і Чортову скелю, на якій були позиції артилерії УГА.

23 грудня 1920 р. — 4 грудня 1939 р. — у складі Львівського воєводства (Львіський повіт). Львівське воєводство — адміністративно-територіальна одиниця Республіки Польща на землях Галичини часів Другої Речі Посполитої. Засновано 23 грудня 1920 р. на землях ЗУНР у результаті анексії Галичини Польщею. Станом на 30 вересня 1934 р. воєводство складалося з 27 повітів, 58 міст і містечок, 252 сільських ґмін. Припинило існування 4 грудня 1939 р. після анексії Галичини СРСР; на його місці утворилися Львівська і Дрогобицька області УРСР.

Львівський повіт існував до 10 січня 1940 р. У 20-их роках ХХ ст. Львівський повіт обіймав навколо м. Львова територію сучасних Пустомитівського району, північно-західну частину Миколаївського району, південно-західну частину Кам’янсько-Бузького району, південь Жовківського та крайню південносхідну частину Яворівського району.Львівський повіт межував з повітами Городецьким, Руденським, Жидачівським, Бібрським, Яворівським, Перемишлянським, Кам’янецьким та Жовківським, складаючись із 134 ґмін та трьох міст. Статус міст, окрім Львова, у Львівському повіті ще з 1896 р. мали Новий Яричів і Щирець, з 1933 р. — Винники. Площа — 1 276 км².Одним з структурних елементів державного управління Львівського повіту було громадське (ґмінне) територіальне самоврядування.(з 1920 р. — міська ґміна Новий Яричів і міська ґміна Щирець).1924 р. — 1939 р. — міська ґміна Винники.

У Польщі 1933 р. набув чинності новий закон про місцеве самоврядування, згідно з яким, Винники отримали статус міста.

1 серпня 1934 р. в складі повітів утворено нові підрозділи — сільські ґміни (до 1939 р.).  Львівський повіт складався з наступних сільських  ґмін:

• Білка Шляхетська (з 1946 р. – с. Велика Білка);
• Брюховичі;
• Черкаси;
• Чишки;
• Давидів;
• Старий Яричів;
• Красів;
• Кривчиці;
• Малехів (з 1937 р. – ґміна Дубляни);
• Наварія;
• Острів;
• Пруси (з 1947 р. – с. Ямпіль);
• Сокільники;
• Зимна Вода.

22 вересня 1939 р. – 29 червня 1941 р. — перша більшовицько-російська окупація.

27 листопада 1939 р. — у складі Львівського воєводства (Львівський повіт).

4 грудня 1939 р. — у складі Львівської області (Львівський повіт).

1940 р. статус міста Винникам підкріплено  радянським режимом.

10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р., за винятком періоду німецької окупації, місто було центром Винниківського району Львівської області.

30 червня 1941 р. — 22 липня 1944 р. — німецька окупація.

1 серпня 1941 р., під час німецької окупації, було створено дистрикт Галичина з центром у Львові.
Дистрикт Галичина — адміністративна одиниця у складі Генерал-губернаторства, утвореного головно з центральної частини Польщі в період німецької окупації під час Другої світової війни. Дистрикт Галичина складався з Львівської, Дрогобицької, Станіславівської і Тернопільської (за винятком її північних районів) областей, охоплюючи територію понад 48 тис. кв. км. Ділився на окружні староства (крайсгауптманшафти) та виділені міста (крайсфрайштадти). На чолі дистрикту Галичина стояв губернатор. Урядовою мовою була німецька.

Це був п’ятий дистрикт у складі Генеральної Губернії. Німці Галичину розділили на округи (крайси), а ці в свою чергу поділялися на повіти – звичайні або розширені. Кожну округу очолював крайсгауптман, а у міста призначасвя штадтгауптман. Все адміністративне управління на рівні округ і міст знаходилося виключно в руках німців. Українці мали право на посаду війта і мерів міст – бургомістрів.

