Інтерв’ю журналіста видання Прибуток Василя Скріби із, можливо, останнім в історії м.Винники міським головою.
Винники — містечко на схід від Львова з населенням майже двадцять тисяч осіб, яке в цьому році відзначило свою 668-му річницю. З середмістя обласного центру доїхати сюди на маршрутці можна всього за півгодини.
У львів’ян Винники асоціюються насамперед із Винниківським озером, на яке їх з ранніх літ возили купатись батьки. Друга чітка асоціація — тютюнова фабрика, продукція якої користується шаленим попитом за кордоном.
Менш відомі факти: у Винниках було споруджено перший в Україні пам’ятник Тарасові Шевченку, а пам’ятник воякам Української Галицької Армії, який звели тут в 1922 році, пережив майже недоторканим увесь період польської окупації та радянські часи.
Декілька років тому на розкопках у Винниках археологи знайшли глиняний предмет, схожий на смайлик. Його вік — понад 7 тисяч років. Зараз він зберігається в місцевому краєзнавчому музеї і є одним із неофіційних символів міста. У тому ж музеї можна побачити унікальний меч вікінга Х століття.
Винники першими в Україні заборонили діяльність гральних салонів.
Знаменитий письменник Юрій Винничук — винниківчанин. Легендарний футбольний тренер Мирон Маркевич — також із Винник…
Коли п’ять років тому Володимир Квурт йшов на міського голову Винників, то підкреслював, що, у разі перемоги на виборах, пробуде на посаді мера лише одну каденцію.
Так наче щось передчував.
Щоправда, він мав на увазі, що однієї каденції йому буде достатньо, щоби реалізувати передвиборчу програму. Доля ж розпорядилась дещо по-своєму: у зв’язку з останніми подіями — поспішним створенням Львівської об’єднаної територіальної громади (ОТГ) та насильним приєднанням до неї Винників — виглядає на те, що пан Квурт не лише пробуде на своїй посаді всього один термін, як і казав, але й взагалі увійде в історію як останній міський голова Винників.
Журналіст «Прибутку» відправився у Винники, щоб поспілкуватись з Володимиром Квуртом.
***
Зараз дістатись до Винників, якщо порівнювати з тим, як було п’ять років тому, стало простіше. Автобуси ходять регулярно. Їх багато, тож довго чекати на зупинці не довелось. От тільки через ремонт дороги Львів-Винники 29-ий автобус курсує не за своїм звичним маршрутом, а, як і 40-ий, робить гак через село Лисиничі — а це зайві хвилини.
Винниківська міська рада зустріла мене риштуванням і суворим охоронцем на дверях. Зрештою, з’ясувавши, до кого направляюсь, він мене пропустив. «Маску тільки вдягніть», — буркнув незлобливо.
У кабінеті міського голови, окрім, власне, Володимира Квурта, застав секретаря Винниківської міськради Ігоря Жуковського та симпатичну молоду жінку, яка, як з’ясувалось згодом, є головною юристкою міськради. Усі сиділи за довгим столом для нарад, обговорювали якусь справу.
Привітався з присутніми.
Мер, побачивши мене, приязно усміхнувся, міцно потиснув мою руку, запросив присісти. «Кави?» — запропонував. «Так, дякую!» — відповідаю. Сиджу, чекаю, поки Володимир Леонідович завершить справи; роздивляюсь його кабінет.
Зліва від дверей — карта Винників на всю стіну, в кутку — шафа з товстими папками-реєстраторами, книжками, глиняними глечиками, іконою та м’якою іграшкою у вигляді смайлика в чорних окулярах, символу кампанії Володимира Квурта на парламентських виборах 2019 року. До шафи примикає робочий стіл міського голови. На ньому: ноутбук, стосики документів, з десяток екземплярів збірника різдвяних пісень в барвистій обкладинці, коробка з візитівками. Біля стола — робоче крісло з високою спинкою.
Більшу частину кабінету займає уже згаданий вище стіл для нарад. Його зусібіч оточують стільці. Такі звичайні стільці, які можна побачити практично в будь-якому офісі. На столі — антисептик для рук.
Тим часом, поки я роздивлявся кабінет, попиваючи каву, міський голова закінчив свої справи. І запропонував мені записувати інтерв’ю не в приміщенні, а в його автомобілі — заодно він би показав мені наочно, як змінились Винники. Своєрідна екскурсія містом, де моїм гідом виступив би сам мер. Гріх від такого відмовлятись.
***
Дорогою до авто Володимира Квурта, припаркованого на протилежному від міськради боці вулиці, відзначаю для себе, що це все та ж сама Toyota Highlander 2013 року, на якій він їздив ще до того, як очолив Винники.
— Пане Володимире, що важливого було зроблено у Винниках за ті майже п’ять років, упродовж яких Ви працюєте міським головою?
— Складно виокремити. От, ми зараз проїжджаємо скульптуру Матері Божої, яку ми відновили. Це важливо чи дрібниця?! Чи взяти дитячий садочок. Відкрити новий садочок — це була така величезна мрія, яка на початку видавалась нереальною, але, тим не менше, нам це вдалося! Зараз це, не побоюся сказати, найбільший садочок на Західній Україні і, напевно, найкращий.
Ми реалізували унікальну для країни програму боротьби з омелою, і на сьогодні наше місто повністю очищене від цього паразита.
Чи взяти Програму каналізування міста. Я з нею йшов на вибори і зобов’язаний був реалізувати. Але коли ти приходиш в міську раду, дивишся дохідну частину і розумієш, що в тебе на все про все є 10 мільйонів гривень, а сама лише Програма каналізування, навіть в мінімальних акцентах, потребує більше 50 мільйонів, — то це ще той челендж. І ти розумієш, що без якихось додаткових надходжень, додаткових доходів це зробити просто нереально. Тим не менше, нам вдалось зробити чимало.
— Де Вам вдалося знайти додаткові джерела надходжень до міської скарбниці?
— Зокрема, Львів робив певні субвенції. Але, якщо казати об’єктивно, то це були ті гроші, які заробили винниківчани. Лише за минулий рік ми перерахували Львову більше 50 млн грн, які були сформовані на території Винник. Крім того, мешканці Винник, які працюють у Львові, створили порядку 110 млн грн ПДФО, і цими грошима також користується Львів.
В цей момент ми з мером виїхали на охайну площу біля храму. Викладена плиткою доріжка веде до Школи мистецтв, обабіч доріжки — акуратні газони. На газонах — дивної конструкції лавочки, які, мабуть, сподобались би львівським урбаністам, а також скульптури у вигляді великих кульбаб. Тонка робота. Володимир Квурт розповів, що ця місцина називається Кут, вона вважається «місцем, звідки починаються Винники». Саме тут, за його словами, були перші поселення винниківчан. Хоча, не всі містяни із цим згідні. Ще якихось пару років тому площу було не впізнати: тут росли старі акації, все було захаращено. Тож в міськраді вирішили навести на території лад, організувати тут молодіжний простір, де б могли відпочивати і надихатись на добрі діла винниківчани від малого до великого. А кульбаби, як розповів мер, виготовили львівські майстри, і, коли надворі темніє, вони казково світяться. Принцип підсвітки запозичили в Дубаї.
— Повертаючись до теми каналізування. Складно повірити, але — факт: майже 20-тисячне місто донедавна функціонувало, по суті, без каналізації. На скільки відсотків на сьогодні каналізовано Винники?
— На скільки каналізовані, ми зараз так не скажемо, тому що формально багато хто з мешканців підключився до каналізації останнім часом, і цей процес продовжується. Абонентська база уже зросла на 50%. Протяжність каналізаційної мережі складає 25 км 176 м. Відтак підключитись до каналізації матимуть змогу загалом 5 тисяч будинковолодінь.
Саму Програму каналізування ми розширили: якщо на початках ми планували один об’єм робіт, то згодом зрозуміли, що слід реконструювати існуючі КНС (каналізаційні насосні станції. — прим. авт.) на Кільцевій і Стрілецькій, збудувати нову КНС на Дмитерка, яка б дала змогу каналізувати всю нижню частину міста. Таким чином, вартість Програми каналізування доходить майже під 230 млн грн.
На сьогодні КНС на Дмитерка вже запущена, триває перевключення самопливних колекторів, які ми проклали за останній період. Сподіваюсь, ці роботи будуть завершені протягом місяця. Зараз також ведуться роботи на Франка, магістральній вулиці, яка досі залишалась не каналізованою.
— У своїй передвиборчій програмі Ви також обіцяли реалізувати проект з освітлення Винників…
— Програма освітлення вулиць виконана на 100%. Загалом встановили 1996 LED-світильників.