Таким чином дистрикт Галичина складався із міста Львова і 15 округ. Всього разом 16:

1) Бережани (Бережани, Бучач, Підгайці); 2) Городенка (Городенка, Товмач); 3) Городок (Городок, Яворів); 4) Дрогобич (Дрогобич); 5) Золочів (Броди, Золочів, Перемишляни); 6) Калуш (Долина, Калуш); 7) Камінка-Струмилова (Камінка-Струмилова, Радехів, Сокаль); 8) Коломия (Коломия, Косів, Снятин); 9) Львів-місто (дільниці: німецька, українсько-польська, єврейська); 10) Львів-повіт (Бібрка, Жовква, Львів-повіт); 11) Рава-Руська (Любачів, Рава-Руська); 12) Самбір (Самбір, Турка); 13) Станіславів (Делятин, Надвірна, Рогатин, Станіславів); 14) Судова Вишня (Мостиська, Рудки, Судова Вишня); 15) Стрий (Жидачів, Ходорів, Стрий); 16) Тернопіль (Скалат, Тернопіль, Теребовля, Збараж).

Внаслідок змін у територіально-адміністративному поділі від 13 квітня 1942 р. до дистрикту Галичина, крім міста Львова, входило 13 (згодом 11) округів (крайсгауптманшафтів): Бережани, Чортків, Дрогобич, Калуш, Львів-повіт (Лемберг-ланд), Рава-Руська, Самбір, Станіславів, Стрий, Тернопіль, Золочів. Перестали існувати округи Городок і Городенка.

1941 р. — 1944 р. — сільська ґміна Винники (пол. gmina wiejska), територія якої не включала до свого складу  м. Винники (але правління ґміни знаходиилось у Винниках). До ґміни належали села: Чишки, Чижиків, Дмитровичі, Гаї, Глуховичі, Підберізці і Виннички. З 1 серпня 1934 р. по 1939 р. ці села входили в  ґміну Чишки, до цієї ґміни належало і с. Гончари.

Під час німецької окупації (1942—1944 рр.) Винники та близько 20 навколишніх сіл введено в адміністративні межі Львова. Винники входили до складу VIIІ-ї дільниці міста Львова (Вайнберґ). Разом із Винниками  до дільниці входили Кривчиці, Лисиничі, Підбірці та Кам'янопіль. Керівником VIIІ-ї дільниці був, колишній січовий стрілець, п. Харкевич.

22 липня 1944 р. — 24 серпня 1991 р. — у складі СРСР.

Рішенням Львівського облвиконкому 26 вересня 1959 р. Винники підпорядковано Червоноармійській (з 1992 р. – Личаківській) районній раді Львова.

З 24 серпня 1991 р. — у незалежній УКРАЇНІ.

1991 р. — Винники — центр Винниківського протопресверіату (деканату) Львівської архиєпархії УГКЦ. Включає в себе церкви УГКЦ розташовані у місті Винники та частині сіл Пустомитівського району (Борщовичі, Верхня Білка, Виннички, Гамаліївка, Журавники, Кам’янопіль, Лисиничі, Миклашів, Муроване, Нижня Білка, Пикуловичі, Підбірці, Підгірне, Сороки Львівські, Сухоріччя, Тарасівка, Чишки, Чорнушовичі, Ямпіль).

28 березня 2004 р. — референдум з приводу надання Винникам статусу міста обласного підпорядкування (з 9113 винниківчан участь в плебісциті взяли лише 4400, тобто — 48% населення при «прохідних» — 51%).

Отже, протягом багатьох років Винники та сусідні населені пункти творили окремі адміністративно-територіальні одиниці —  Винниківський повіт, Винниківський деканат УГКЦ, Винниківський судовий повіт, Винниківська сільська ґміна, Винниківський район. Для всіх цих утворень містечко було своєрідною столицею, історичним, культурним і торгово-економічним центром, в якому зосереджувалася адміністративні і судові установи. Тому, враховуючи всі наведені фактори, маємо повне право називати Винники з довколішніми селами — Винниківщиною.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Винниківщина від княжої доби до сучасності

Читайте також:
Коментарі
avatar