— А ще Ви запевняли, що у середній школі №29 запрацює басейн. Як успіхи в цьому напрямку?
— Реконструкція басейну в 29-ій школі — на завершальній стадії, і до нового року всі роботи там буде виконано. Ми могли це зробити і раніше, але в проект реконструкції було внесено зміни: ми вирішили встановити у школі тепловий насос для того, щоб мати змогу підтримувати у басейні відповідну температуру в будь-яку пору року, і при цьому не залежати від вартості теплопостачання. Якщо басейн є, він повинен працювати на дітей постійно. Сподіваюся, що нам це вдасться.
При цьому ми завершили реконструкцію басейну в дитячому садочку, і, якби не коронавірус, ми б його вже відкрили.
Володимир Леонідович довго, з натхненням, у найдрібніших деталях розповідає, що ще за останні п’ять років вдалося зробити у Винниках: масштабні ремонти доріг, шкіл, бібліотек, заміна сцени в культурному центрі «Дозвілля». Зокрема, відремонтували 45 кілометрів доріг, а це 72% всіх доріг у місті…
З повним обсягом виконаних робіт можете ознайомитись у звітах міського голови Винників за 2019, 2018, 2017 та 2016 роки.
Якщо у двох словах, зроблено багацько.
— Ви сказали, що, коли починали працювати, в міському бюджеті Винників було лишень 10 млн грн. За яким принципом Ви вибирали, на які проекти скеровувати ці кошти?
— Ми тоді порахували, що для того, щоб Винники вивести до якогось пристойного, як прийнято казати, європейського рівня, потрібно близько мільярда гривень. Непідйомна для нас сума. Тому ми вирішили відштовхуватись в першу чергу від потреб дітей. Якщо кудись вкладати кошти, то вже краще вкладати в дітей. Таким чином, ми, зокрема, витратили гроші на нашу дитячу бібліотеку, де, вибачте, не було туалету.
Паралельно напрацьовували стратегію і шукали великі джерела фінансування. В основу стратегії, до речі, також заклали інтереси дітей, винниківської молоді — те, яким вони хочуть бачити місто в майбутньому, що тут має бути, щоб вони погодились залишитися саме тут, народити тут своїх дітей…
— Що заважало попередній міській владі зробити все те, що зроблено за останні декілька років?
— Про це, напевно, треба запитувати у попередньої влади.
— Цікавить Ваша думка.
— Підхід дуже простий: той, хто хоче робити, шукає можливості, той, хто не хоче, шукає причину. А все решта… Хай свою оцінку дадуть винниківчани.
Я не знаю, чи пам’ятаєте Винники п’ятирічної давності. Це було… І коли ми в перші дні після виборів (мера Винників. – прим. авт.) збиралися, я зробив пропозицію людині, яка зайняла друге місце, програвши дуже символічну кількість голосів, Богдану Шустеру, стати моїм заступником. Відверто кажучи, я радий тому, що нам вдалося знайти спільну мову, і за ці роки, я переконаний, Богдан виріс в дуже хорошого управлінця з великими перспективами. І те, що ми бачимо сьогодні в місті, — це праця команди. Бо, насправді, що я? — я ходжу на роботу, я збираю колектив. Я можу надихнути людей. Я можу десь відстояти, можу підказати. Але, в принципі, всі роботи з ранку до вечора виконує команда.
Мер звертає мою увагу на підпірну стінку на маленькій вуличці, по якій рухаємось. Ще один результат роботи міської влади.
Попереду видніється нова площа. І ще один храм на пагорбі. А також ставок поміж дерев. Площа забрукована. Чисто навколо. Володимир Квурт розповідає, що раніше ця територія була геть занедбана, кругом багнюка. У ставок скидали фекалії. За його керівництва містом площу облагородили. Ставок вичистили і запустили в нього рибу — є тепер де місцевим рибалкам у вихідні відпочити душею.
— А що ловиться?
— Ха! Фантастична риба! Тут риби більше, ніж ставок може вмістити. Є і короп, і карась, є щука — практично всі види риби, які живуть в ставках.
Храм на пагорбі, розповідає мер, — то насправді костел, і там зараз працюють реставратори з Варшави. Відновлюють фрески.
Їдемо далі.
Зауважую, що багато доріг у Винниках свіжо відремонтовані і переважно викладені бруківкою. Цікавлюсь у міського голови, чи не дешевше було б їх заасфальтувати?
— Насправді, на певному етапі бруківка коштувала дешевше. Зараз вони зрівнялись у ціні. Можливо, бруківка вже навіть трішки дорожча. Але все одно ми вирішили не відмовлятись від неї, особливо на вузеньких старих вулицях. Зокрема, тому що це технологічно доцільніше, бо бруківку, у разі потреби, легко перекласти.
— Як на зміни в місті реагують мешканці? Дякують?
— Це треба говорити з мешканцями. Для мене показовим був зріз громадської думки під час виборів до Верховної Ради (у 2019 році Володимир Квурт балотувався до парламенту по 115-му мажоритарному округу, що включав в себе в тому числі Винники. — прим. авт.). При нагоді можу лише подякувати мешканцям Винник за підтримку — близько 70% винниківчан віддали свої голоси на виборах за мою кандидатуру.
Шкода, що не вдалося тоді перемогти. Як бачимо, саме ця Верховна Рада прийняла законопроекти, які уможливили зникнення нашого міста. До влади прийшли люди, які не розуміють ні місцевого самоврядування, не розуміють, як влаштована модель управління країною.
А те, що відбулося з формуванням Львівської ОТГ… Це є політичне рішення. Це договорняк між Садовим і Зеленським. Мені особливо прикро це говорити, тому що я багато працював з Садовим, і мені здавалось, що він розуміє цінність партнерства. Але, вочевидь, якісь особисті амбіції взяли гору над здоровим глуздом.
Авто тим часом мчить по вулиці Кільцевій. Володимир Леонідович відволікається від болючої теми і коротко інформує, що в цьому районі міська рада виділила земельні ділянки для учасників АТО. Загалом — більше 180-ти ділянок, і це чи не найкращий показник серед українських міст.
— Наскільки відомо, Винники зараз судяться із Кабінетом міністрів, вимагаючи скасувати розпорядження уряду про формування територіальних громад Львівщини, через яке Винники були включені до складу Львівської ОТГ. Чим саме Кабмін аргументував у суді таке своє рішення?
— Вони схитрували. Ми готуватимемо апеляцію і говоритимемо про ці речі. Вони чомусь вважають, що ми плутаємо поняття формування спроможності громади. Хоча я думаю, що про спроможність винниківської громади самостійно вести справи свідчать оці мої п’ять років. Зрештою, якщо в нас на території знаходиться найбільший платник податків Західної України, то, напевно, казати про те, що місто фінансово неспроможне, якось так малодушно.
Друга річ — принцип добровільності, який абсолютно порушений і Кабінетом міністрів, і Львівською обласною державною адміністрацією. Більше того, це зроблено в цинічний спосіб. Ну як так — не провести жодної консультації, не оформити належним чином протоколи?! Не має значення: так, ми могли бути проти, але — запросіть, оформте протокол. Або, зрештою, послухайте заперечення. У мене цілі стоси документів, які я писав до президента, прем’єр-міністра — і Гончарука, і Шмигаля — і, відповідно, в Міністерство регіонального розвитку, але їх чи не читали, чи не реагували. Чи їм байдуже. Чи вони не розуміли, що роблять. Чи розуміли, але, попри це, прийняли дане, як на мене, надзвичайно шкідливе рішення як для приміських територій міста Львова, так і для розвитку самого Львова, створивши конфлікт, поламавши співпрацю.
— Гадаєте, у Вас є шанс добитися в суді справедливості?
— Я маю надію, що нам вдасться відстояти свою позицію в судах. Дасть Бог, Конституційний суд, можливо, теж дасть оцінку таким крокам з боку ініціаторів цієї ідеї, і нам вдасться відновити справедливість. Зрештою, я хочу, щоб рано чи пізно у винниківчан з’явилось право виходу з об’єднаної громади. Необхідно передбачити такий механізм.
— Чим об’єднання Винників зі Львовом в рамках Львівської ОТГ радикально відрізняється від об’єднання Винників зі Львовом в рамках агломерації, за яку Ви активно виступали?
— Дивіться, агломерація є надзвичайно популярною в Європі, сучасною формою співпраці міст і приміських територій в питаннях, які виникають у зв’язку з обмеженістю земельних ресурсів. При цьому кожен з учасників агломерації, отримуючи можливість налагодити партнерські відносини з великим містом, зберігає свою самоврядність.
Я і мої колеги, очільники Брюховичів, Дублян, Рудно та інших приміських територій збиралися і спілкувались з Садовим, ми говорили, що ми готові підтримати агломерацію. Більше того, ця територія була б щонайменше в три рази більша, ніж те, що в результаті затвердили у вигляді Львівської ОТГ. Тобто практично Львів отримав би більше можливостей партнерства. Проте от був прийнятий такий дещо обрізаний варіант, в якому, на жаль, немає логіки. Не піддається розумінню, чому Сокільники, яких, до слова, я підтримував в їхньому прагненні бути об’єднаною територіальною громадою, можуть мати ОТГ, а Винники, місто, яке навіть географічно віддалене від Львова, не може.
Львів відкинув нашу пропозицію про співпрацю. А ми ж готові були передати йому питання Генерального плану, планування території, питання дорожньої інфраструктури, транспортної інфраструктури, тобто те, що стимулює розвиток економічних процесів в центрі агломерації, у Львові.
Тим часом Київ, Одеса, Дніпро, Харків пішли шляхом цивілізованої співпраці з приміськими територіями, підтримавши збереження їхньої самостійності. І я переконаний, що вони пролобіюють законопроект про агломерацію. І в результаті оці от міста виграють, тому що отримають синергію співпраці.
А Львів залишатиметься у протистоянні. Адже біль залишається. Думку винниківчан, які зібрали 11 500 підписів за те, щоб зберегти статус міста, і передали їх в Адміністрацію Президента, проігноровано. Напевно, їх здали на макулатуру. Ми повторили збір! Ми зібрали у Винниках ще стільки ж підписів, причому буквально за тиждень. Це говорить про те, що людям це не байдуже. Але, таке враження, думка цих людей просто нікому не цікава в цій країні, і за це болить.
— Суто по-людськи дивує, чому Вам не вдалося знайти порозуміння з мером Львова, адже на початку Вашої каденції виглядало, що ви один з одним ладите. Понад те, ви ж куми, на чому неодноразово наголошувалось в пресі. А в Україні ж існує стереотип про «кумівство» — що куми при владі один одному сприяють, діють спільно. Що сталось?
— Напевно, у нас куми тільки красти вміють спільно. Зрештою, як я був секретарем ради (Львівської міськради в 2006-2010 роках, коли Андрій Садовий вперше став мером Львова. — прим. авт.), ви не знайдете людину, яка б сказала, що заносила мені хабар чи ще щось подібне.
— Чому Андрій Садовий так вчинив?
— Я думаю, що це страх. Страх, що хтось може порахувати це як його слабкість. В нас всі політики хочуть виглядати альфа-самцями. Напевно, ця доля не оминула й Андрія Івановича.
Проїжджаємо стадіон, могилу січових стрільців, автобусну зупинку. Усе впорядковано. Володимир Квурт вказує на невисокий одноповерховий будинок. То Будинок дитячо-юнацької творчості. У ньому, каже, теж не було туалету — тепер є. Ще там відкрили додаткові класи, і тепер у малих винниківчан є більше варіантів, чим зайнятись на дозвіллі.
За метрів сто зліва від дороги видно парк. Парк Незалежності, уточнює мер. В ньому так само провели благоустрій, в т.ч. переклали покриття.
— Швидше за все, рішення суду у справі «Винники проти Кабміну» буде не скоро. І не факт, що воно буде на користь Винників. Чи є у Вас «план Б»?
— ЦВК оголосила вибори до Львівської ОТГ. Таким чином вона, по великому рахунку, продемонструвала своє «фе» позиції нашої громади. Що ж, ми, безперечно, братимемо участь у цих виборах. Нам потрібно обрати голову ОТГ, обрати депутатів до обласної ради і продовжити боротьбу за наші права. Зрештою, за Україну.
Малограмотні слуги народу приймають рішення, які нищать Україну. Ці люди не розуміють реформи самоврядування. Те, що зараз вони чудять, це просто сором і ганьба. Зрештою, що можна вимагати від людей, які часто-густо не мають ні вищої освіти, які не працювали в органах місцевого самоврядування, які не розуміють його природи?! Не дивно, що вони готові голосувати за будь-що, що їм підсовують більш хитрі люди.
Тобто в них зараз ціль — провести вибори. Все. А які наслідки будуть? Чи це потрібно країні? Чи зуміє країна скористатися такими результатами для розвитку? Підозрюю, що вони про це навіть не задумуються. Для них більше стояло питання, чи зуміють їхні представники отримати такі ж хороші результати, як на парламентських виборах чи під час президентської кампанії. Це все, що їх цікавить. Інакше не пояснити оці зміни виборчого законодавства за півроку до виборів.
Тобто все робиться для того, щоб зберегти політичний контроль, поміняти правила гри під себе, що, зрештою, їм і вдалося. Сподіваюся, що результати їх засмутять. Сподіваюся, що ця влада довго не протримається.
— Які саме загрози для Винників несе приєднання до Львівської ОТГ?
— Оточення Андрія Івановича Садового стверджує, що Винники не щезають. Але, погляньте, законом же не передбачено навіть старости для Винник! А що робити з виконавчим комітетом, з комунальними підприємствами, які забезпечують життєдіяльність міста? З водопостачанням. З благоустроєм територій. Зрештою, є достатньо питань, які потребують щоденного вирішення. Хто буде їх вирішувати? Хто стане правонаступником? Влада ж має бути неперервною, це — принцип, який закладено в організації влади. Якщо ми це ігноруємо, порушуємо, це просто свідчить про те, що ми банально малограмотні. І це створить проблеми для людей.
Тому ми хочемо все-таки провести перемовини і наполягати на тому, щоб у Винники бодай старосту призначили. Потрібно також — і я сподіваюся в цьому на підтримку депутатів Львівської міської ради — підтримати створення адміністрації на перехідний період, до обрання нового міського голови, і призначення старости, який би запропонував, умовно кажучи, новий штатний розклад, який працюватиме на зразок району в межах тих доходів і фінансів, які отримує ця територія сьогодні. Це дозволить гарантувати, по-перше, плавний перехід, по-друге, збереже керованість, і по-третє, усунути загрози, пов’язані з відсутністю у Винниках голови.
Володимир Леонідович зізнається, що поспішає до Львова на ділову зустріч, тому пропонує підкинути мене до редакції, а по дорозі продовжити нашу розмову. Погоджуюсь. Мчимо на Львів.
— Багато хто очікував, що Ви підете на мера Львова. Ви не пішли. Натомість ми дізнались, що Андрій Садовий надумав спробувати залишитись в мерському кріслі на четвертий термін, хоча до того запевняв, що більше не балотуватиметься. Як особисто Ви сприйняли цю новину?
— Я вважаю, що Андрій Іванович Садовий зробив багато для Львова, але корисними були його перші дві каденції. Третя каденція, намагання залишитись на четверту… Я б сказав, що він починає банально триматися за крісло.
Насправді, ідеї і той багаж знань, який в нього є, можуть бути корисними на тлі країни. І якщо він знайде в собі сили це зрозуміти, то він принесе користь державі. Якщо він вчепиться за крісло міського голови і буде пробувати знов в ньому втриматись, він зробить шкоду і собі, і місту Львову.
— Кого Ви вважаєте альтернативою Садовому?
— Я людина прагматична. Сьогодні варто обирати між кандидатами, які можуть перемогти. Вважаю, що Олег Михайлович Синютка зможе додати динаміки розвитку міста Львова. На його користь свідчить щонайменше його досвід. Напевно, в місті сьогодні нема людини, яка знає і інженерне господарство, і житловий фонд краще, ніж Олег Михайлович. Я думаю, що при ньому Львів повернеться до Генерального плану. Сподіваюсь, що при Олегові Михайловичу Синютці міська рада працюватиме фактично цілодобово.
Зрештою, зрозумійте, Львову вже просто потрібне нове обличчя, хтось, хто спроможний побачити трішки більше, ніж є сьогодні, хто збереже ті позитиви, які напрацьовані, і посилить їх новими напрямками.
— Якими, наприклад?
— Дивіться, Львів, навіть попри величезну кількість стратегій, які він понаприймав, останнім часом практично не вів діалогу про місце Львова на мапі Європи. Я маю на увазі Львів як конкурент Кракову, Львів як конкурент Вроцлаву, Львів як конкурент великим європейським містам, бо саме з ними в найближчий час нам доведеться конкурувати за ресурси, за носіїв тої креативної економіки, про яку так часто говорять в Ратуші, за спеціалістів.
Львів повинен відчувати світові тенденції в питаннях містобудування. Львів повинен розуміти, що в нього є шанс стати лідером певних стратегічних змін, які стосуються України. Кажуть же, що без Львова нема України. Так-от, завдяки Львову рух України в Європу може значно пришвидшитись. Але Львів повинен стати лідером цих процесів.
Львів повинен повернутися до ідеї Балто-Чорноморського союзу і нав’язувати його Європі, насамперед Польщі, Балтійським країнам. Львів повинен говорити про те, що економічні союзи в такому коридорі додадуть міці нашим сусідам полякам і створять передумови для прискореного економічного розвитку не тільки Галичини, але й України в цілому. Як наслідок, Україна стане не просто транзитною державою, а рівноцінним учасником переміщення товарів, послуг зі Сходу на Захід, відповідно, зі створенням додаткової вартості на її території.
А що наразі ми маємо? У Львові затіяли реконструкцію залізничного вокзалу. Але вона не враховує перспективу реалізації проекту швидкісного потягу зі Львова до Відня, до Варшави, який би дозволив зшити Україну з Європою. Для міжнародного вокзалу там вже немає місця. Доведеться шукати ділянку де-інде.
Крім того, як на мене, Львову слід було скористатись нагодою в 2008 році і за державний кошт підготувати проект будівництва легкого метро. Без цього Львів не вирішить проблему комфортного переміщення по місту пасажирських потоків.
— Метро у Львові — це відомий мем. Ви вважаєте, що його таки реально побудувати?
— Я вважаю, що це реальний проект. Необхідно тільки залучити до його реалізації фахівців. Зрештою, не обов’язково це має бути радіальний маршрут, тобто пряма лінія. Це може бути кільцевий маршрут. Таким чином ми відведемо частину пасажиропотоків, які зараз проходять через центр міста.
— Львівська архітектура витримає прокладення метро?
— Відверто скажу: технологія, за якою пробували будувати підземну станцію швидкісного трамвая в районі Палацу Потоцьких, була застарілою. Замість того, щоб прислухатись до рекомендацій спеціалістів і використати технологію заморожування, вони просто відкачали воду, відповідно, понизили рівень, що спричинило тріщини на будинках. Існуючі сьогодні технології дозволяють вирішувати набагато складніші інженерні завдання.
Рано чи пізно ми таки прийдемо до необхідності будівництва метро. Бо, дивіться, ми можемо купити двісті великих автобусів, але якщо вулиця може пропустити лише двадцять, то користі з цього буде мало. Кількість автомобілів у Львові буде й далі зростати. Доведеться шукати альтернативу.
— Пригадую, у Вас була ідея зв’язати Винники зі Львовом трамвайним сполученням. На якій стадії цей проект?
— Це мало бути продовження трамвайного маршруту №2. Львівська міськрада таке рішення прийняла, включила цей проект у Програму. Але, як і багато іншого, що відбувається у Львові, цей проект заглух після того, як на ньому попіарились.
На рівні Винник ми замовили і маємо вже розроблену схему прокладання трамвайного маршруту. До етапу проектних робіт ми ще не перейшли.
— Який кошторис цього проекту?
— Безперечно, такий проект коштує достатньо дорого. Це порядку мільйона доларів.
В принципі, ми розглядали і більш простий варіант. Як відомо, залізнична колія доходить до самого «Ензиму». І якщо елементарно просто оцю колію продовжити і зробити місток переходу, можна було б вкластися в меншу суму. Це я вже про вартість робіт говорю. За той самий мільйон доларів ми могли б завести трамвай орієнтовно до сьогоднішнього ЦНАПу. Але поки що ми не ризикнули це робити.
— Як відомо, Ви увійшли в список кандидатів «Європейської Солідарності» на виборах до Львівської обласної ради. На яких питаннях плануєте зосередитись в облраді?
— Звісно, я не збираюсь поки що опускати руки і продовжу боротися за інтереси приміських громад в частині самоврядності. Також, зважаючи на наявні в мене напрацювання, займатимусь стратегічними проектами, в тому числі Балто-Чорноморським коридором.
Львів. Приїхали. Дякую міському голові Винників за інтерв’ю, каву та екскурсію. Бажаю йому на прощання удачі. Удача ще нікому не зашкодила.
Теги:
|
| |
